Чтение онлайн

– Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дiвчинку Варю, - це ж нашi знайомi... Ей! Е-ей!

Попереду на кривих колiщатах дрiботiв Жучок, а ззаду поскрипував Пiкап. Але вони нiчого не помiчали - як заведенi котили й котили вперед по колу.

Як зупинити потiк машин, розiрвати чарiвне Замкнене Коло?

I тут Варя згадала: "Якщо тобi буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кiлька разiв..."

Вона дiстала з кишенi заповiтну кульку.

– Що це?
– запитав Малько-Ванько.

Варя почала мовчки надувати кульку.

– Дай менi! Я краще вмiю.

Та дiвчинка тiльки похитала головою. Вона сама, сама повинна...

Ось кулька стала завбiльшки з кулак, потiм - з Варину голову, потiм - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик i загукав:

– Стiй!

I багато голосiв пiдхопили його вигук:

– Стiй! Стiй! Стiй!

Пролунав скрегiт гальм. Варя припинила надувати кульку й мiцно затиснула гумове кiльце в руцi. Освiтлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.

Вiдчайдушний зойк пролетiв по Замкненому Колу:

– Ратник! Найсуворiший Ратник-Порадник! Стiйте!!!

Автомашини, якi рухалися ззаду, почали рiзко гальмувати, за ними зупинялись iншi - й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "

Дiд Драндулет теж припинив рух i полегшено вiдсапувався:

– Приїхали! Оце перегони! Цiкаво, а хто нас зупинив?

Варя подивилась на жовту кулю, яка повiльно похитувалася в її руках, i все збагнула:

– Зрозумiла! Вони вважають її дружинником!

– Кого?

– Оцю надувну кульку! Розумiєте, вона кругла й жовта. А найсуворiший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал - "Рух заборонений!"

– Так ось чому вони зупинились!
– здогадався i Малько-Ванько.

З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотiло:

– Тут поруч дорога вiдгалужується. Прориваємось туди, швидше! I ми врятованi!

– Почекай, - вiдштовхнув його Малько-Ванько.
– Ти тiльки про себе дбаєш, хочеш тiльки себе врятувати.

– А кого ж iще рятувати?
– розгублено позадкувало П'яте Колесо.

– Всiх!
– i хлопчик широким жестом показав на автомашини.

Вiн узяв з рук Варi кулю, високо пiдняв її i проголосив:

– Слухайте всi! Це говорю я, Ратник-Порадник!

– Вiн говорить, говорить, - забурмотiли навколо.
– Тихше, тихше, слухайте!

– Наказую вам залишатися на мiсцi! Стiйте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...

– Тисячу, - швидко пiдказала Варя.

– Тисячу дружинникiв!
– пiдхопив Малько-Ванько.
– I вони допоможуть вам, наведуть порядок!

– А що ж нам робити?
– розгублено запитало П'яте Колесо.

– Тепер, коли ми розiмкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далi. Вибирайся, дiдусю! Веди, П'яте Колесо!

Вони вихопилися з машинного потоку.

Перед ними лежав стрiмкий спуск, що вiв до велетенської дивної споруди. Дiд Драндулет загальмував вiдразу всiма колесами:

– З вогню та в полум'я!

У ЛАБIРИНТI

Друзi перелякалися:

– Що? Що таке?

– Ми потрапили до лабiринту, - хмурячись, повiдомив Дiд Драндулет.
– А все ота нетяма!
– Вiн подивився на П'яте Колесо.

Те боязко вiдсахнулось:

– Хiба я що... крайнiй?

Дiти вiдразу ж пригадали барвисту настiльну гру-лабiринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василiвна i познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихiд з лабiринту! Мальковi-Ваньковi принаймнi це так i не вдалося. А Варя тiльки один раз вибралася з плутанини ходiв - i то завдяки пiдказкам подруг. А тут пiдказувати нiкому...

– Виходить, - жалiбним голосом спитала Варя, - ми можемо заплутатися i нiколи-нiколи не знайти звiдси виходу?

– Чому?
– здивувався Дiд Драндулет.
– Виходiв з цього лабiринту скiльки завгодно.

Тепер настала черга дивуватися друзям.

– Що ж це за лабiринт такий?

– Це лабiринт Чарiвної Круговертi. Вам треба знайти правильний вихiд з нього.

Друзi зажурилися. Справдi, дивний якийсь лабiринт. Згори вiн нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квiтка, що по її пелюстках вiльно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку пiдтримували в повiтрi опори рiзної височини - одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище i так далi.

Дiд Драндулет пояснив дiтям, що бiля пелюсток чатують дружинники, якi вказують виходи.

Справдi, попереду з'явилися двоє вартових. На щитi одного була намальована телефонна трубка, на щитi другого - червоний хрест.

– Ось подивiться, - мовив Дiд Драндулет.
– Лiвою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрiнеш, правою - лiкарню. Але ж нам нi телефон, нi лiкарня не потрiбнi, еге ж?

Вiн покружляв по пелюстцi й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.

– А вони що означають?

– Знаю, знаю!
– загукала Варя.
– Той, на щитi якого локомотив намальований, означає, що попереду залiзничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, менi Правильний Професор усе розповiв.

Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубонiло.

– Ой, що це таке?

Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкiс тягнулась широка чорна смуга.

– Ось вiн!
– закричало радiсно П'яте Колесо.
– Ось вiн - вихiд!

– Стривай! Що означає цей знак?

– Кiнець обмежень. Можна їхати, куди хочеш.
– I П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабiч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.

Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, вiн i сам не втримався i непомiтно переїхав бiлу смугу...

Спалахнули слiпучi блискавицi. Пролунав грiм. Настала непроглядна пiтьма.

Хлопчик i дiвчинка злякано притулилися одне до одного.

Невiдомо, скiльки часу пробули вони в непрогляднiй пiтьмi... Та раптом все навколо яскраво освiтилось!