Чтение онлайн

Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.

– Ай-яй-яй!
– вигукнув Дiд Драндулет.
– Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?

– Дiду Драндулете! Старий друже!
– загукав Знавець-Моргунець i вiд хвилювання, а може, з радостi спалахнув вiдразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, вiд чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпiли на мiсцi.

– Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.

– Отакої!
– гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?

Знавець-Моргунець знiяковiв.

– Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!

– Сам ти дивак...
– почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.

– От так штука!
– здивувався Знавець-Моргунець.
– Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?

– Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi.
– Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.

Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.

– Розшукати дiвчинку Варю!

Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.

– А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.

– Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець.
– Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!

– Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик.
– Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.

Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:

– Я теж хочу пирiжкiв...

– Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!

ЗАМКНЕНЕ КОЛО

– Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри.
– Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...

– Та загула!
– радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi.
– Ще принести?

Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.

Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.

– Я... я не собi, - схлипнула вона.
– Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...

– Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька?
– зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати.
– Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...

– Бiльше не влiзе, - простодушно мовила Варя.
– Тут їм i так тiсно...

Цiєї митi на вулицi загудiв клаксон автомобiля. Рукастик-Смугастик стрiмголов вилетiв i тут же повернувся:

– Це за тобою, Варю!

– Хто це?
– чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.

А Професор провадив далi:

– Навiть якщо ти забула якесь там правило - не бiда. Найголовнiше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... помiркуй... помисли.

– А якщо думати нiколи? Якщо машина на мене летить?

– На того, хто думає, машина не налетить!
– розсердився Правильний Професор.
– Думати треба заздалегiдь... завчасно... наперед! Зрозумiло?

Хлопчик i дiвчинка кивнули.

– Ось я i кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кiлька разiв - i згадаєш.

Варя поцiкавилась:

– Кiлька разiв - це скiльки?

– Скiльки?
– Правильний Професор замислився.
– Скiльки... гм...

Вiн приставив палець до чола, потiм схрестив руки на грудях, далi заклав їх за спину, вiдтак засунув у кишенi.

I тут обличчя його посвiтлiшало.

– Ага!.. Ось.
– Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.

– Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.

Нарештi вони вирушили додому - допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.

Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.

Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.

Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:

– Стiйте! Попереду - страшна небезпека!

Дiд Драндулет уповiльнив хiд:

– Яка небезпека? Де вона?

– Попереду. Там, куди ви їдете.

– Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.

– Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...

Попереду наростав якийсь глухий шум.

– Це вони...

– Ой, а чи не можна повернути назад?
– захвилювалась Варя.

– Не-е-е можна, - заперечив Дiд Драндулет.
– Тут нi повертати, нi зупинятися не можна. Заборонено. Всi дороги ведуть до Замкненого Кола.

Його немов магнiтом тягнуло - котився дедалi швидше й швидше. Поворот i...

...вiдкрилось Замкнене Коло!

– Тримайтеся!
– гукнув Дiд Драндулет.

П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гнiздо-заглиблення.

За мить вони опинились у вирi машин.

УНИКАВ ДИМУ, А ВПАВ У ВОГОНЬ

Праворуч, лiворуч, спереду, ззаду - скiльки сягало око - мчали найрiзноманiтнiшi автомобiлi. Нi на мить не зупинявся цей величезний потiк.

Варя помiтила, що праворуч машини їдуть трохи повiльнiше, а далi - ще повiльнiше.

– Дiдусю!
– гукнула вона.
– Отам тихiше!

Старий перебрався у сусiднiй ряд, потiм - у сусiднiй сусiднього, поки не прибився до самого узбiччя, де рух був зовсiм неквапливий. Тут їхали старi, деренчливi й малопотужнi автомашини.