Чтение онлайн

Буря шаленіла.

Блискавки несамовито шматували хмари і пірнали у чорні хвилі, що насувалися стіною.

Оглушливо реготав грім.

З усього було видно, що божий посланець Ілля-громовержець цієї ночі виконає тижневу норму. Бач, яку розвинув штормівщину! То байдикував, а тепер, немов здурілий, наддає до плану...

Корабель "Зі святими упокій" стогнав усіма шпангоутами. Страхітливо скрипіли щогли. Замість вітрил на реях лопотіло якесь незугарне шмаття. Морські розбишаки попадали на коліна і палко молилися своїм однооким, одноруким та одноногим божкам.

Аж раптом велетенська хвиля підняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Іллюшею неба, а звідти вдарив такий грім, ніби твердь небесна розкололася.

У цей слушний момент я й запанікував:

– Щурі тікають!

Ефект був надзвичайний.

У непевному освітленні блискавок я з приємністю спостеріг, що навіть боцман пополотнів, хоч мав таку чорну шкіру, ніби одвіку коптився у пеклі і вмивався самісінькою смолою.

– Рятуйся, хто може!
– заволав якийсь придурок. У нашій святенницькій справі що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увірувати в будь-яку нісенітницю. Увірувати і гаряче підтримати палким галасом.

Я вже встиг вдертися на імпровізовану трибуну, складену з рятувальних кіл (обережність ніколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невідомого мені придурка:

– Грішники! Не тіло, а душі свої безсмертні рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!

Зрозуміло, такої ахінеї морські вовки ще ніколи не чули, тому вона справила належне враження: всі голови повернулися на мій закличний глас.

А я не вгавав:

– Істинно кажу: щурі тікають - настає кінець судна. Погляньте на небо!

Усі слухняно звели очі горі.

– Що ви бачите?
– запитав я.

– Хмари та блискавки!
– пролунало у відповідь одразу кілька голосів.

Отут я наполіг:

– А я хмари наскрізь прозираю і бачу: на блискучому престолі Всевишній сидить, один у трьох лицях...

Усі з подивом втупились в мене.

– А він що - триголовий?
– запитав чорношкірий боцман, явно темний язичник.

– Це в нього після перепою в очах троїться, - з усмішкою гієни пояснив капітан Бен-Акула.
– Не звертайте уваги, хлопці. Зараз наш п'яничка почне у трюмі білих слонів ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!

Спокій капітана подіяв на піратів благодійно. Вони повеселішали, ніби й буря вже вщухла.

– Стійте, грішники!
– у розпачі відчайдушне заволав я.
– Не слухайте капітана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пітьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!

– Що?
– нараз визвірився капітан.
– Бунт у мене на борту?!

– Всевишній все бачить, все чує!
– підвищив я свій пророчий глас.
– Він бачить, як ви погрузли в гріхи, немов у смердюче баговиння. Він чує, як радісно скрегочуть зубами чорти у пеклі, весело і завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.

– Ну?
– запитав капітан боцмана.

– Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи білими зубами.

Та я ух заглушив громоподібним закликом:

– Грішники! Купуйте у мене, поки не пізно, небесне блаженство за гроші та камінці, здобуті злодійством і розбоєм! Спокутуйте гріхи ваші тяжкі. А гріхів у вас ой як багато! Господь сказав - "не убій"! Таж хіба ви слухаєтесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дієте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навіть один у одного намагаєтесь останню копійчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишені... тьху!.. по щоці, підставляй другу", а ви хіба засвоїли божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..

Капітан Бен-Акула усе більше хмурнів, слухаючи мою пастирську проповідь.

– Боцмане, - нарешті зловісне процідив він, - чи не здасться тобі, що цей знахабнілий п'яндига розхитує нашу залізну дисципліну?

– Так точно, капітане!

– Морально розкладає наш бойовий колектив?

– Ваша правда, капітане!

– Сіє у наших рядах чорну зневіру?

– Факт, капітане!

– То що з ним робити?

– На рею його, капітане!
– кровожерно прохрипів чорний, як із печі, боцман.

– Ні, краще за борт - замість баласту. Нічого з ним не станеться, бо п'яному море по коліна. А прочумас - знову людиною буде.

Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професійного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, підняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.

Хана тобі, Іоно!

Гаплик!

Аж тут сталося чудо.

Тільки-но я шубовснув у воду, як одразу зіп'явся на ноги. Хоч і похитувало, та стояв твердо.

Неймовірно, але факт!

Спершу я власним очам не повірив - море було мені точнісінько по коліна.

До того ж і буря вщухла: певно, Іллюша вже відгасав тижневу норму.

За кілька ліктів від мене погойдувався на розлогих хвилях грізний піратський корабель "Зі святими упокій". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнісінькій дощовій калюжі!

Команда отетеріло лупала очима на мене, а я очманіло лупав очима на команду.

Капітан Бен-Акула поліз єдиною рукою у власну чуприну.

– А таки правду старі люди кажуть, - нарешті вичавив він із себе, - що п'яному море по коліна. Я ж казав, що він насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?

– Казали, - засвідчив боцман.
– А все-таки краще було б його на рею.

Ач який!..

– Якщо на рею, - зауважив капітан, - то він би засмердів нам усю палубу.

– Але рея має і переваги, - обстоював свої переконання боцман. Уявіть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кістками висить вискалений кістяк і вистукує суглобами склянки. Та купці від жаху самі споряджали б до нас кораблі з доброхотними лаяннями!..