Чтение онлайн

Поки між капітаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусія про принади й переваги умоглядних постулатів "за борт" та "на рею", я гарячкове оцінював ситуацію. Згідно випробуваних, канонічних настанов з першооснов пророцтва серед неорганізованого базарного натовпу.

У мене на руках було три козирі: щурячий забобон і два чуда - море по коліна і раптове припинення бурі.

Ото дав мені господь!

Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий гріх на душу. Та я нізащо не припущу й натяку на гріховні помисли! Праведник я чи нікчемна ганчірка?

Якби я не скористався цією чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братія дізналася про цей віроломний злочин, колегія, поза усякими сумнівами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного відступника і мерзотного єретика. Та я й сам з отакого знавіснілого запроданця віри святої з живого б шкіру зідрав! Сіллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвідомив негідник, що то значить - вчинити злочин...

Ху, аж сам розхвилювався!

Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...

Та й справді: якби чудо не давало прибутку, навіщо тоді були б чудеса?

Від усіх тих благочестивих думок я споважнів і знову подав глас пророчий:

– Грішники! істинно глаголю вам з пучини морської: бачите, Всевишній явив перед негідні його милості очі ваші справжнє чудодійне диво - підклав під ноги мої серед бурхливих хвиль надійну твердь і одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усіх без покаяння та відпущення страхітливих гріхів ваших.

Я врочисто помовчав, щоб надати словам моїм ще більшої ваги. А тоді спитав:

– А що це означає? А ось що: гряде божий суд! Всевишній на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде і покличе на суд, приміром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"

– Ось я!
– озвався з борту спантеличений моїм дивовижним нахабством боцман.

– І запитає Всевишній, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу гріх убієнія людської плоті без мого дозволу?"

– Брав, о господи!
– скрушно простогнав боцман.

– Запитає Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"

– Крав і бажав, пане, - похнюпився боцман.

– "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дів непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближніх своїх?

– Плюндрував, мов козлище, і стрибав, яко тигр, - зі сльозами каяття в голосі заскиглив боцман.
– Нікуди правди діти, ваше Верховенство...

– "Ай-яй-яй!
– засудливо похитає сивою головою Всевишній.
– і як тобі не сором, боцмане?"

– Ой, сором, ваша Вельможність! Ой, сором...

– "Отож, горіти тобі, боцмане, довіку в геєні вогненній, бо твоїй зчорнілій душі вже ніяка чистка не допоможе".

Нещасний боцман затремтів, немов скрутила його люта пропасниця.

А я неухильно виспівував своєї:

– "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвідомив свою злодійську провину, - грошву і камінці, що випали на мою долю після розбійного нападу, я віддав у храм божий на свічки. Прошу списати цей ганебний гріх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душі балансу".

Боцман одразу пожвавішав і кинув на своїх спільників радісний погляд.

– А далі боцман скаже: "А на ті кошти, боже мій, слуги твої навіть тонюсінької свічечки не купили..."

– Куди ж ви, облудники, ух поділи?
– вмить збурився чорний боцман.
– У шинок понесли? З дівками на мої кревні бестились?

– Ще чого?
– обурився і я.
– У голові твоїй - одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиренні слуги божі, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава ні до чого, пустили на утримання згорьованих удів та сиріт убогих. А ці сіромахи вибілили твою душу чистими сльозами подяки краще від усякої пекельної чистки. Збагнув?

– Ну, то це - інша справа!
– мовив боцман.

– І тоді скаже тобі Всевишній: "Всеньке життя своє, боцмане, ти був на землі затятим грішником, а на небесі зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розміром, бери арфу до рук і паняй в райські кущі, які тобі лишень любі. Там тебе чарівні янголиці, усі - мов з писанки, почастують нектаром з амброзією, пригорнуть й приголублять..."

Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорінилося в найтупіші голови.

А по тому - рішуче наполіг.

– Грішники! Беріть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гідний подиву почин святого боцмана в широкі маси розбишак! Вивертайте кишені! Здавайте мені, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонює та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певні! Бачите: море мені по коліна!

– А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своїй брудній пиці чи то чисті сльози каяття, чи то морські бризки - не добереш.
– " Донесе аж до першої корчми...

На борту корабля "Зі святими упокій" вибухнули глузливим реготом.

Виявляється, цей негідник весь час тільки клеїв із себе дурня! От же гад повзучий...

– Що, не вірите?
– заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнірством цього підступного відступника.
– Хіба не бачите чуда? Море мені по коліна!

– Ще пару пляшок, - лагідно мовив боцман, - і ти, Іоно, ходитимеш по воді, яко по суху.

О господи! Якої репутації я зажив! Правильно люди кажуть: з ким поведешся, з тим і наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надію на щасливий кінець: раптом станеться ще одне чудо?

– Грішники!
– загорлав я.
– їй-богу, я не брешу!

– Іоно, - поблажливо озвався капітан Бен-Акула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобі випити... А ти, боцмане, якої думки?

– Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всі мої труди?

– Не піду!
– затявся я.
– Не піду, коли мені не вірують. Бач, з пророка брехуна зробили!

А капітан на те - миролюбно:

– Та звідки нам знати, брешеш ти чи ні? Он уже скільки лантухів гречаної вовни намолов...