Чтение онлайн

– Це думки iскрять, думки, - сварливо вiдмахнувся Професор.
– Так ось, зараз я зберуся з думками й скажу...
– Вiн знову повернувся до Варi: - Дивись, що наробила твоя цiкавiсть!

Дiвчинка пильно подивилась на iграшкове мiсто. Нiби нiчого в ньому, на перший погляд, не змiнилося. Ось тiльки автомобiль... той, до якого вона доторкнулась. Вiн валявся догори колесами!

– Менi довелося його перевернути!
– вигукнув Професор.
– Щоб запобiгти... зупинити... знешкодити. Iнакше всi машини теж поїхали б. А куди? Адже я не розставив ще дорожнiх знакiв, покажчикiв, стрiлок, не ввiмкнув свiтлофорiв на перехрестях. Це можна зробити тiльки з допомогою чого?

– Рук...
– вiдповiла Варя.

– ЗНАНЬ!

Вiн так вигукнув це слово, що Варя аж пiдскочила.

– Чого ви кричите?
– тремтячим голосом запитала вона.
– Я ж не знала...

– Ось я i кажу, - забурмотiв Професор i схилився над мiстом.
– Не знала, а лiзла... втручалась. Добре, що все обiйшлося гаразд - без поломок i нещасть, без потреби в запчастинах. Га? Я тихенько-тихенько її перевернув... м'яко-м'яко поклав...

Вiн поставив автомобiля i почав благати Варю:

– Не чiпай бiльше тут нiчого, добре? Я тебе дуже-ду-же прошу!

Дiвчинку це чомусь ще бiльше злякало.

– Та не буду я нiчого у вас чiпати!
– вже зi слiзьми на очах промовила вона.
– Вiдчепiться вiд мене!

Професор погладив її по головi й почав утiшати:

– А ось вiдчепитися вiд тебе я нiяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...

– Правильний Професор!
– пiдказав Рукастик-Смугастик.

Професор усмiхнувся i жартiвливо насварився на нього пальцем:

– Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай.
– Вiн повернувся до Варi.

– Я буду розповiдати i пояснювати тобi правила Закону Вулиць i Дорiг, - вiн накреслив пальцем у повiтрi щось дуже хитромудре.
– Кожна лiтера з великої лiтери... тобто слово. Зрозумiла?

– Зрозумiла, - вiдповiла дiвчинка, хоча нiчого не зрозумiла - який закон, якi лiтери. Та Правильний Професор залишився задоволений її вiдповiддю i навiть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитнi iскри - цього разу вiд довгих сухих пальцiв.

– Професоре, у вас руки iскрять!
– зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.

– Це енергiя моя iскрить, енергiя!
– нагримав на нього Правильний Професор i гучно, нiби звертався до великої аудиторiї, оголосив:

– Отже, почнемо!

Варя озирнулася. Нiкого, крiм неї, в кiмнатi не було.

– Ти чого озираєшся?
– пiдскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?

Вона раптом вiдчула страшенний голод i згадала, що їй говорили на перехрестi.

– Пи... пирiжки, - вирвалося у неї.

– А, пирiжки!
– Правильний Професор усмiхнувся i повернувся до Рукастика-Смугастика.
– Ти чув? Принеси їй пирiжкiв, якi полiпшують пам'ять. I негайно, негайно!

Той вийшов i за хвилину повернувся з тарiлкою рум'яних запашних пирiжкiв. Вони виявилися навiть гарячими, аж парували, i були такi смачнi - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всерединi - сир чи капуста, а вже брала пирiжок.

Рукастик-Смугастик дивився на неї i голосно ковтав слину.

– Тихiше ковтайте!
– пробурчав Правильний Професор i теж ковтнув слину.

Тодi Варя пiдсунула їм тарiлку:

– Їжте й ви. Берiть, берiть, вони такi смачнi! Не пошкодуєте...

Рукастик-Смугастик нерiшуче подивився на пирiжки, а потiм на Правильного Професора. Той зняв i знiяковiло протер окуляри маленьким носовичком.

– Якщо сказати по правдi, я їсти не хочу, - зам'явся вiн.
– Але, як побачу пирiжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...

– I в мене те ж саме!
– здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пирiжкiв чомусь завжди хочеться.

– I в мене!
– радiсно мовила Варя.
– Мабуть, пирiжки для того й придуманi, щоб їх хотiлося їсти!

Вони засмiялись i почали ласувати пирiжками.

Через кiлька хвилин Правильний Професор звернувся до Варi:

– Що треба зробити, коли переходиш вулицю?

Та Рукастик-Смугастик вiдповiв за неї:

– Коли переходиш вулицю, треба спочатку подивитися лiворуч!

– Чому?
– повернувся до нього Правильний Професор.

Рукастик-Смугастик швидко дожував пирiжок i жваво проторохтiв:

– Тому що злiва може з'явитися автомашина. I тодi трапиться...

– Зiт-кнен-ня!
– разом закiнчили вони.

– А коли дiйдеш до середини вулицi, що треба зробити?

– Подивитися праворуч!
– раптом вирвалося у Варi. Вона згадала, як вони переходили вулицю.

– Чому?

– Тому що цього разу машина може з'явитися справа! I тодi трапиться аварiя!

– Правильно!
– вигукнули Рукастик-Смугастик i Правильний Професор.

Потiм Правильний Професор сказав:

– Ось бачиш, цi пирiжки справдi полiпшують пам'ять. Ти запам'ятала те, що я казав, i те, чого я навiть не казав. А якщо ти не озирнешся лiворуч-праворуч, то станеться...

– Зiткнення!
– хором закiнчили всi.

Пiсля таких ласощiв Варю почало хилити на сон. А Правильний Професор все правив та правив про свої правила, i щоразу Рукастик-Смугастик влад вiдповiдав на всi його запитання, навiть найкаверзнiшi.

– Якщо ти їдеш на велосипедi i бачиш, що на потрiбну тобi вулицю в'їзд велосипедистам заборонений, що ти зробиш?

– Зiйду з велосипеда i поведу його.

– По тротуару?

– Нi, по тротуару пiду сам, а велосипед вестиму по брукiвцi, поруч з тротуаром.

– Молодець!
– похвалив Правильний Професор. Вiд напруги та надмiру енергiї з його волосся i пальцiв безперервно летiли блакитнi iскри-блискавки...

Та Варя щось згадала i запитала:

– А чому Рукастик-Смугастик на перехрестi пiднiмає руку, коли хоче всiх зупинити?

Рукастик-Смугастик тут же вiдповiв:

– Тому що цей жест вiдповiдає жовтому сигналовi Знавця-Моргунця.