Чтение онлайн

Я підійшов до неї й провів губами по її щоці, прошепотівши :

— Ти вже скінчила?

Легкий дрож пробіг по її тілу. Вона повернулася до мене. її яшмові очі стали ще спокусливіші.

— Ти мені не віриш? — Вона теж звернулася до мене на ти.

— Так, не вірю,— буркнув.

Я вдруге провів губами по її щоках.

— Поглянь на мене! — її слова, немов оповиті легким ароматом, повисли в повітрі.— Невже ти вважаєш, що я здатна збрехати тобі?

— Звичайно!

— В такому разі прощавай! Я мала намір дещо запропонувати тобі, але для цього потрібен мужчина, який довіряв би мені. Ти ж виявився не таким.

Вона спробувала було підвестись, але я притримав її, змусивши сидіти.

— Послухай-но, золотко моє, іншу казочку. Трохи переконливішу.— Я підійшов до стола і запалив сигарету. Випустивши дим, став різко кидати слова: — Батлер і ти знали, що у Сусанни в урні зберігається якась цінна річ. Що то за річ? Гаразд, поки що це не має значення. В усякому разі, цінність цієї речі компенсувала її викрадення. Проте у вирішальний момент Батлерові забракло рішучості на це, і він удався до послуг Шестипалого. Ось тут-то й заковика. Батлер не міг сказати йому відверто: мовляв, у Сусанниній квартирі знаходиться шкатулка, всередині якої ось те і те; украдіть її для мене! Цілком ясно, що сталося б при цьому. Як же було переконати його, що цінність урни полягає не в тому, що знаходиться всередині, а в ній самій? Ось так і виникла версія з товариством Лонг. Уява в Батлера незвичайна. Легенда про Лонг гідна його генія, вона полонила мене. Либонь, і Шестипалого теж. А чом би й ні? Адже ії сюжет блискуче розроблено, і він абсолютно ймовірний.— Я знову підсів до неї і погладив її вушко.— Ти заслуговуєш поздоровлень. Ти з Батлером — чудова пара.

— Були.

— Так, можливо. Я забув, що тепер він підозрює тебе. Хоч і не знаю, доки ви будете прикидатися.

— І ти вважаєш мене за таку ошуканку?

— Ще за більшу,— прошепотів я.

Вона трохи випросталась на канапі й глибоко зітхнула, ії погляд, до того підступний, набув тепер відтінку жартівливої наївності.

— Невіра ти невиправний,— мовила, цнотливо відводячи очі на квіточки своєї сукні. З хвилину ми обоє мовчали: я споглядав її, а вона нігтем указівного пальця обводила квітчасті візерунки на сукні. Не підводячи очей, запитала: — Чого ти такий впевнений, що я брешу?

Я дістав телеграму і підніс до ії очей.

— Ти маєш рацію,— визнала вона, безсоромно всміхаючись.— Я вже стільки разів повторювала ці вигадки, що й сама почала їм вірити. Та, скільки я тебе знаю, навряд чи це бентежить тебе. Ти ж бо аж ніяк не праведник, адже так?

— Звісно, ні,—відказав я.—Але скажи мені: чи є хоч дещиця правди в цих небилицях про товариство Лонг?

— Так, деякі історичні події... Опріч того, я певна, хоч сам Батлер мені й не казав про це, що він поцупив якусь культову річ в організації, до якої належав. Внески ж для викупу — його чистісінька вигадка.

— Скажи мені відверто: Батлер твій чоловік чи ні?

— Ні. Він натрапив на мене в Сан-Франціско на китайському базарі, намалював мені вельми райдужну картину, і я пішла за ним. Не тому, що вірила його словам, а тому, що там мені вже остогидло все.

Потім виявилось, що він гедоніст, який живе в атмосфері розкоші, й це мене зачарувало. До речі, я не була здивована, коли дізналася, що він шахрай. На мою думку, майже всі чоловіки такі. — Вона задерла голову, пильно вдивляючись у стелю. — Дай мені, будь ласка, сигарету.

Я вставив сигарету їй у губи й підніс запальничку. Вона з насолодою випустила дим.

