Чтение онлайн

У рідний край до роду відпускати.

Я грішну душу облегчити мушу:

Бо й я вловила золотом пташину,

Що райським голосом про рай співала

І звеселяла матір Україну.

Оддай її Тульчинському, мій князю.

Я знаю все... Я бачила черницю,

Незнана їй, і чула, що спіткало

У Вишневці княгиню-удовицю..."

Спасибі! Розв'язала ти нам руки...

Се радощі мої. Я веселюся:

Не думатиму про дівочі муки

І з ворогів од серця насміюся.
–

Голубко, нене! не вдавайсь у тугу:

(Ідучи за сцену).

Безодня нам безцінний скарб вертає,-

Я до цариці поспішу з поклоном.

(Згадавши про посланця).

Нехай вона вовіки процвітає!

(Виходить посланець).

А ти, турецька земле, не спасешся

Ні Роксоланою, ні Соліманом:

Бо з Магомета вже давно смієшся,

Зробивши милосердника тираном.

(Виходить).

Боса Скеля в Босфорських Челюстях.

Увіходить Байда і семеро його побратимів під червоним бунчуком і хрещатим прапором.

Байда

Чи снилося шановній паніматці

Або її спасенниці, Катрусі,

Колись в коші козацькому сидіти

І на козацькі іграшки гледіти?

Один з побратимів

Сих іграшок до суду не забудуть

Поклонники арабського пророка...

Вже над Галатом [88] полом'є палає,

Мов золота гора крізь хмари сяє.

Другий

Сим золотом Орді вони заплатять

За той ясир [89] великий з України,

Що ним в серцях козацьких дику помсту

З ненавистю страшною розбудили.

Байда

Против воріт галатських настромляли

Гаків у мур, щоб татарву лякати,

А козаки багаттє розіклали:

Видніше кату буде катувати.

Чи знаєте, брати, яка се хвиля?

Коли б схотіли ми зайняти башту,

В котрій ховався Соліман Великий,

Поки його на царство посадили,-

Ми б у Царграді дива наробили.

Третій

Ми й так велике диво виробляєм:

Із пельки лева здобич вириваєм.

Байда

Все, що робили ми й робити будем,

Ніщо перед великим сим моментом.

Тепер би можна, браттє, нам підняти

Усіх невольників і всю голоту

Болгарську, грецьку, македонську, сербську

Та й осягти столицю бесурменську.

Четвертий

Тогді б ми тінь Олега звеселили

І щит його на брамі поновили.

П'ятий

Тогді б за все ми туркам відомстили

І рідний край скарбами звеселили.

Шестий

Тогді б ми Русь навіки окрепили

І славою безсмертною окрили.

Байда

Що скажеш ти, Самусю, між братами

Найменший брат?

Тульчинський

Кохане, миле браттє,

Потратили б даремно ми завзяттє...

Байда

Коротка річ. Хвалю твій розум смирний

І виявлю невиявлену думку.

Поки козацтво буде воювати

Мечем та полом'єм, як військо дике,

Ми на Вкраїні будемо вбачати

По всіх шляхах руйновище велике.

Мов той пожар, що котиться по ниві,

Безрозумна почезне, зникне сила,

І прийде ниву хтось чужий орати,

І буде в плуг козацтво запрягати.

Не диво край широкий звоювати,

Червону кров з піском перемішати,

Засипать попелами, слізьми змити

І кіньми витоптать маленькі діти.

Спасенна річ - усі хати й палати

Під непохибний суд понахиляти,

Потужного від нападу впиняти,

Безсильного в напасті рятувати.

Увіходить турецький вістовець.

Вістовець

Пресвітлий князю! бойові галери

Навпроти скелі Босої постали.

Байда

Поки козацтво поуз них плистиме,

Щоб із гармат галерних не стріляли.

Вістовець

Наказано і капудану [90] й райзам [91]

Коритися усім твоїм приказам.

(Виходить).

Байда

Самусю, понаводь ревучі гирла

На розмальовану кориччат купу.

Ми рикнемо на них, як лев на стадо,

І понароблюєм трісок да трупу.

Увіходить козацький вістовець

Вістовець

Пресвітлий князю! мов смола у пеклі

Димує, клекотить, горить, палає,

Так наша сила силу гне турецьку,

А та на нашу полом'єм ригає.

Б'ємось ми велетнями за галеру,

Що в капудан-баші взяли на морі,

Найкращі козаки її обсіли,

Вре [92] престрашенна врава на Босфорі.

Покинули вже ринки пліндрувати,

Хотіли всім народом одвернути,

Да обгорнули бесурмене кляті

І не дають їм пільги ні минути.

Байда

А знають, хто на Босій скелі?

Вістовець

Знають

І Байду рідним батьком величають.

Байда