Чтение онлайн

— Аріяна? Що сталося?

Схвильований знайомий голос. Голос, котрого тут не може бути. Невже галюцинація? Повільно підняла обличчя... Така реальна...

— Аріяна! Відповідай!

— Це ви?

Аріяна секунду мовчала, а потім немов прийшла до себе.

— Ядвіга Гордіївна! Отрута дракона! Він порізався об луску!

— Дракона?

Археолог напружено озирнулася навколо, помітила Малюка.

— Скільки часу минуло?

— Я... не знаю... хвилин п’ять, може, більше...

Кажучи це, Аріяна немов промовляла вирок.

— Тут немає протиотрути... — ледь чутно вимовила жінка, але дівчина її відмінно почула. — Імунітет... У тебе є імунітет до отрути? Тобі довірили дракона, в тебе повинен бути імунітет!

— Так.

— Закатай рукав!

Археолог схопила пакет, що валявся поряд, і знайшла ін’єктор. Пробу крові взяла миттєво.

— Залишайся коло нього, я зараз.

Аріяна розгублено поглянула їй услід, потім знову на Іллю.

— Тримайся, ти тільки тримайся...

Вона неусвідомлено почала гладити хлопця по неслухняному волоссю, відчайдушно намагаючись запевнити себе, що тепер все буде добре. А час біг немилосердно... Час нікого не шкодує... Якщо б вона знала, до чого приведуть події того дня...

— Ну ж бо, посміхнися, небезпека минулася. Він одужає.

— Це все через мене...

— Через тебе?

— Я все хотіла йому розповісти, ну, як поводитися із драконами... Але мені постійно щось заважало договорити... — Аріяна схлипнула і витерла сльозинку, що скотилася, рукавом. — Я була зобов’язана... Я дійсно намагалася...

Дівчина говорила так, немов хотіла впевнити саму себе, але одночасно не допускала прощення. Свого прощення.

— Я тебе знаю, тому впевнена, що тому виною об’єктивні причини.

Ядвіга Гордіївна налила в горнятко трав’яний чай і простягнула Аріяні.

— Випий, нерви в тебе зовсім не годяться.

Дівчина зробивши ковток, крадькома поглянула в кут коло печі. Там вони влаштували місце для Іллі. Після ін’єкції спорудили імпровізовані ноші і переправили його до хатинки. Він лежав трохи блідий, але рівне дихання вказувало на те, що йому краще.

— Як ви добули ліки?

— Зараз ти не зрозумієш, я потім тобі скажу, добре?

Аріяна допила залишок чаю і трохи заспокоїлася.

— Адже ви — бабуся Іллі, вірно?

Ядвіга Гордіївна, збираючи горнятка зі столу, зупинилася і присіла.

— Ти здогадалася?

— Не бачу іншого шляху, як ви змогли потрапити всередину. Та й ваша одежа...

Літня відьма поправила красивий вишитий наряд і посміхнулася.

— Насправді є ще інші ходи. Але так, я частина цієї великої містифікації.

— І, звичайно ж, нічого не можете мені розповісти...

— Я розповім. Дещо. Не все, це неможливо. Але навіть те, що ти дізнаєшся, тобі доведеться забути. Ти зрозумієш чому, коли почуєш.

— Перед цим... Скажіть, як там вдома? Як мама? Я...

Аріяна знову розклеїлася, і очі наповнилися сльозами.

— Вони дуже хвилюються. Але не впадають у відчай. В пошуках задіяно багато людей... Я прибула у місто тільки вчора вечором. Підозри виникли одразу. Перехід повинен був відкритися тільки через декілька днів. І раптом цей хаотичний спалах...

— Ви знали, що я тут?

— Тільки підозрювала.

— Хто ж ви насправді?

Археолог, машинально стираючи крихти зі столу, ненадовго замовчала, а потім, розсіяно поглянувши на Аріяну, немов намагалася впорядкувати думки, промовила:

— З чого почати... Мабуть, з місця, де ми зараз... Бачиш, навіть я не знаю, де насправді воно знаходиться і чим являється... Так-так... Нам відомо коло десятка інших схожих місць, але не можу сказати, розташовуються вони на одній планеті чи розкидані в різних галактиках...

Аріяна вже було відкрила рот, щоби прокоментувати почуте, та її зупинили:

— Спочатку вислухай мене, а потім будеш запитувати, добре? Найбільш вірогідна теорія — ми на батьківщині Великих Древніх. Я знаю, що звучить це неймовірно, але, скоріш за все, так і є.

— Як так? Я думала, Великі Древні — це міф, така собі Атлантида у космосі. Ніхто ж не знайшов слідів їх існування? Хіба ні?

Ядвіга Гордіївна трохи стомлено посміхнулася.

— Але ти ж чула припущення, що власне вони знайшли придатні планети і створили на них умови, близькі до земних, завдяки чому багато з яких зараз успішно колонізовані. Як твоя рідна планета, наприклад.

— Ви хочете сказати, що знайшли на Анті сліди Великих Древніх?

— Ні, не їх. Скоріше за все, тих, кого вони поселили сюди. Дуже ймовірно, що тут жили наші з тобою предки, стародавні земляни. І цілком ймовірно, що нікерійці, кромени та інші неземні цивілізації — також стародавні колонії, першими жителями котрих були земляни. Чому у космосі декілька цивілізацій гуманоїдів, гранично схожих із землянами? Існує безліч теорій, одна з них — та, про котру я кажу. Хоча й офіційно домінує теорія єдиної форми життя, котру ви вивчаєте зараз у школі.

— Якщо це правда… Чому ви думаєте, що власне тут мешкали Древні? Може, це також просто колонія?

— На кожній колонізованій ними планеті існували портали, мости, що з’єднували з місцем їх проживання. Поміж колоніями порталів немає. Власне через такий портал ти потрапила сюди. Після зникнення Древніх декотрі заселені колонії стали безлюдними, інші ж розвинулися. А портали залишилися. Тільки от не стало людей, що пам’ятали, де вони знаходяться і як працюють.

— І ми зараз... на батьківщині Древніх?

— Судячи з усього — так.

— А місцеві жителі?

— Вони, ймовірно, спадкоємці колишніх колоністів, що випадково потрапили через портал сюди. А може, Древні навмисно тут залишили жителів. Я не знаю. Просто з різних планет можна потрапити в десяток (чи коло того) таких місць — поселень Древніх. Їх умовно називають секторами. Поміж самими секторами також є переходи. Але ними можуть користуватися тільки місцеві, та й то мало хто. Я особисто знаю взагалі тільки одного, він бував у секторі із жар-птицями і навіть мандрує з однією із них.