Чтение онлайн

Маленький Мук був дуже засмучений і вирішив покинути службу. Але він хотів якимось чином отримати платню, яку його господиня завжди обіцяла, але ніколи не платила. У будинку була одна кімната, що завжди стояла зачинена, куди він жодного разу не зазирав. Мукові дуже кортіло дізнатися, що вона там ховає. І йому спало на думку, що там заховано бабині скарби.

Якось уранці, коли хазяйка пішла з дому, один із песиків, з яким господиня завжди поводилася дуже неласкаво, але прихильності якого Мук домігся всілякими послугами, потяг Мука за широкі штани, ніби запрошуючи його йти за собою. Мук пішов за ним, і песик повів його до спальні пані Ахавзі, до маленьких дверей, яких Мук ніколи досі не помічав там. Двері були напіввідчинені. Песик увійшов у них, і Мук слідом – і який же він був здивований, коли побачив, що перебуває в тій кімнаті, яка давно вже стала предметом його бажань! Усюди була тільки стара одежа та посудини дивовижної форми. Одна з цих посудин була кришталева, і на ній були вирізані прекрасні фігури. Мук підняв її й покрутив на всі боки. Але він не помітив кришки, що ледве трималася зверху. Кришка впала й розбилася на тисячу уламків.

Довго стояв Маленький Мук, зціпенівши від жаху. Тепер нічого не лишалося, крім як дременути.

Тут погляд його впав на пару дуже великих черевиків. Гарними їх не можна було назвати, але його власні вже не витримали б жодних подорожей. Окрім того, черевики ці приваблювали його своїм розміром: якщо він узує їх на ноги, усі відразу побачать, що він вийшов із дитячого віку. Тому Мук швидко зняв свої черевички і взувся у великі, прихопив палицю з гарним різьбленим верхом у вигляді лев'ячої голови й поквапився геть. Він хутенько пройшов до своєї комірчини, одягнув свій халатик, надів батьків тюрбан, запхнув за пояс кинджал і помчав звідти.

Ніколи в житті він не бігав так швидко, і йому здалося навіть, що він просто не може зупинитися. Його несла, здавалося, якась невидима сила. Нарешті Мук помітив, що з черевиками відбувається щось дивне: вони весь час рвалися вперед і тягли його з собою. Він намагався зупинитись, але це ніяк не вдавалося. Тоді у відчаї він гукнув самому собі, як гукав коням:

– Гей, гей, тпру, гей!

І тут черевики зупинились, і Мук, виснажений, повалився на землю. Усе-таки він нажив своєю працею щось, що могло допомогти йому у світі, у пошуках щастя. Він заснув від утоми. Йому наснився песик, який сказав: «Муче, ти ще не зовсім розібрався в тому, як користуватися своїми новими речами. Якщо ти в черевиках тричі повернешся на підборі, то зможеш полетіти куди тобі заманеться, а паличкою можна знаходити скарби. Де закопано золото, вона вдарить об землю тричі, а де срібло – двічі».

Прокинувшись, Мук узув черевики, трохи підняв одну ногу й почав крутитися на підборі. Він забажав опинитись у найближчому великому місті. Тієї самої миті черевики злетіли вгору, і Маленький Мук незчувся, як опинився на великій базарній площі. Він поштовхався в натовпі, але невдовзі подався на тихішу вулицю. Адже на базарі одні наступали йому на черевики, а інших він зачіпав своїм кинджалом.

Маленький Мук замислився, як заробити трохи грошей. Він, щоправда, мав палицю, що вказувала на заховані скарби, але як міг він одразу знайти місце, де закопано золото чи срібло? Врешті він вирішив найнятися до короля скороходом. Біля брами палацу стояла варта. Коли він сказав, що шукає служби, його відправили до наглядача над рабами. Мук попрохав собі місця серед королівських гінців. Наглядач зміряв його очима з голови до ніг і сказав:

– І це з твоїми коротенькими ніжками ти хочеш стати королівським скороходом? Забирайся геть!

Маленький Мук запевнив його, що не жартує, і погодився позмагатися з найшвидшим гінцем.

Наглядачеві це здалося кумедним. Він відвів Мука на кухню, щоб його як слід нагодували й напоїли, а сам подався до короля та розповів йому про Маленького Мука. Королю припало до душі, що наглядач затримав Маленького Мука для забави. Він наказав наглядачеві приготувати все на великому лузі за палацом таким чином, аби весь двір міг зручно спостерігати за цим змаганням, і ще раз звелів йому ставитися до карлика з якнайбільшою турботою.

