Чтение онлайн

Ласкаво прошу на шоу фріків.

Глава 3

Приблизно в той період, коли мами сидять біля дітей і розказують, звідки беруться діти, моя мама сиділа біля мене та мого брата і попереджувала, що нас чекає життя відлюдьків.

– Немає ніякої гарантії, що вас помітять даром, - сказала вона, збуджено потираючи свої руки.
– Але, враховуючи те, з якої сім'ї ви походите, думаю, настав час сказати вам, чого очікувати.

Мої мама та тато походять з невеликого містечка в Беркшир Хілс, що в західному Массачусетсі, яке називає себе "спіритичною комуною". Всі жителі міста мають якісь паранормальні здібності, а найбільш обдарованим сім'ям рекомендується схрещуватись між собою, для того, щоб забезпечити сильні гени. Деякі шлюби організовують.

Мої батьки походять з "хорошого запасу", що означає, що дивакуватість розбавилась декілька поколінь тому. Я не можу передбачити, як моя змішана ДНК проявить себе. Єдине, в чому впевнені наші люди - це те, що розвиток здібностей пришвидшується в період статевого дозрівання.

Я завжди знала про дар своєї матері. Я не могла нічого приховати, навіть незначного. Коли я була маленькою, мама завжди знала, коли я брехала. Пері, який був на два роки старший і мудріший, навчив мене деяким блокуючим маму фокусам до того, як я могла потрапити у великі неприємності. Тож, коли мама розповіла мені і Пері, що в нас можуть бути особливі здібності, це не стало чимось дивакуватим для мене. Це був просто факт, як і інші успадковані нами ознаки.

Мама пояснила, що наш дар такий, як і інші таланти. Деякі люди народжуються з надзвичайним голосом або фізичними здібностями, тому їм потрібно лише практикуватись та розвивати ці таланти і вони просто розквітнуть. Так само і нам. Коли наші дари почали з'являтись, моя мама допомогла нам розібратись, навчитись та використовувати їх, так само, як її мати зробила для неї. Ми зрозуміли, яким був дар Пері, коли йому було дванадцять і він передав привіт мамі від бабусі. Те, що бабуся вже померла, стало першою відповіддю.

Коли мені було одинадцять, на батьківських зборах вчителька сказала мамі, що я доволі розсіяна і вона боїться, що я повністю не реалізовую свій потенціал. Більшість матерів були б занепокоєні. Моя ж була в екстазі. Вона повернулась додому і почала розпитувати мене, намагаючись дістатись до кореня проблеми. Я зізналась, що в мене проблеми. Мене постійно затягувало у марення, більшість з яких не мали ніякого сенсу для мене. Я навіть не здогадувалась, що це так проявляла себе моя здібність.

Моє перше видіння відбулось перед всім 6-тим класом. Після того, як Коді Роу повністю завалив легку математичну задачу на дошці, вчитель відпустив його і покликав мене спробувати. Я ненавиділа бути в центрі уваги, але поплелась уперед, як було сказано. Тремтячими пальцями я стерла неправильну відповідь Коді. Я відкрила маркер і зрозуміла, що мене відволікає сильний запах і відчуття двадцяти поглядів на моїй спині. Я закрила очі, сподіваючись заспокоїти нерви, коли зрозуміла, що забула математичну задачу, яку повинна вирішити. Я намагалась згадати її, коли до мене прийшла відповідь. Я написала її на дошці, все ще з закритими очима, а потім відступила, щоб поглянути на свою роботу.

Спершу почулось хихотіння, а потім голосний сміх, коли вчитель сказав мені сісти на місце. Я переписала неправильну відповідь Коді. Я була спантеличеною. Математика завжди давалась мені легко. Сидячи в безпечній зоні, за моєю партою, я знала, якою була правильна відповідь і не розуміла, чому написала щось інше. Я не розуміла, що "відповідь", яку вловив мій мозок, не була моєю, а була тою, що написав Коді декілька хвилин тому цим самим маркером.

