Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Щоб їх міщанські сотні вгонобляли [80]
І стацій, мов під войну, давали.
Зчинився бій кривавий коло церкви
Онуфрія, та не подужав Ганжа...
Тогді притіг на степ наш Вишневецький;
Кабак пожакував; бочки з пивами,
Медами й горілками порубавши,
Оселю на пожар пустив під вітер.
Аж замок освітило тим лунаннєм,
Що горілки під хмарами лунали.
Нещасна Настя, в синяках, прибігла
До мене з наймичками рятуватись...
80
– Вгроблювати - влаштовувати справи як слід, вдовольняти.
Байда
А сердюки ж її, кабацькі чати?
Княгиня
В один клубок з нетягами змотались.
Се ж і було велике наше горе,
З того ж і сталась нам тяжка пригода.
Бо вже козацтво, лупом поживившись
В Острожчині і в Насті Горової,
До Росі двинуло, човни робити
У липових дубровах королівських.
А татарва, побачивши, що в Диких
Полях верхові не горять могили, [81]
81
– ... верхові не горять могили...
– Для попередження про татарські набігти на південні райони України в часи козаччини на степових курганах (могилах) виставлялась сторожа, яка у випадку небезпеки запалювала сигнальні вогні.
До Вишневця підкрались чамбулами. [82]
Байда
Хіба ж під присудом замковим люде,
Міщане наші, отчичі, гербові
Дворяне, слуги по індигенату, [83]
З панцерними боярами [84] поснули
Чи в горілках та в пиві потонули?
Княгиня
Багато й тих, що дуками в них звались,
Людей статечних, добрих і тверезих,
82
– Чамбул - кінний загін, зокрема у кримських татар, для несподіваного нападу; роз'їзд у степу.
83
– Індигенат - тут: громадянство даної держави; прирівнювання місцевих жителів у правах до корінної польської шляхти.
84
– Панцерні (панцирні) бояри - панцерні слуги, феодально залежні селяни на Україні в 15 - першій половині 16 ст., що перебувала на військові службі Великого князівства Литовського.
Пішло в козацтво через ті напої,
Корми великі і страшні побої.
А хто зоставсь, ховався по затонах,
По пасіках, лугах, бобрових гонах.
Байда
То й замок наш остався без залоги?
Княгиня
Була залога в Вишневці й на замку,
Не дано клунь татарам підпалити;
Да тілько ми поїхали на прощу,
Щоб господа за вас обох молити,
І тут, під манастирським гаєм...
Байда
Проща, се, нене...
Княгиня
Знаю, що ти скажеш, сину;
Та нововірство ваше не лікарство
Для матері, що втратила дитину.
Увіходить посланець.
Посланець
Пресвітлий князю! падишах великий
Тебе з Тульчинським паном просить в раду,
На Замок Щастя, в Золотому Розі.
Потреба пильна, просить бути вборзі. [85]
85
– Вборзі (уборзі) - негайно, поспішно.
Байда
На Замок Щастя... щастя... Світ гіркий вам
Розкошами солодкими сміється;
А нам, козацтву з-за сумних Порогів,
Монастирем він боєвим здається.
Посланець
Козацтву з-за сумних Порогів, князю...
Назвав єси Пороги словом певним:
Бо сумом дишуть і на наше царство,
Немов пекельним поломєм підземним.
Вас кличе падишах, щоб зміркувати,
Як з вогняним драконом воювати,
Що виплив з Січі і що ні спіткає,
Жере, пліндрує, на пожар пускає.
Байда
Га, справді?.. Є й над вами суд і сила.
Посланець
Ся, князю, сила нас із глузду збила:
Бо вже галери наші потопила
І море Трапезонтом [86] освітила.
Байда
Еге!.. Нехай, побачим, поміркуєм,
А може, й іншу річ яку прочуєм.
86
– Трапезонт (Трапезунд) - у 16 - 71 ст. турецький порт і фортеця на Чорному морі, де був невільничий ринок. Тепер - місто Тробзон.
Посланець
Річ інша тілько та, що допливає
Ротата гідра до Босфорських замків
І полом'єм безощадним сягає
Аж до самого Сховища Коханків.
Байда
Чував ти певно на сумних базарах,
Як віщі струни стиха рокотали...
Оце ж через ясир ваш невгавущий
Козацькі душі пеклом запалали.
Іди. На раду поспішу негайно
І все зроблю по нашій руській правді,
Так як годиться князеві з варягів
І козакові між козацтвом, Байді.
(Виходить посланець).
Ходімо, нене, відпочинь у мене.
Побачим, що в тяжкій біді чинити...
Ще посланець... Не знають бусурмени,
Як полом'є козацьке погасити.
О, віруй, нене! буде суд правдивий,
За сльози, за твоє велике горе:
Турецькою ненавидною кров'ю
Ми сповнимо Босфор і Чорне море.
Княгиня
Не знаю, що за мислі в тебе, сину,
І голова не зносить... Думка думку
Жене, як хвиля хвилю, про дитину,
Про тиху, чисту, ясную голубку.
(Виходить у нетямі).
Увіходить посланець з листом над головою.
Посланець
Велика і преславная цариця
Востоку й Заходу, Хуррем-Хасеки, [87]
Всіх королів потужних королиця,
Тобі здоров'я й радощів навіки!
Байда
87
– Хуррем-Хасеки - так називали у султанському дворі Роксолану, дружину султана Сулеймана ІІ.
(взявши листа, сам до себе)
Здоров'є - може, радощів не буде.
Не радощами я живу, журбою...
Нехай ликують-веселяться люде;
Я закінчу рахунки із судьбою.
(Читає мовчки, а дещо голосно).
"Гріхи ворожих вір, ворожих націй
Аллах на небі важить справедливо,
Ми ж на землі божественні закони
Толкуємо в своїм запалі криво.
Одна наука вірі не похибна,-
Та що повчає ворогу прощати
І полонян, без окупу й тиранства,