Чтение онлайн

Чому?

Тому, що у мене заключний договір в якому вказано термін постачання, описані штрафні санкції за порушення термінів. Даний товар оплачений, отримано підтвердження , що все гаразд зі сторони постачальника. Чекаємо. Чим я і займаюсь.

Ганно Василівно, може ви все і правильно зробили, але згадайте в якій ви країні живете і все стане зрозуміло. І непогано було б поцікавитись, коли той генератор взагалі привезуть.

Дмитро Олексійович я дуже ціную вашу думку, але якщо я з кожним з ким заключаю договір , мені ще й контролювати попередні процеси я робити нічого не буду, я буду розводити бюрократію.

Саме так і виглядає бізнес в Україні. Навіть оплативши не факт, що ти це отримаєш, або отримаєш те і в якому вигляді як тобі потрібно.

Дмитро Олексійович, дякую за відкриття істин. Я точно знаю в якій я країні живу. Мені потрібно йти. – Я з полегшенням зітхнула, вийшовши від нього. Намагаючись заспокоїти тихе роздратування, зайшла в ресторан і взяла чашку кави і саме з нею мене і застав Соломатін.

Хм, я думав у вас нагальні справи. – З долею сарказму сказав він.

Так і є, але кожен раз після розмови з вами мене так і тягне до бажання напитись до нестями, але як бачите тримаюсь п’ю каву.

То ви думаєте це смішно? І ми з вами тут у веселі ігри граємось?

Дмитро Олексійович це у парламенті у нас смішно, а мені страшенно сумно, п’ю заспокійливе і антидепресанти. – У нього почала смикатись скула і на мить я злякалась, що зайшла надто далеко. З таким як він можна говорити напівжартома чи напівсерйозно, він цього не розуміє. Я підняла руку.

Все, годі я винна по всім пунктам обвинувачення, я шкодую, що не можу достойно прийняти критику в свою адресу. Видно так професійно, як ви це робите у моєму житті мало хто робив. Тому вибачте.

Ганно Василівно, то ви можете припинити спроби виставити мене повним ідіотом.

Ще раз прошу вибачення. Затівати з вами воєнних дій я не хотіла і не планувала, це клопітно і затягує світлий момент закінчення нашої з вами співпраці. Але так як ви якісно мене знищуєте, кожен раз за всі мої помилки, то я боюсь, що мені ніяких таблеток до закінчення нашого договору не вистачить. А роботи я роблю багато. Відповідно і помиляюсь і приймаю невірні рішення. І після кожного розбору польотів я вже не хочу ніяких рішень приймати, щоб не було потім так боляче моїм нервам.

Давайте ввечері, ви залишитесь і ми про все поговоримо. Домовились? – Він виглядав збентежено, його тон навіть змінився у ньому навіть добавились якісь благальні нотки.

Добре. – Я нарешті злегка тремтячими руками поставила чашку, виявляється я її тримала в руках і мої руки тепер були в каві і він це бачив. Я нервово посміхнулась і пройшла до туалету. Ввімкнула гарячу воду і потримала руки під водою, глянула на себе в дзеркало. На мене дивилось бліде, перелякане створіння з нездоровим блиском в очах.

Так і до божевільні не далеко. – Прошепотіла я собі і вийшла. Все нормально, люди працюють на мене ніхто не дивиться. Дякую боже, за це. Я вийшла на двір, небо уже геть затягло важкими майже чорними хмарами і стояла тиша, навіть ліс мовчав, тільки ледь похитувались верхівки смерек.

Бурі не минути. – Підійшов до мене Юрій.

Юра, перевірте де усі наші гості?

Уже. Екскурсійні будуть за півгодини. – У відповідь небо прорізала блискавка і пролунав перший розкат грому. – Всі машини позаганяли на паркінг, з двору всі речі забрали. Залишилось тільки сподіватись, що гроза буде не сильно страшною.

Добре Юро. – І я повернулась до кабінету. В коридорі я зустріла Ніну.

Стосовно сайту подивитесь?

Заходь. – Ніна пройшла і сіла, відкрила планшет. Я відсунула теку з документами.

Внесли всі зміни і фотографії тепер виглядають так..- Вона почала листати фотографії, такі знайомі з насиченою зеленню, з засніженими вершинами гір, з барвистою осінню.

Шкода, що запаху не можна передати, а так вибірка чудова. Ми з тобою закінчили контакти і головну сторінку.

Так дивіться. Я підготувала про готель …

Показуй. – І ми заглибились в роботу. Час ви відчутно втратили. А на вулиці вітер за вікном все посилювався, а з неба почали падати важкі краплі дощу.

За що я люблю бітумну черепицю, так це за те, що по ній не гримить дощ.

У мене брат будівельник, так він сказав, що тут досить складна конструкція покрівлі. – Сказала Ніна, поглядаючи у вікно.

Ну, да. – Пробурмотіла я, а за наступним розкатом грому зникло світло.

Чудово, просто , як по замовленню. Вимикай техніку, бережи заряд. Єдині недоліки готелю в глибинці , так це складність відновлення стратегічних благ цивілізації . Пішли гостей розважати і в РЕС телефонувати.

Соломатіна ми зустріли, біля адміністратора, там же була частина гостей, всі розглядала бушуючи грозу за вікном. Я підійшла до вікна. Град, ось що притягло усіх. З неба падали горошини граду, знищуючи усе на своєму шляху. Я дивилась, як він оббивав листя і ламав квіти. Я дивилась на набираючи обороти лихо, не в змозі ані відвернути, ані зарадити йому. З позиції свого маленького людського життя, такого безпомічного перед стихією. З безпорадністю, з відчуттям щемливого жалю, за ті дерева,які бив град, за ті птахи і тварини, які десь повинні знайти притулок і перечекати лихо.

І що тепер? – Я здригнулась. Біля мене стояв Соломатін з злегка перекошеним лицем, схоже він помітив, що я злякалась.

Налякали. Я якраз заглибилась в реквієм по мрії мого саду. Давно у нас такого граду не було. – Напруження з його очей не пішло геть, але трішки здається попустило. – Запропонуємо поринути в 19 століття, буде у нас творчий вечір. Звичайно усі не будуть задоволені незручностями і важко миритись з тим, що немає світла, інтернету та телевізора, та якось буде. Захопливі, цікаві, веселі розваги будуть гарантовані.

Ви ж сьогодні, я так сподіваюсь нікуди не поїдете?

Поки непогода вирує за вікном, воліла б перечекати в теплі і затишку.

Добре. Я б не хотів, щоб ви кудись їхати.

Дмитро Олексійович повечеряєте зі мною? – Запропонувала я. Він розгубився, від моєї пропозиції. Я вже подумала, що відмовиться.

Так.

Вечір нам вдалося врятувати. Дівчатка молодці спрацювали гарно. Гості познайомились один з одним і задовольнили одну з соціальних потреб в спілкування. Навіть все було краще ніж я сподівалась. Дівчатка розважили усі категорії починаючи від діток, закінчуючи пенсіонерами. Грали в ігри, влаштували танці. Кухня також себе проявила, столи ломилися від їжі, а від сторони готелю приготували в подарунок глінтвейн. Я з полегшення зітхнула і попросила зібрати вечерю на двох і занести в кабінет. В кабінеті розтопили камін , запалили свічки.