Чтение онлайн

– Не тужи так, люба! – сказала чарівниця. – Загорнися в ослячу шкуру і швидше йди геть із палацу. Із собою нічого не бери: скриня з твоїми сукнями йтиме за тобою під землею. Ось тобі моя чарівна паличка. Коли знадобиться скриня, вдар паличкою по землі, і вона з'явиться перед тобою.

Принцеса поцілувала чарівницю, натягла на себе бридку ослячу шкуру, вимастила обличчя сажею, щоб її ніхто не впізнав, і вийшла з палацу.

Зникнення принцеси зчинило великий переполох. Король розіслав у погоню за принцесою тисячу вершників. Але чарівниця зробила принцесу невидимою для очей королівських слуг.

А принцеса тим часом заходила в багато будинків і просила взяти її хоч служницею. Але ніхто не хотів брати принцесу до себе, бо в ослячій шкурі вона здавалася надзвичайно потворною.

Нарешті вона дійшла до якогось великого будинку. Господиня цього будинку погодилася прийняти бідолашну принцесу до себе за робітницю. Принцеса подякувала господині та спитала, що вона має робити. Господиня звеліла їй прати білизну, наглядати за індичками, пасти овець і чистити свинячі корита.

Уже з першого дня челядь почала грубо глузувати з дівчини, однак потроху до неї звикли. До того ж, працювала вона дуже старанно, і господиня не дозволяла її кривдити.

Одного разу в оселі було свято і принцесу не змушували працювати. Вона скористалася з цього й вирішила вбратися в одну зі своїх пишних суконь.

Принцеса вдарила по землі чарівною паличкою, і скриня з убраннями з'явилася перед нею. Принцеса вийняла блакитну сукню, яку отримала від короля, пішла до своєї комірчини і стала вбиратися.

Вона подивилась на себе в дзеркало, помилувалася чудовим убранням і відтоді на кожне свято вбиралась у свої розкішні сукні. Але, крім овець та індичок, ніхто про це не знав. Усі бачили її в бридкій ослячій шкурі і прозвали її – Осляча Шкура.

Якось молодий королевич повертався з полювання і заїхав відпочити в дім, де служила Осляча Шкура. Він трохи відпочив, а тоді став блукати будинком і подвір'ям. Випадково він забрів до темного коридору, в кінці якого були замкнені двері. Королевич був дуже допитливим, і йому закортіло дізнатися, хто живе за цими дверима. Він зазирнув у шпарину. Як же він здивувався, коли побачив у маленькій тісній кімнатці прекрасну, гарно вбрану принцесу! Він побіг до господині дізнатися, хто ця дівчина.

Йому сказали, що там живе служниця, яку взяли в дім пасти овець і чистити свинячі корита.

Більше королевич нічого не дізнався. Він повернувся до палацу, але не міг забути красуню, яку випадково побачив крізь шпарину в дверях. Він шкодував, що не зайшов тоді до кімнати й не познайомився з нею.

Безперервно думаючи про дивовижну красуню, королевич тяжко захворів. Король і королева, його батьки, були у відчаї. Вони закликали лікарів, але лікарі нічого не могли зробити. Нарешті вони сказали королеві: напевно, її син захворів від якогось великого горя. Королева почала розпитувати сина, що з ним сталося.

– Я хочу, щоб Осляча Шкура спекла пиріг і принесла його, щойно він буде готовий, – сказав королевич.

Королева здивувалася, покликала придворних і спитала, хто така Осляча Шкура.

– О, це бридка замазура! – пояснив один придворний. – Вона живе недалеко звідси й пасе овець та індичок.

– Ну, хоч би хто була ця Осляча Шкура, – сказала королева, – хай вона негайно спече пиріг для королевича!

Придворні побігли до Ослячої Шкури й переказали їй наказ королеви. Принцеса замкнулась у своїй комірчині, скинула ослячу шкуру, вимила обличчя й руки, вдягла чисту сукню й заходилася готувати пиріг. Борошно вона взяла найкраще, а масло та яйця – найсвіжіші.

Замішуючи тісто, навмисне чи ненароком, вона впустила з пальця каблучку. Та впала в тісто й лишилася там. Коли пиріг спікся, принцеса вдягла бридку шкуру, вийшла з кімнати, подала пиріг придворному і спитала його, чи йти їй із ним до королевича. Але придворний навіть не хотів відповідати їй і побіг із пирогом до палацу.

Королевич вихопив пиріг із рук придворного й почав їсти його так квапливо, що всі лікарі хитали головами й розводили руками.

І справді, королевич ледь не вдавився каблучкою, що опинилася в одному зі шматків пирога. Але юнак швидко вийняв каблучку з рота й після того став їсти пиріг уже не так квапливо. Він довго розглядав каблучку. Вона була така маленька, що могла підійти лише найгарнішому пальчикові на світі. Королевич одно цілував каблучку, тоді сховав її під подушку й діставав звідти щоразу, коли гадав, що на нього ніхто не дивиться.

Увесь цей час він думав про Ослячу Шкуру, але вголос говорити про неї боявся. Тому хвороба його посилювалась, і лікарі не знали, що й подумати. Нарешті вони оголосили королеві, що син її хворий від кохання.

– Сину мій, – сказав засмучений король, – назви нам дівчину, яку ти кохаєш. Обіцяємо, що одружимо тебе з нею, хай навіть вона буде найостаннішою служницею!

– Любі батьку й мати! – сказав розчулений королевич. – Я й сам не знаю, хто та дівчина, яку я так палко покохав. Я одружуся з тією, кому підійде ця каблучка, хоч би ким вона була.

І він вийняв із-під подушки каблучку Ослячої Шкури й показав її королю та королеві.

Король із королевою взяли каблучку, з цікавістю роздивилися її та, вирішивши, що така каблучка може підійти лише найпрекраснішій дівчині, погодились із королевичем.

Король наказав негайно розіслати по всьому місту скороходів, аби вони скликали до палацу всіх дівчат міряти каблучку.

Скороходи бігали вулицями й оголошували, що дівчина, якій пристане каблучка, вийде заміж за молодого королевича.

Спершу до палацу з'явилися принцеси, тоді придворні дами, але жодна не могла надіти каблучку. Довелося запросити швачок. Вони були гарненькі, але пальці їхні були надто товстими й не пролазили в каблучку.

Нарешті черга дійшла до служниць, але і їх спіткала невдача. Тоді королевич наказав покликати куховарок, посудомийок, свинопасок. Але їхні загрублі від роботи пальці не могли пролізти в каблучку далі нігтя.

– А приводили Ослячу Шкуру, яка недавно спекла пиріг? – спитав королевич.

– Ослячу Шкуру не покликали до палацу, бо вона надто брудна та бридка – зареготали придворні.

– Негайно послати по неї! – наказав королевич.

І придворні, посміюючись, побігли по Ослячу Шкуру.

Принцеса чула бій барабанів і вигуки скороходів і здогадалася, що вся ця метушня – через її каблучку. Вона дуже зраділа, коли побачила, що йдуть по неї. Швиденько причесавшись, вона вбралась у сукню кольору місяця. Щойно принцеса почула, що її кличуть до королевича, вона похапцем накинула зверху сукні ослячу шкуру й відчинила двері.