Коли король, його сини й доньки, а також усі слуги та придворні посідали на помості навколо луга, де мало бути змагання, Маленький Мук вишукано вклонився. Крихітний тулуб із могутньою головою, халатик і широкі шаровари, довгий кинджал за широким поясом, маленькі ніжки в просторих туфлях – ні, це все було надто кумедним, аби не розсміятися! Але регіт не збентежив Маленького Мука. Він прибрав гордовитої пози і став чекати на свого супротивника. Наглядач вибрав, як того забажав Мук, найкращого бігуна. І от цей бігун вийшов, став поряд із карликом, і обидва завмерли, чекаючи на знак. Тоді принцеса Амарза змахнула покривалом, і обидва бігуни полетіли вперед.

Спершу Муків супротивник помітно вийшов уперед. Але, кинувшись за ним у своїх самохідних черевиках, Мук наздогнав його, потім перегнав і давно вже стояв біля мети, коли той лише підбігав до неї, важко дихаючи.

На мить глядачі застигли від несподіванки і здивування. Та коли король першим заплескав у долоні, усі почали кричати:

– Хай живе Маленький Мук!

– Ти станеш моїм особистим скороходом і перебуватимеш завжди біля моєї особи, – сказав король.

Король доручав йому найтерміновіші та найтаємніші послання. Але слугам короля було неприємно, що до якогось карлика їхній повелитель був тепер ласкавішим, аніж до них. Тому вони чинили підступи, щоб скинути малого нахабу. Мук знав про їхні каверзи, але над помстою й не замислювався.

Мук завжди брав із собою свою паличку, сподіваючись знайти золото. Якось увечері у віддаленій частині палацового саду він раптом відчув, що паличка в його руці затремтіла і тричі вдарилась об землю. Він витяг кинджал, зробив зарубки на найближчих деревах і повернувся до палацу. Дочекався ночі й узявся до справи. Мук викопав яму завглибшки кілька футів і натрапив на щось тверде, а невдовзі побачив велику залізну кришку. У ямі був великий горщик із золотими монетами! Але підняти горщик Мукові не вистачило сил. Тому він напхав у шаровари, халатик і пояс стільки монет, скільки міг донести, а решту закрив кришкою. Непомітно пробравшись до себе в кімнату, він заховав золото під подушками дивана.

Золото, яке Маленький Мук відтепер роздавав наліво й направо, викликало заздрість. Його вороги змовилися між собою й навіяли королю підозру, що Мук украв гроші зі скарбниці. Король звелів таємно стежити за кожним кроком Маленького Мука, щоб застати його на місці злочину. Тож коли одного разу Маленький Мук схопив лопату і шмигнув до палацового саду, щоб узяти там новий запас золота, за ним пішли вартові на чолі з головним кухарем та скарбником, і, коли він почав перекладати золото з горщика до свого халатика, вони накинулися на нього, зв'язали й відвели до короля. Горщик було повністю викопано з землі та разом із лопатою й повним золота халатиком принесено до ніг короля. Скарбник доповів, що він зі своїми вартовими захопив Мука зненацька, коли той закопував у землю цей горщик.

Маленький Мук сказав, що знайшов горщик у саду і що він його не закопував, а відкопував. Король, розгніваний його гаданим нахабством, закричав:

– Ти брешеш своєму королю, після того як його обікрав?

Король звелів закувати Маленького Мука й відвести у вежу.

Маленький Мук знав, що крадіжка королівського добра карається смертю, і все-таки не хотів видавати королю таємницю своєї палиці, боячись, що її відберуть у нього разом із черевиками. Від черевиків його, на жаль, допомоги не було: прикутий до стіни короткими ланцюгами, він, хоч скільки мучився, ніяк не міг повернутися на підборі. Та коли йому наступного дня оголосили смертний вирок, він, вирішивши все-таки, що краще жити без чарівної палички, ніж померти з нею, попросив, щоб король вислухав його без свідків, і відкрив йому свою таємницю. Спочатку король не повірив, але Маленький Мук зголосився виконати дослід, якщо король пообіцяє йому, що його не вб'ють. Король дав Мукові чесне слово і, звелівши потай від нього зарити трохи золота, наказав йому пошукати закопане своєю паличкою. За кілька хвилин паличка виразно тричі вдарилась об землю. Тепер король зрозумів, що його скарбник – брехун, а Маленькому Мукові сказав:

– Я обіцяв зберегти тобі життя, але ти володієш не лише цією таємницею. Тому ти залишишся у вічному ув'язненні, якщо не зізнаєшся, в чому таємниця твого швидкого бігу.

І Маленький Мук зізнався, що вся його вправність міститься в черевиках, але не відкрив таємниці поворотів на підборі. Король сам узув туфлі й почав як божевільний ганяти садом. Він не знав, як зупинити черевики, і Маленький Мук, який не міг відмовити собі в цій невеличкій помсті, залишив короля бігати, доки той не знепритомнів.