Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

Ні, станьмо, без пересуду до віри,

Під бунчуком червоним Солімана,

Наслідника культурників каліфів,

Правдивостю великого султана.

Під ним свободу совісті і віри

Обороняти будемо від Риму;

Його мечем шляхи перегородим

У рідний край від Буджаків [59] і Криму...

Не биймося з братами, як на Старці.

То напад був. Комишники вломились

У табір наш, мов татарва-поганці,-

І ми кривавим боєм боронились.

59

– Буджак - історична область на півдні України в 16 - 19 ст. охоплювала південну частину Одеської області між гирлами Дунаю і Дністра.

Рушаймо живі, цілі і здорові!

Не мусим червоніти: се не втеки;

Се діло християнської любові...

Восхвалять подвиг наш віки далекі.

Рушаймо маршем, биймо в тулумбаси!

Коли наступлять, із гармат вітаймо!

Так утікати - честь і слава наша...

Во ім'я правди божої рушаймо!

Завіс падає. Чути бубни, тулумбаси і гарматне стріляннє.

АКТ ТРЕТІЙ

СЦЕНА ПЕРВА

Сад над Босфором.

Увіходить Байда.

Байда

Рай, а не місто! Закуток едемський!.. [60]

І хто ж мене з пустині-України

Замчав сюди, в ці вертогради пишні?

Твій дух зрадливий, Ганжо Андибере!..

Сюди колись, на крилах голубиних

Мене любов була замчала неньки:

Тепер ненависті сліпої крила

І зависті безрозумне завзяттє

60

– Едем - за уявленням стародавніх євреїв, земний рай, легендарне місцеперебування перших людей - Адама і Єви.

Перенесли мене через Балкани,

Льоди блискучі та безодні чорні...

Брати, земляцтво любе, християне!

Мені здались родиною погане...

Тогді, мов сон, мені Стамбул приснився:

Тепер він сяєвом дневним окрився.

Венеціє, Неаполю і Риме!

Померкли ви навік передо мною.

Золочених палат амфітеатром

Возноситься Стамбул понад Босфором,

На Мармурове море позирає

І на ту гору, що снігами сяє...

Олімпе! глянь, давнезний, білий діду,

Із-за далеких вод, з імли своєї.

Се диво з див, якого попід небом

Не бачили й боги твої безсмертні...

Рай, та не нам тут жити-раювати.

Земля чужа, чужа і мова, й віра,

І радощі чужі нам тут, і горе...

Ні, горе не чуже. Се наші струни

Так голосно до серця промовляють...

На тих рясних невольником базарах

Про наші муки кобзарі співають.

Як позирну на каторги-галери,

Де ваше браттє підставляє спину

Під карбачі та таволгу червону,- [61]

61

– Таволга - рід лугової рослини, із стебла якої в старовину робили канчуки і шомполи для рушниць.

Моя душа, мов у морській безодні,

В гіркій печалі й тузі потопає.

О Андибере! скнара той острозький

Єхидно брата з братом розлучає...

Увіходить Тульчинський.

Тульчинський

А ти ж мовляв, мій князю-побратиме,

Що в тебе в грудях серце б'ється рівно...

І той дурний голотовода, Ганжа,

Тобі щодня веселі мислі мутить!

Чи підкупив його Василь Острозький,

Чи він, без підкупу, із глузду ссунувсь,-

Пора його навіки занедбати,

Про Україну робом іншим дбати.

Вже другий рік, як ми тут пробуваєм

І славою твоєю світ сповняєм.

Згадай, як ми з янчарами помстились

На тім народі, що костри для папи

Підпалює попід людьми живими.

Згадай, як ми гальони запалили,- [62]

Ті, що хотіли знов так обідрати

Царград, як розбишаки-крестоносці.

На морі й на землі великим духом

Творив єси дива войни криваві...

62

– Гальони (галіони) - морські парусні судна 16 - 17 ст.

Ти Соліманові зробився другом,

Підпорою його потуги й слави.

І не в козацьку жоломійку, [63] князю,

Тобі хвала трубила на Босфорі:

У золоту трубу вона трубила,

Всіх нас царськими шатами окрила!

Султан тебе вже величає сином,

Найвищим титулом, ім'ям сердечним.

Навпроти славної оселі Магомета

Подарував нам замок Баязета. [64]

Оддав долину нам, мов Луг Великий,

63

– Жоломійка - сопілка, дудка.

64

– Баязед - Баязид І (1360 або 1354 - 1403), турецький султан (1389 - 1402) і полководець. За його правління Туреччина загарбала Сербію, Болгарію, Македонію, Фессалію, Боснію, анатолійські князівства та поставила в залежності від себе Візантію.

Пасовище квітчасте, прохолодне.

По нім біжать, мов дві сестри рідненькі,

Дві річки чисті, прозірні, бистренькі.

В Босфор, мов дружні речі в серці, ллються,-

"Небесними" вони струмками звуться.

Байда

Король мене банітою-вигнанцем [65]

Оголосив по Польщі і Вкраїні:

Я панські замки збройно наїжджаю,

Княжат Острозьких шарпаю-руйную.

Король пишається передо мною,

65

– Баніта - вигнанець, особа, піддана гонінням.

З панами ляцькими мене рівняє;

А предок мій Олег тогді повісив

Свого щита в Царграді на воротях,

Як ще Ягайлові [66] діди по пущах

Одпасували свині на жолудді.

Козак з варягів, князь з князів варязьких,

Я маю право на царську корону,

І хто мене посміє зневажати,

Того мечем готов я покарати.

Да не пійду я против Жикгимонта [67]

З потугами грізного Солімана:

66

– Ягайло - Владислав ІІ Ягайло (1348 - 1434)., великий князь литовський (1377 - 1392) і король польській (1386 - 1434).

67

– Жикгмонт - Сигізмунд ІІ Август (Зигмунд ІІ Август; 1520 - 1572), король Польщі (1530 - 1572) та великий князь литовський (1548 - 1572) з династії Ягеллонів. За його участю була укладена Литовського з шляхетською Польщею в федеративну державу - Річ Посполиту.

Бо перше б я спустошив Україну,

Аніж би Лях із Литвином загинув.

Ні, земле рідна, краю ти мій, раю,

Широке предків славних кладовище!

Вигнанцем буду я тобі служити,

Від хана й від султана боронити.

Тульчинський

Борониш ти ще лучче, ніж Острозький,

Єхиди сина благородний батько,

Що тридцять три бої у полі виграв

І вічним сном у Лаврі [68] спочиває.

68

– Лавра - тут: Києво-Печерський монастир, який існував ще з часів Давньої Русі (1051). З 1598 р. він став Лаврою (великім православним чоловічим монастирем).

Поделиться с друзьями: