Чтение онлайн

Всевишній все наперед передбачив!

Коли що, я й богові скажу:

– Всемилостивий боже, а хіба ж ти не знав, що я поміняю маршрут?

Зрозуміло, аби не зронити свого незаперечного авторитету, Всевишній поблажливо скаже:

– Ха! Звісно знав, Іоно! Тому й вказівку персонально на твоє ім'я спустив, бо знав, що ти усяке діло завалиш.

– Ну, тоді моя провина не варта й печеної цибулі! Хіба не так?

– Так, Іоно, так! Я і то падаю, як за власну ногу перечеплюсь.

Оці богодухі роздуми мене вельми втішили.

До того ж, тікаючи від старого придурка Авімелеха, я наочно виявив повну некорисливість - залишив у спадок по собі пудовий хрест свій і не взяв натільні кайдани для скрушення гріховної плоті. Хай ух бере, кому забажається! Навіть власяницю залишив у келії на цвяшку...

Саму Біблію взяв, аби скрізь, де ступне нога моя, заохочувати до святого письма грішників.

А заохочувати с чим!

Візьмемо хоча б скандальну історію праотця Аврама, котрий до глибокої старості, до білої сивизни торгував тілом своєї дружини Сари. Навіть коли Сарі минав сьомий десяток, Аврам примудрився вигідно збути її якомусь хтивому фараонові, мабуть, схильному до статевих збочень. Інакше як це диво дивне пояснити? Адже навколо того фараона товклася ціла отара свіженьких й молоденьких красунь, навчених до усяких любовних ігрищ...

Якого ж гріховодника, питаю я вас, ота пікантна бувалиця не зацікавить?

Та вони вмить розхапають квитки і натовпом посунуть на мої літературні відправи!

І Всевишньому, як Авторові Книги, буде приємно, що я привернув до його бестселера увагу найширших кіл читачів і неписьменних слухачів.

А щоб не наражатися на ревниві нарікання Автора, слід раз у раз невтомно підкреслювати незреченну мудрість господню. Від словесного фіміаму ще ніхто не горнув носа. Хіба мені важко жонглювати словами "геніальний Автор", "єдиний у світі і неперевершений Творець", "глобальний твір". Або закрутити уже зовсім по-науковому, щоб в отих мудрагелях вже ніхто й нічого не второпав, внаслідок чого відчув свою повну розумову нікчемність.

Я й віршами можу ушкварити.

Наприклад:

Не Книга - Диво! А відтак Писань таких ми ще не знали... Спасибі, Автор - наш Мастак, Що Ви нам Книгу написали!

Ясна річ, віршики погані. На рівні школярського римування. Але ух неодмінно оголосять Високою Поезією. Бо хто, питаю я вас, наважиться ух гудити, коли вони хвалебно оспівують "геніального Автора" та ще й "неперевершеного Творця"? Не побоюся висловити сміливе припущення, що за це недолуге римування мені ще й літературну премію господь дасть. Таке вже неоднораз траплялося! А коли що - додам солоденького фіміаму: брехати - не ціпом махати. Що схочу, те й змолочу.

Приміром, як восхвалити Всевишнього за те, що він надихнув Аврама з Сарою на ганебні, аморальні вчинки?

А дуже просто!

Сказав Наймудріший:

– Не будеш ти надалі називатися Аврамом. Віднині ім'я тобі - Авраам. А ти, жінко, вже не зватимешся Сарою. Віднині ім'я твоє - Сарра.

Відмінність лише на одну літеру!

Хіба не дотепно?

Ну, хто тепер наважиться звинувачувати архисвятого патріарха Авраама і його цнотливу, благочестиву Сарру за гріхи якихось там блудодійних мерзотників Аврама та Сари? Та якщо хтось патякатиме, Авраам з Саррою вмить притягнуть облудника до суду за образу їхніх священних осіб!

Отак благочестиво розмірковуючи, я бадьоро міряв та міряв ногами твердь земну, неухильно наближаючись до моря.

Старець Авімелех наставляв:

– Не украдь!

Спирається, бувало, обіруч на біблійний фоліант і рече:

– Не убій!

Якщо подумати, він недарма спирався на святе письмо. Адже Біблія збірник унікальних кримінальних історій. Суцільний тобі детектив! З неодмінною мораллю, як воно і годиться: злочинця настигне неминуче покарання.

Загальна думка була проста: усі люди - грішники, або ж, як по-сучасному, злочинці. Така вже людська природа, і нікуди від неї не втечеш. Бо ж неможливо втекти від самого себе! Злочин, немов тінь, чатує за плечима кожного грішника, а в грішниках ходять усі посполиті.

А з чого воно почалося?

З гріхопадіння прабатьків усього нещасного роду людського Адама і рви.

А жилося ж ум: їж - не хочу, пий - не можу!

Не знали і не відали, що воно таке батькувати долю у голоді і холоді.

А все одно потягло на крадіжку!

– Адамцю, ну-мо пішли оту яблуньку потрусимо!

– Та ти що?

– Яблучко хочу!

– Чи ти з глузду з'їхала?

– А що такого?

– Та ж Всевишній заборонив яблуню чіпати!

– Ну й дурень!

– Хто дурень?

– Ти, Адамцю!

– Я дурень?

– А хто ж іще? Ти про кого подумав?

– Добалакались!..

– Бо ти - впертюх!

– Я ще й винен?

– Адамцю, ну, подумай сам: якщо ми з'їмо по манюсінькому яблучку, то хіба він збідніє? З торбою піде? Душу з нас за яблучко витрусить?

– Скупому душа дешевша гроша!

– А мені.. яблучка хочеться...

– Ну, добре, ходімо по яблука!..

А йшлося зовсім не про те, збідніє Всевишній чи не збідніє.

Не було мови й про таку дрібницю, піде він з торбою на путівцях старцювати чи не піде.

Річ полягала у принципі - забороні порушувати святі норми приватної власності.

Але ж знов-таки сказано: не спійманий - не злодій.

Та хіба прабатьки мали кримінальний досвід? Хіба вміли вправно заховати сліди? Хіба мали поняття про алібі?

Нажерлися яблук та й полізли спати у кущі!

Застукав ух Всевишній на гарячому, а ці недотепи одразу розрюмсалися та й розкололися:

– То вона мене на гріх звабила!..

– А мене - яблучко...

А Всевишній ум на те повчально проказує:

– На чужий коровай рота не роззявляй!

Перехресний допит, діло в суд, останнє слово перед вироком і - "в дальний путь, на долгие года", туди, де і холодно, і де голодно...

Цікаво, що тоді було запроваджено перший у світі фах - професію сторожа. Бо приставив Всевишній до яблуні на варту приватної власності херувима з вогненним мечем. Але той перший гріх глибоко закорінився - усі хлопчаки і досі з яблунь починають.

От Каїн, той уже був тямущий мужик! Він постарався все обмізкувати наперед. А коли порішив-таки свого брата Авеля, то навіть і в думці не мав колотися.