Чтение онлайн

Другий. Та чи не він се, брате, й є? Я вже давно помітив, що в його постава не гольтіпацька. А зрост який! Це велетень.

Третій. Еге! дарма що кажанок волосина 'д волосини на пучку.

Четвертий. А поясина з рогози, мов у того козака Голоти.

П'ятий. А шапка-бирка, [49] зверху дірка.

Шестий. Справді така, як виспівував той Шерешир: вона, мовляв, травою пошита, а вітром, на славу козацьку, підбита!

Семий. І чоботи справді такі сап'янці, що видко п'яти й пальці: де ступить, босої ноги слід пише.

Восьмий. Ні, подивись, які в його плечі, які руки! У ці руки не попадайтесь, дуки.

Настя Горова

(стямившись після нестями)

Звідкіль се в нас опудало взялося,

Замурзаний грязею невмивака?

А чіп! твоє серед баштану місце,

Своїм дрантєм дрібне лякати птаство.

Андибер

Лякав колись я і буйне, суціго...

Чи бачиш, що це?

(Виймаючи з-під поли недолимка).

Настя Горова

Гляньте, позлотистий

Гетьманський недолимок у нетяги!

Андибер

Чого ж тепер від мене хочеш, падло?

Чи по голові ним тебе заїхать

І черепа тобі в прах розтрощити,

Чи за ширітвас меду заложити?

Постав мені чола п'яного миттю

Ширітвас-цебер повен серед хати.

Гей, козаки-нетяги, миле браттє!

Скликайте чернь обідрану козацьку,

Нехай хоч нахильця п'є-веселиться,

А вип'є цебер, ще поставлю десять.

Турецький Святий

О, щоб же так тебе господь утішив,

Як покріпив єси козацькі душі!

Хома Плахта

Це не срібляник-дука: щире серце,

Душа правдива, до нетяг обачна.

Андибер

Чого ж се ви стовпились коло порога?

Кому з вас не рівен у мене кожен?

Вони сьогодні одягні та пишні,

А завтра ви цвістимете маками...

Посуньтесь, дукачі, нехай голота

Зо мною поруч за столом сідає.

(Посовує дуків і висовує всіх із-за столу).

Турецький Святий

Коли голота, дак між нею первий

Святий Турецький мусить бути в тебе.

(Сідає поруч).

Хома Плахта

А Плахта другий, мов у божім царстві

Петро й Павло, козацькі щирі душі.

(Сідає поруч).

Андибер

Агов! до мене, козаки-нетяги!

Я маю чим гостей угонобляти.

(Висипає на стіл таляри з череса).

Один з дуків

Ге, ге! се не козак-нетяга, миле браттє:

Се чи не сам той Андибер з'явився?

Другий

Не дурно йшла про його поголоска,

Що знов над Байдою він візьме гору.

Наймичка вносить цебер меду.

Андибер

Частуйтесь досхочу, козацтво-друзі,

Мов за Порогами в Великім Лузі.

Я не такий, як той лукавий Байда:

Не панська в мене - проста, щира правда.

Гетьманством я високо не несуся,

Вельможним поглядом з вас не сміюся.

Чи князь, чи пан, чи вбогий гольтяпака,

У мене шана й честь усім однака.

Частуйтесь по простацькому звичаю,

А я чогось душею знемагаю.

За думками гіркими мед не п'ється,

Горілка добра марно в пельку ллється.

Журба мене зв'ялила, ізсушила,

Що повтинало нам лукавство крила.

Відсуньте, браттє, покутню кватирку,

Подам я в степ свій глас річкам козацьким.-

Гей ви, річки широкі, степовії!

Помошниці великі Дніпровії!

Або мене до себе ви приймайте,

Або мені підмогу посилайте!

Там же.

Увіходять козаки-зимовчаки з одежею та з козацькою зброєю.

Первий козак

Оце тобі сап'янці, наш гетьмане,

З святої річки, з славної Самари. [50]

Обуває.

Другий

А се тобі, наш незабутній Ганжо,

Жупан-лудан з Великого Інгулу. [51]

Вдягає.

Третій

Се шлик тобі, преславний Андибере,

Шле Ворскла-річка, пасіками пишна.

Надіває.

Четвертий

Прийми ж, наш батьку, і козацьку зброю

Від Росі, [52] Тясмина, [53] Сули [54] й Росави. [55]

Чіпляє.

Андибер

(до купи нетяг, що постали коло дверей з кочергами та рогачами)

А що ж ви, друзі, відцурались меду?

Чого постали попід мисниками?

Один з купи

Того постали попід мисниками,

Щоб наші дуки з хати не втікали.

Другий

Вони черствим нас хлібом годували,

Як по ріллям у них ми шкитильгали.

Третій

Вони роботою нас напували,

Як казани у їх ми шарували.

Четвертий

Хто жив на Старці від меча зістався,

Їм у броварну каторгу попався.