Чтение онлайн

– Не гаймо часу, Попелюшко, – сказала добра фея. – Треба збиратися на бал. – І одним змахом чарівної палички фея відділила горох від квасолі.

Попелюшка приїхала на бал, і знову музика змовкла й усе затихло після її появи – така вона була прекрасна. Красень принц знову весь вечір танцював лише з нею, аж доки годинник не пробив дванадцять разів.

Попелюшка поквапилася з палацу. Кришталеві черевички так і миготіли широкими палацовими сходами. Принц кинувся наздоганяти дівчину, але почув лише, як зарипіли колеса карети, що від'їжджала.

Засмучений і розгублений, він стояв нагорі сходів і раптом помітив унизу черевичок, який поспішаючи загубила прекрасна незнайомка.

Юнак обережно, наче коштовність, підняв черевичок і притис до грудей. Тієї хвилини він заприсягнувся, що знайде таємничу красуню, навіть якщо доведеться шукати її все життя!

Коли Попелюшка повернулася, мачуха та зведені сестри вже були вдома.

– Знову ледарювала?! – люто крикнула мачуха.

Аж тут у кутку кухні вона побачила два мішки – один із горохом, другий із квасолею, – і її обличчя ще дужче перекосилося від злості.

Минув якийсь час. Принц більше не давав балів у палаці, й пішла чутка, що він шукає ту саму таємничу красуню, яка двічі з'являлася на балу, але зникала рівно опівночі. Казали, що принц не може забути цю дівчину й одружиться лише з тією, кому буде до мірки кришталевий черевичок. Невдовзі принц прибув і в дім, де жила Попелюшка. Мачушині доньки кинулися приміряти черевичок, але він ніяк не налазив на їхні великі ноги. Принц уже збирався був іти геть, але раптом батько Попелюшки сказав:

– Зачекайте, ваша високосте, ми маємо ще одну дочку!

– Не слухайте його, ваша високосте, – втрутилася мачуха. – Хіба це дочка? Це просто замазура.

Принц сумно поглянув на брудну, одягнену в лахміття Попелюшку.

– Що ж, кожна дівчина в моєму королівстві має приміряти черевичок.

Попелюшка зняла грубий шкарбан і без зусиль узула черевичок на свою витончену ніжку. Принц подивився в очі дівчині – й упізнав її.

– Це ти, моя прекрасна незнайомко!

Мачуха та її доньки сторопіли і вражено застигли. Принц одружився з Попелюшкою, і в палаці влаштували пишний бал, на якому Попелюшка була ще гарнішою, ніж завжди, і, вдягнена в дивовижні шати, танцювала з принцом аж до ранку.

Принц і Попелюшка жили довго і щасливо.

Водного багатого й могутнього короля дружина була найвродливішою та найрозумнішою жінкою на світі. Подружжя жило дружно і щасливо, та не мало дітей. Але один із друзів короля помер, і сиротою лишилася його дочка, молода принцеса. Король із королевою відразу перевезли її до себе в палац і стали виховувати як рідну.

Та невдовзі королева небезпечно захворіла. Вона все слабнула, і лікарі одностайно твердили, що королева вже не встане з ліжка. Відчуваючи наближення смерті, вона підкликала короля і сказала йому слабким голосом:

– Я знаю, що скоро помру. Хочу попросити лише про одне: якщо ви запрагнете одружитись удруге, то одружуйтеся лише з тією жінкою, яка буде вродливішою й кращою за мене.

Король, голосно ридаючи, обіцяв королеві виконати її бажання.

Поховавши дружину, король не знаходив собі місця від горя. Одного разу до нього прийшли міністри й почали просити його, щоб він перестав тужити і швидше одружився. Король навіть і чути не хотів про це.

– Я обіцяв покійній королеві одружитись удруге, якщо знайду жінку, яка буде вродливішою й кращою за неї, але такої жінки немає в усьому світі. Тому я ніколи не одружуся, – сказав він.

Тоді міністри почали щодня показувати йому портрети найвидатніших красунь, аби король вибрав собі дружину, але король казав, що померла королева була кращою, і міністри йшли ні з чим.

Нарешті головний міністр сказав королю:

– Ваша величносте, невже ваша вихованка здається вам розумом і вродою гіршою за покійну королеву? Вона така розумна та вродлива, що кращої дружини вам не знайти!

Королю здалося, що його молода вихованка-принцеса і справді краща та вродливіша за королеву, і, не відмовляючись більше, він погодився.

Міністри й усі придворні були задоволені, але принцесі це здалося жахливим, їй зовсім не хотілося стати дружиною старого короля. Одначе король не слухав її відмов і наказав їй якомога швидше готуватися до весілля.

Принцеса згадала про свою тітку, чарівницю, й вирішила порадитись із нею. Тієї-таки ночі вона вирушила до чарівниці.

– Зажадай від короля сукню, блакитну, як небо. Такої сукні він не зможе тобі добути, – сказала чарівниця.

Принцеса подякувала чарівниці за пораду й повернулася додому. Наступного ранку вона сказала королю, що доти не погодиться вийти за нього заміж, доки не отримає від нього сукні, блакитної, як небо.

Король негайно скликав найкращих майстрів і наказав їм пошити сукню, блакитну, як небо.

Уже наступного дня майстри принесли замовлену сукню, і порівняно з нею навіть блакитне небесне склепіння, оточене золотими хмарками, здалося не таким гарним.

Отримавши сукню, принцеса злякалася. Вона знову поїхала до чарівниці та спитала, що їй тепер робити. Чарівниці було дуже прикро, що її задум не вдався, і вона звеліла принцесі зажадати сукню кольору місяця.

Король послав по найвправніших майстрів і таким грізним голосом віддав їм наказ, що не минуло й доби, як майстри вже принесли сукню.

Поглянувши на це прекрасне вбрання, принцеса засумувала ще дужче.

Чарівниця з'явилася до принцеси і, дізнавшись про другу невдачу, сказала їй:

– Зажадай сукню, блискучу, як сонце.

Принцеса погодилась і зажадала від короля таку сукню. Король віддав усі діаманти й рубіни зі своєї корони, аби сукня блищала, як сонце. Тому, коли сукню принесли й розгорнули, усі миттю замружились: вона й справді блищала, ніби справжнє сонце.

Не раділа лише принцеса. І чарівниця була дуже засмучена тим, що всі її поради нічого не дали.

– Ну тепер, дитя моє, – сказала вона принцесі, – зажадай у короля шкуру його улюбленого віслюка. її вже він напевно не дасть тобі!

А треба сказати, що віслюк, чию шкуру чарівниця звеліла зажадати в короля, був незвичайний. Щоранку він замість кізяка вкривав свою підстилку блискучими золотими монетами.

Принцеса побігла до короля й зажадала ослячу шкуру.

Король хоч і здивувався, але, не розмірковуючи, виконав бажання. Віслюка вбили і його шкуру врочисто принесли принцесі. Тепер уже вона зовсім не знала, що їй робити.