Чтение онлайн

— Але ж він ще хлопчик, — сказала Мері. — Його не приймуть на роботу.

— Може, один з тих чоловіків — його батько чи дядько.

Мері засумнівалася в правдивості Саймонових слів. Не схоже, що хтось із тих двох був хлопцеві рідня. Коли вони висадилися з човна, хлопець так боявся їх, як бояться тільки чужих. До того ж вони втекли без оглядки, залишивши його напризволяще.

— Вони, мабуть, пакистанці, — сказав Саймон. — Мій тато каже, що більшість із тих, хто висаджується тут, з Пакистану. А іноді з Індії.

— А що з ними буде?

Саймон стенув плечима.

— Посадять у тюрму, а потім, якщо в них із доку, ментами не все гаразд, випровадять туди, звідки вони приїхали. Це просто жахливо, бо вони витратили на дорогу всі свої гроші, але тато каже, що іншого виходу немає. Він каже…

— Це просто підло так з ними поводитись! — обурилася Мері. — Виходить, що коли вони не можуть знайти роботи в своїй країні, то їм залишається помирати з голоду. Хіба не так?

— Мій тато каже, що в цьому не треба бути сентиментальним, — відповів Саймон. — Є закон. А люди зобов’язані дотримуватися закону.

Саймон говорив так спокійно, ніби йому все це було байдуже. Мері глянула на нього й відчула, що в неї аж мурашки побігли по тілу. Як вона помилилася в Саймонові! Може, він і справді знає, що робити, але не так, як вона думала. Він не допоможе їй сховати хлопця! Адже батько в нього поліцейський! Він піде й розкаже про все батькові, — бо є закон! — і хлопця заберуть та й посадять у тюрму.

— Ти краще йди звідси, — сказала вона. — Забудь про все, що тут було, і йди.

— Що з тобою? — Саймон був приголомшений.

— Просто я передумала. Я сама потурбуюсь про нього і не хочу, щоб ти мені допомагав.

— Але що ти робитимеш?

— Не твоє діло. — Мері тупнула ногою, відчуваючи, як у грудях в неї закипає лють. — Буде краще, якщо ти не знатимеш, правда ж? Бо мої дії можуть суперечити твоєму дорогоцінному, гнилому законові. Я можу зробити щось неправильно! Хіба не так? Коли ти такий обмежений формаліст, тобі краще не знати!

Кутики його уст заворушилися, ніби він намагався стримати усмішку.

— Ти ж сама попросила мене…

— Я не знала тоді, що твій батько поліцейський.

З якоїсь причини цей доказ виявився для нього переконливим.

— Гаразд, — сказав він s, повернувшись на п’ятках, пішов геть. Шия у нього стала багрова.

— Якщо скажеш кому-небудь, я вб’ю тебе! — крикнула йому вслід Мері, але він не обернувся.

Вона почекала, поки він зник з очей, тоді, нагнувшись, заглянула під кабінку й покликала хлопця. З дальнього кутка він уже підповз до самих сходів. Мері аж злякалася, побачивши його так близько: він ніби підслуховував.

— А тепер вилазь, — сказала вона. — Все гаразд, він уже пішов.

Мері простягла до нього руку і, на її подив, він простягнув свою, дозволивши допомогти йому. Коли хлопець став на ноги, він був майже однакового з нею зросту, але худіший. А зап’ястя та обличчя в нього були такі тонкі й мізерні, що вона відчула себе незграбною. Мері посадила його на сходинку й з допомогою носової хустини обмила його морською водою з відра.

— Ти, мабуть, голодний? — запитала вона. — По-перше, я повинна роздобути для тебе щось попоїсти. Не багато, бо тебе знову занудить, а так, щоб хоч трохи підкріпитися. Тебе, мабуть, у човні закачало. Я якось пливла човном у Францію, то мене весь час нудило. А буває, мене нудить без будь-якої причини, і тоді тітка Еліс каже, що це від перезбудження. Нічого, трохи поспиш — і тобі стане краще. Ти можеш поспати в кабінці, я постелю рушники, щоб тобі було зручно, а тим часом я придумаю, що робити далі, бо ти, мабуть, не хочеш, щоб тебе посадили в тюрму або вислали назад у Пакистан, правда ж? Отже, слухайся мене, лежи тихо, не шуми і не бійся…

Мері виполоскала носову хустину у відрі. Тепер хлопчик став чистий, від нього вже не пахло, але сорочка намокла, прилипала до тіла під поривами вітру, й він тремтів від холоду.

— Зніми сорочку, — порадила Мері. — Від мокрого одягу можна захворіти. Я дам тобі свою жакетку. Вона, правда, завелика на тебе, але тобі одразу стане тепліше…

Він тільки дивився на неї і мовчав. Мері зїтхнула: який сенс говорити до нього, коли він зовсім не розуміє її? Нащо марнувати час, замість того щоб вирішувати що робити далі?

Вона вилила воду з відра й розстелила сушитися на камені хустину. Сонце уже сховалося, і тепер на обрії виднілася тільки блідо-жовта смужка. Небо було вкрите легкими пірчастими хмарами й здавалося мармуровим. Наближався час вечері, і на неї вже чекали вдома Якщо вона запізниться бодай на десять хвилин, тітка Еліс почне хвилюватися, а коли тітка Еліс хвилюється, вона може подзвонити і в поліцію.

Мері знову зітхнула й повернулася до хлопчика.

Він уже зняв свій піджак і тепер розстібав сорочку.

Спочатку вона не надала цьому значення, оскільки була заклопотана своїми думками про тітку Еліс і поліцію.

І раптом її ніби вдарило громом.

— Виходить, ти мене розумів? Весь час?

Він не відповів, його худорляве личко було непроникливе. Він зняв із себе сорочку й простяг тонку тремтячу руку, щоб узяти жакетку. І тільки тоді, коли Мері, знявши жакетку, віддала її хлопцеві, той, одягнувши її через голову, нарешті заговорив.

— Я не з Пакистану, — сказав він.

Мері дивилася на нього, розкривши рота.

— Я з Кенії. Мене звати Крішна Патель. Я британський підданий.

Він стояв у її жакетці і вже не здавався ні худим, ні переляканим, а, скоріш за все, сердитим і гордим. У Мері також почала закипати злість. Який обманщик! Вона пригадала, як заспокоювала його, втішала, зверталася до нього так лагідно, як ніколи не зверталася б до людини, яка розуміла б її, й одразу відчула себе приниженою та ображеною.

— Ти негідник! — сказала вона. — Так може вчинити тільки підлий боягуз!

Вона погрозливо підступила до нього, але він залишився спокійно стояти на місці. Тільки очі розширилися від подиву.

— Для чого ти придурювався? — запитала вона.

Хлопчик не встиг відповісти, бо цієї миті з проходу між кабінками несподівано вискочив Саймон. Він задихався і був такий блідий, що ластовиння ще виразніше проступило на його обличчі.

— Вони йдуть! — видихнув він. — Ідуть пляжем…

Та оскільки ні хлопчик, ні Мері не зрушили з місця, Саймон схопив хлопчика за плечі і заштовхав його в кабінку.