Чтение онлайн

Борониш: бо султан завзятим кримцям

Грозив, що на гаки залізні буде

Їх мурзаків [69] за Україну вішать.

Поки мечем на заході ти сяєш,

На сході сонця упокій панує.

Чабан татарський з чабаном козацьким

В сопілку грають, сидя на могилі.

Чумак черкаський, каневський, брацлавський

Іде по сіль степами до лиману;

А мурзаки везуть свої сап'яни, [70]

Бакалії, габу, [71] шовки турецькі

І водять коні в Київ та в Немиров.

Степи окрились вівцями й добутком,

Бджола в землі воски беспечно ліпить,

І край наш рідний молоком та медом

Тече, мов та земля обітована.

Байда

Самусю! чом же Соліман не хоче

Мені з галер невольника віддати?

Я не бажав би за мої заслуги

Собі від нього іншої заплати.

Найбільша се була б козацька слава,

Коли б цвіла впокоєм Україна...

Та ні, не тим воно тут, брате, пахне:

Бездонна се крові та сліз пучина!

Що більше наші плакати-тужити,

То веселіш невіри будуть жити.

Споглянь кругом. Невольницькі се руки

Сади садили, мури муровали;

Невольники гіркими слізьми й потом

Сі дерева розкішні поливали.

Вони тесали з мармору мережки,

Прозірчасті узори-арабески.

Вони мечеті пишно зодягали,

Мов піною морською покривали,

Легкі, мов сон, мов щастя жартовливі,

Фонтанами під небеса пускали.

Ні, брате, ні! не нам тут раювати:

Якусь ми іншу мусим думку мати.

Тульчинський

Яку ж, мій князю?

Байда

Ще я не надумавсь,

Я тілько бачу, що турецькі ринки

Рясніють нашим людом українським.

Щоб заспокоїти мою досаду,

Зробили шибеницю уз Галату.

Страшна споруда: сім гаків залізних

Стирчать попід бойницями високо.

Із тих-бо то бойниць спихати будуть

Татар, котрі піймаються з ясиром.

Да птаство се не ловиться, а бранців

Знай на невольницькі базари возять.

Тульчинський

Мій князю й батьку! не одна неправда

Та хижа дикость бранцями торгує:

Козацтво наше хоче лупом жити,

Так як татарське - баришем ясирним.

Воно авули по степах руйнує,

Купців на суші й на воді пліндрує.

Байда

Я знаю добре наших Андиберів,

Та знаю й відкіля вони беруться.

Сто літ уже під турчином татаре

Козакувати учать Україну.

Крові та сліз гірких народне серце

Во віки вічні не простить тиранам.

Воно драконів вогняних рождає

І на турецьку землю напускає.

Тим, брате, не про те нам треба дбати,

Щоб турчина послугами з'єднати:

Ні, лучче боєм ворога впинити,

Меча йому у серце затопити!

Тульчинський

Мій князю! я - в руках у тебе кобза:

Ти по своїй мене вподобі строїш.

Ми всі, під надихом твоїм, як струни,

Гримим-рокочемо лицарські думи.

Байда

Під надихом моїм, Самусю-брате,

Забув єси й криницю вічну жизні,

Що божим раєм дише серед спеки

І дух наш у віки веде далекі.

Тульчинський

Нехай не знаю тих утіх на світі,

Що не судила доля побратиму.

Я кинув і коханнє, й рід-родину,

І рай мій, рідну землю, Україну.

Байда

Мені коханнє осмалило серце,

Мов блискавка на дубі верховіттє,

Да не струснуло, не заколихало,

І рівноваги серце не втеряло.

Ти ж, мій Самусю, процвітай-красуйся,

Мов пишна-свіжа у саду троянда.

Нехай твоїм я щастєм веселюся,

Твій побратим, чернець без ряси, Байда.

Тульчинський

Чернець?

Байда

Так, брате. Мов гірку отруту,

Зненавидів я світові утіхи

У ту пекельну, демонську минуту,

Як демони ввійшли у рай мій тихий.

Прогнав із серця погляд чарівничий,

Прокляв спокусливу лиху годину...

Замість чернечої волосяниці

Надів сталеву ковану тканину

І став ченцем. У мене віра - правда,

Молитва - подвиги лицарські.

Пости і бдіння - походи, нужди, праця,

А рай - над злом кривавий суд козацький...

В землі кралевській не знайшов я віри:

Нема там віри, де панує кривда.

Своє давняшнє руське княже право

Оддав король неситим можновладцям.

Воно ж то дук у нього наробило,

Срібляників вельможних породило.

Торгують правдою в дворі кралевськім,

Торгують нею і по панським дворам,

І так сей торг народові огидів,

Що дуками усіх заможних лає.

Погрожує руїною ся лайка,

Як під голоту злюки підлестяться...

Вповав я, буде правда в Солімана,

Наукою освіченого турка.

Гаруна Аль-Рашіда він праправнук,

Премудрого арабського каліфа.

За розум благородний та за щирость

Зробив царицею русинку-бранку; [72]

Помстивсь мечем над королем Филипом; [73]

Погрожує тройній тіарі римській;

І затремтіли перед ним народи,

Котрих поганами взиває Лютер.

Та ні! нема і в Солімана правди:

Обманює сераль [74] і Роксолану,