— Тебе ж це не хвилює, правда? Я найгіршої думки про чоловіків. Тебе теж не вважаю винятком. Втім, ви з ним удвох поєднуєте риси мужчини, про якого я мрію. Ти рішучий, навіюєш страх і, маю підозру, відчуваєш задоволення від тих ризикувань, на які зважуєшся. Він освічений, витончений, але, безперечно, боягуз. Саме через його боягузтво ми й не володіємо реліквією. Навіть знаючи, що нам загрожує банкрутство, він не спромігся взяти на себе особисто риск, пов'язаний з крадіжкою. Я прохала його, благала, переконувала, що посилати за урною когось третього означає неймовірно ускладнити справу. А ді-ло-то простіше простого: ми знали, де Сусанна зберігала шкатулку, лишалось тільки прийти і привести в дію таємний механізм. Ми ж добре знали той механізм, бо Сусанна придбала урну в нашому магазині.— Вона відкинула недопалок і обернулась до мене.— Все було гранично просто. Ти не став би вагатися, правда? А він завагався. Хотіла піти я, та він і мене не пустив — невиправний боягуз. Який жаль!

— Можливо, він не так боягуз, як розсудливий. Я повитрушував усе вмістиме з цієї урни ще перед Шестипалим. Там не було нічого, опріч інтимних листів.

Вона знову відкинула голову на спинку канапи.

— Ні, саме там усе й лишилося,— прошепотіла вона.— Я була свідком, як Сусанна сховала те до шкатулки після того, як... одержала повідомлення. Просто ти привів у дію тільки першу пружину механізму. А її єдине призначення — заводити в оману... От коли б ти розчинив далі!

— З усього цього ти припускаєш, що Шестипалий володіє вмістимим шкатулки, навіть не підозрюючи про нього?

— Я певна того, а не припускаю. А може, ти нас усіх ошукав і сам володієш нею? Хоч така можливість здається мені майже неймовірною.

— Чому тобі так здається? Я тримав урну в руках і знаю її секрет.

— Ні, любий, у тебе ії нема. Коли б ти заволодів нею, то вже розпочав би з нами торги. Тому що неможливо, не вбивши нас, дістати хоч на шеляг користі з цієї «речі». Досить було Батлерові або мені тільки заїкнутись — і справа у тебе зійшла б нанівець.

— Гаразд, я цієї речі не маю. І що ж далі?

— Я гадаю, що зможу оволодіти нею. Я вже мала кілька зустрічей з Хуаном, і він начебто виявляє схильність до мене,— вона підступно всміхнулася.— Але я не можу покладатися тільки на це; я потребую підтримки людини сильної й рішучої. Така людина— ти.

— Не будь така впевнена в цьому.

— Невже переді мною ще один Батлер? — агресивним тоном запитала вона.

— Заспокойся, моя крихітко. Твої перевтілення завдають шкоди тобі ж. Чом я не можу вважати, що саме мене, а не Шестипалого чи Батлера ти прагнеш обдурити? Хто така справжня Лю-мей? Полохливе і беззахисне створіннячко, котре я вперше споглядав у Батлеровому кабінеті? Крутійка, що приходила до мене в готель? Чи та, хто спокійнісінько пропонує мені зараз відправити на той світ Шестипалого, аби відібрати в нього якусь річ, і при цьому не довіряє мені, не каже, про яку саме річ ідеться?

— Я не сказала тобі, що за річ зберігається всередині урни тому, що... тоді я вже була б не потрібна тобі.

— Не будемо більше теревені правити з цього приводу, золотко моє. Годі й сумніватися — ти вважаєш мене за дурня заплішеного і не помиляєшся, бо я згоден іти за тобою. Де перебуває Шестипалий?

— Не знаю. Він не ночує двічі на одному місці. Це він зв'язується зі мною, а не я з ним.— Вона підвелася. — Коли він це зробить, я тебе повідомлю. Мушу вже йти, любий. Батлер сказав мені, що виїжджає з міста, а до його повернення я маю бути вдома. Необхідно, щоб розвіялись підозри, які останнім часом

виниьспи в нього,— Вона простягнула руку,- До скорого побачення, любий!

Я підвівся з канапи, щоб провести ії до дверей. Але те, що побачив у вікні, змусило мене підштовхнути її. Вона здивовано позирнула на мене.

— Що сталося?

— Щойно я побачив Батлера, люба.

На вустах у Лю-мей застиг зойк подиву.

— Невже він? Ти впевнений, що це він?

— Заспокойся! Не думаю, що він заявиться сюди. Ймовірніше, що він просто шпигує за моєю конторою.