Одного разу мама пояснила дар мені, вона допомогла контролювати його і я навчилась розрізняти, де реальність, а де видіння минулого.

Але тепер, стоячи посеред фойє, після того, як пішли Бінгхеми, я бажала, щоб ми були звичайною родиною зі звичайними родинними проблемами.

Мама була схвильованою. Вона була сердита на мене через те, що я вибовтала секрет пана Бінгхема, і порушила нашу політику "ніяких поганих новин". Мене занадто збентежило повідомлення про вбивство, яке сказала Міллі, щоб захистити себе. Я отримала свій нагоняй, перш ніж вона повернулася до Пері.

– Ти пришкандибав вчора додому після опівночі. Я чула тебе, - сказала мама, тикаючи пальцем у його груди.

– Тепер він дорослий чоловік, - сказала я, захищаючи його.
– Йому вісімнадцять і він закінчив школу. Він може приходити після дванадцятої, у літню ніч, якщо захоче.

– Ні, якщо він так втомлений на наступний день, що ледь здатний зосередитися на роботі. Можливо це і сімейний бізнес, але це все одно робота!
– буянила мама, розмахуючи руками.

Як на мене Пері був не надто втомлений. Мама про це дізналась, напевно, вловивши його думки. Але я не хотіла переривати її тираду, аби вказати на це.

– Це непрофесійно!, - кричала вона.
– Ви обидва повністю непрофесійні!

Мама увірвалася на кухню, випадково розчавивши пакунок з їжею, який я залишила на підлозі, і яким розраховувала пізніше поснідати-пополоднювати. Пері пішов за не, а хвилиною пізніше повернувся, щось пишучи в своєму телефоні. Коли він закінчив, то взяв мене під лікоть і повів до вхідних дверей.

– Мама досягла точки кипіння, - сказав він, відкриваючи двері.
– Їй потрібен час, щоб охолонути.

– Ми не можемо просто так піти, - сказала я.
– Як же наступні зустрічі?

– Ти про ту, яку ми щойно сполохали? В нас є вільна годинка, дякуючи тобі.

Я простогнала і сховала своє обличчя в долонях. Я неохоче пішла за Пері до авто і сіла на сидіння пасажира. Пері вирулив і приєднався до трафіку на шосе.

– Куди ми їдемо, - спитала я.

– Зустрітись з Нейтом в "Смакоті". Я вмираю з голоду. Плюс це дасть мамі час, щоб охолонути. Ми поїмо, поговоримо, а коли повернемось до наступної зустрічі, мама вже буде спокійною.

Я кивнула, розуміючи, що він правий. Ми їхали в повній тиші повз сувенірні магазини, поля з міні гольфу, піратської тематики, трояндові котеджі і односторонні миси, аж поки не дістались ресторану.

"Смакота" відкрилась років тридцять тому, як їдальня з самими сніданками. Після того, як туди додали велику обідню кімнату, місця на дворі та бар, тепер це був найбільш популярний заклад в Істпорті, де можна було поїсти та попити. Туристи любили суп. Місцеві любили бар. Діти любили гаряче морозиво. А підлітки любили тут тусуватись. Це був наш ПічПіт (згадайте Беверлі-хілс- прим.пер.), хіба що ми не носили дизайнерські речі не водили ферарі. Істпорт був далеко від 90210.

Як тільки ми зайшли, Нейт помахав нам від стенду і ми пройшли туди. Інтер'єр "Смакоти" був дещо аляпуватий. Пастки на омарів, підвішені до стелі. Якорі в кутках. Велетенські рибини на стінах. Фото глибинних уловів, хизувато вбрані в рамки. Ну, і звичайно, яскраві блакитні футболки "Смакота" для продажу. Туристи купувались на таке. Пері посунув Нейта, а я сіла навпроти.