Иностранные языки

НЕ КЛЯНІТЕ МЕНЕ За печальні пісні Не кляніте мене, Бо ж і так у вогні Моє серце сумне. Кров од болю кипить, Мучить мука німа, Ні на мент, ні на мить Сну про щастя нема. Я не можу здолать В серці горя й жалю, Шум плачів і проклять Я думками ловлю. Я не можу знести Цей гидкий маскарад,…

Дуже недобре діло брехати! «Брехнею, – кажуть люди, – світ пройдеш, та назад не вернешся». Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючись; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на півпальця збрешеш,…

Глибокі борозни літ… І це – тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх? …А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте – чвиря на глухім шляху. Мороз коле скло, мережить скло. Школа, клас… До повіту – 60, до станції – 80. Навкруги: глуш, глуш,…

На Донеччині — завод. Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку — тоді в посьолку сниться... На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри (Швайцарія), юрта, за юртою тайга — холодна, в снігах: бори, бори, і нема їм краю. Був Перекоп; а після Перекопу…

Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії – дитячі. Вілли: специ, їхні жінки відповідальні, взагалі – кваліфікація, цвіт. Ну… – Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитів. – Да, непорядки. А вдруге…

На тій ото Побиванці жила собі Мотря-перепичайка. Була вона удова, і тільки й дитини у неї, що чотирнадцятилітня дівчина Галя. Воно було собі таке мале, болізне, замліле, а в Мотрі діла багато: щодня, щодня печи. Що увечері напече, то те за день і розпрода, а на вечір знову вчиняй. То як Галя, кажу,…

Оповідання Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера, густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно…

Малоросійська биль Недалечко від якогось-то города, чималенького, що в нім було аж три церкви, одна кам’яна, а дві дерев’яних, було село, а у тім селі жив собі чоловік Демко. Він би то і розумний, як і усяк чоловік, так, потрошку: знав і своє діло коло хліба, вмів свитку залатати, кожушок вихутровати,…

Частина перша 1. [1] Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П’ятами…

Етюд До чого? І звідки бажання? Життя лишилось за сими мурами, а тут, серед сірих холодних стін, замкнулась зо мною смерть. Я не боюсь її. Я кликав її на праве діло, і вона прийшла. Узяла жертву, а потому, як вдячний пес, прибилась до моїх ніг… Тепер вона зо мною. Що ж, дивись там з чорних кутків на…

Вибране Гидотний чорний ельф живе в мені Гидотний чорний ельф живе в мені. Він звідує мене в лиху годину Або коли в натхненному вогні На хвилях рим і мрій високих лину. – Це я. – Він каже, – чуєш ти чи ні? —

Кирило Іванович Голуб тепереньки безвиїзне живе у своєму хуторі на Глибокій, землю пахає, хліб робе – хазяїнує. Вряди-годи хіба поїде у місто за куплями для празника великого або вже по якому-небудь дуже гарячому ділу. Тепер він погладшав, понижчав, став лисіти; польовий вітер і степове сонце засмалили…

I Хутір Маненький так названо тим, що в йому було всього три хати. Та згодом він іще поменшав, бо зосталося тільки дві: одна згоріла, то чоловік не схотів більше на хуторі жити, а подався назад у слободу. Степова, не дуже велика, річка крутилася туди й сюди серед рівної площини та й проробила собі…

Ні, не слава – ота шинкарка п'яна – поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона – оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилітали вони з моєї голови і щебетали мені голосні…

Латинська побрехенька, по-нашому розказана Був собі колись-то якийсь-то маляр… ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр. І що то був за скусний! Там морока його зна, як то гарно мальовав! Чи ви, братики, що читаєте або слухаєте сюю книжку, думаєте, що він так мальовав…

(Драма, 1553–1564) ДІЙОВІ ОСОБИ: Байда, князь Дмитрій Вишневецький. Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим. Дворяне-побратими. Посел Московський. Посел Турецький. Панцерний боярин. Козаки-нетяги. Козаки-дуки. Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий.…

Іван Микитович і собі плакав за своєю старенькою матусею. Шкода йому було її; шкода було кидати свого дворища, де він зріс і викохався, де його пестили і били; свого рідного села, котре він зміряв і вздовж, і впоперек, знав усі закутки, усі ліски, садки, калюжки, людей, і ввічливих, і привітних, – всього…

Ще не вмерла Україна Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми браття в нашій сторононці. Приспів: Душу тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми браття з козацького роду.

Мала Настка була вірної чутливої вдачі. Так і любила вона, наприм[ір], свою з ганчірок і вичесаного льону звиту ляльку, яку їй зробила її мати, мужичка Марфа, одної неділі пополудню, з такою ніжністю, наче була б вона сама доросла і пригортала живу, улюблену дитину до своєї груді. – Ти потіхо – моя…

Її звали Наталею. Вона була маненька, їй було тільки сім років. Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка, та ще й п'яниця. П'яницею він був іздавна, але поки не був калікою та жива була жінка, то він якось там хазяйнував на своєму клаптику землі. Але він, підковзнувшися, впав на льоду, переломив…