Чтение онлайн

– Взагалi так, - погодився Правильний Професор.
– Але... Це iсторiя...
– вiн пiдняв палець.
– Я розповiм вам, як з'явилися Рукастики-Смугастики.

– Ой, як цiкаво!
– у Варi й Рукастика-Смугастика вiдразу ж заблищали очi.

Професор заклав руки за спину й довгими кроками почав мiряти Кiмнату Знань.

– Я особисто був учасником тих iсторичних подiй. I трапилося це... скоїлося... вiдбулося, коли в Чарiвнiй Круговертi з'явився Знавець-Моргунець. Вiн стояв на головному перехрестi та вказував автомашинам, куди й кому їхати.

Як вiн це робив? Червоним вогнем запалає - зупиняються всi машини.

Жовтим свiтлом засвiтиться - приготуватися до руху. Зеленим засяє - дозволяється їхати.

I всi автомашини слухались Знавця-Моргунця. Усi, та не всi.

Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобiй. I ще здалеку гукає:

– Пропустiть! Поспiшаю! Не затримуйте мене!

Вiн взагалi любив гасати з шаленою швидкiстю i таким ревiнням, що iншi, зачувши його, заздалегiдь поступалися...

Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.

– Нiколи менi! Я зайнятий!
– лементував вiн.

А коли його запитували, чим вiн зайнятий, Громобiй верз таку нiсенiтницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманнi фари. Проте всi й так знали, яке в нього "термiнове й важливе" заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.

Знавець-Моргунець вже давно покарав би його, та були у Громобоя захисники.

– Це ж гордiсть наших перегонiв!
– говорили вони.
– Подивiться, яка у нього швидкiсть! Якi поршнi, цилiндри! Нехай ганяє.

Ну, гаразд. Нехай би вже сам ганяв, а то й iнших на таке пiдбивав.

– Кого ви слухаєтесь?- казав вiн.
– Його дiло - стояти, а наше їздити.

Дехто з старших докоряв йому:

– Вiн заради нас стоїть. Заради нашого органiзованого руху. А головне - вiн Знавець! Знає, куди й кому їхати.

– Звiдки ви знаєте, що вiн знає?
– глузливо запитував Громобiй.

Були й такi, що вiрили Громобою i теж порушували правила. А це приводило до чого?

Варя i Рукастик-Смугастик тут же вiдповiли:

– До зiткнення!

– Так. А там, де зiткнення, там i нелади. От i задумався Знавець-Моргунець, як порядок навести. Потрiбнi помiчники - мiцнi, надiйнi руки!

I одного разу такi "руки" з'явились. Оце так руки! Всю дорогу перекрили: вiдступили перед ними машини - такого дива вони ще не бачили!

Дiйшовши до перехрестя, це "диво" виструнчилося перед Знавцем-Моргунцем i вiдрапортувало:

– Доповiдає командир Маяк. Прибув у ваше сухопутне розпорядження.

Знавець-Моргунець зачудовано дивився на незнайомця.

– Як ти сюди потрапив?

– З ходовим вiтром!

– А що ти вмiєш робити?

– Тримати курс i дивитись небезпецi в очi!

Знавець-Моргунець замислився.

– А тримати лад i порядок ти зможеш?
– спитав вiн.
– Руки в тебе мiцнi?

– Що накажеш, те й буду робити, - хвацько вiдповiв Маяк.

Знавець-Моргунець зрадiв:

– Ти менi й потрiбен у помiчники! Ось тiльки... який порядок ти будеш пiдтримувати?

– Я пiдтримуватиму найкращий у свiтi порядок - морський! проголосив Маяк.
– За морського порядку кожен iде своїм курсом, i нiяких аварiй не трапляється!

– Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець.
– I як це ти зробиш?

– А ось як!
– I новий помiчник повернувся у той бiк, куди був спрямований червоний промiнь Знавця-Моргунця, i широко розкрив... розчепiрив... розмахнув руки, вiдразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати нi вперед, нi назад. Рухалися тiльки тi, до яких Маяк стояв боком i не перепиняв їм дороги, - вони бачили тiльки зелене свiтло.

Знавець-Моргунець був щиро вдячний.

– Подав ти менi руку допомоги. Братерську руку, надiйну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. I форма в тебе гарна - далеко видна.

Так i пiшло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помiчник виводив їх на цей шлях.

Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.

– А Громобiй?
– спитала Варя.

– Хитрий Громобiй побачив, як повертається справа, i кинув порушувати порядок. Щоправда, на вiдлюддi вiн ще продовжував гасати, та згодом i там навели порядок.

– Щоб не було зiткнень, - оголосив смугастий помiчник, - кожен вiднинi повинен триматися одного боку, одного курсу.

У нього з'явилися свої помiчники - такi ж, як вiн, суворi й смугастi, ось тiльки зростом нижчi, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...

Нинi вони вже не розводять руки врiзнобiч, але всi знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що вiн нiби руки розкинув - не можна їхати: червоне свiтло! Можуть їхати тiльки тi, до яких вiн боком стоїть, а це означає зелене свiтло. А пiднiме руку - значить, жовте свiтло: припинити всiм рух...

Професор замовк, а потiм звернувся до Варi:

– Ну що, дiвчинко, тепер тобi зрозумiло... ясно?

– Так, - кивнула Варя.
– А я думала, що вiн кличе мене, коли пiдняв руку...

Рукастик-Смугастик усмiхнувся.

– Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор.
– А чому?

– Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.

ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ

Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.

Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?

– Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну.
– Аж дух захоплює!

Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.

– Тримайся!
– вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.