Чтение онлайн

Відео уже в інтернеті, в поліції, в прокуратури в адміністрації та на телебаченні. То може якось поговоримо з вашим керівництвом? - Молодик зблід, і пробурмотів щось в рацію. З якою я почула відповідь про те, що хай я там і…..далі нецензурні слова і такі що я воліла б пропустити повз вуха. Програміст у мене таки молодчик. І дзвінки грянули громом, з’явилась реакція суспільства. Хлопцям в масках також дзвонили і вони забралися жвавенько , так і залишивши ящики з документами.

Передайте начальству, що воліла б їх чути особисто. – На тому ми і розійшлися. Соломатін спостерігав мовчки, а я зайшла в бухгалтерію де перелякана Тетяна Миколаївна намагалась руками, що трусять накапати корвалолу не менш блідій Інні Анатолівні. Я обвела поглядом вчинений розгардіяш.

Ніхто не постраждав? Інна Анатолівна ти як?

Налякали гади. Лицем на землю. Коли вони вже вгомоняться?

Нічого , нічого . Треба пам’ятати, що у нас все для людей. Так, що там з причиною візиту?

Заявили, що підозрюють в приховуванні податків.

Ну, в цьому, вони підозрюють,як тільки підприємець реєструється.

Щось більш суттєвіше є?

Закрили нашого контрагента і відповідно влаштували маски –шоу. – Опановуючи себе говорив головний бухгалтер. Я перевела погляд на Соломатіна.

Дмитро Олексійович, сьогодні я на роботу повернутися не зможу. Вам дякую за підтримку, але мені треба дещо з чим розібратися.

Можна тебе на пару слів? – І ми вийшли з кабінету.

Ти впевнена, що тобі не потрібна моя допомога? – В його голосі були всі відтінки люті, а в очах щось темне і невідоме.

Так. Я наберу пізніше. – І він пішов. А я повернулася до розгромленого кабінету бухгалтерії. Нарешті відповіла на дзвінки.

Ти, що влаштувала? – Першому по щасливилося дозвонитись мерові.

І вам доброго дня.

Ти хоч уявляєш, що тепер буде? – Продовжував репетувати він.

Петро Семенович, я точно знаю, що я зараз почуваю, то ж мою уяву краще не чіпати.

Не гарячкуй. Приїзди до мене , розберемось. З Києва вже дзвонили і з телебачення – З відчаєм додав він.

Наступні дві неділі були неспокійні. Державні органи мали претензії, я не здавалася, час від часу їздила до них на зустрічі. Шумиха була просто жахлива , навіть не зважаючи , що відео пробуло в інтернеті годину. З Женькою ми так і не побачились, він поїхав, а я не мала часу. Дружня аудієнція дісталась Ярославі, ми традиційно сиділи у мене на кухні.

Щось ти погано виглядаєш. Може тобі відпочити? – Турботливо запитала вона мене.

Може і відпочити потрібно, та не можливо.

Ну, ти стала героїнею останніх новин , а слава досить важка річ.

І чого з нас двох це я всерозуміюча і співчутлива?

Ага, співчутлива, скільки то народу по звільняли.

Для мене це було теж несподівано. І думаю в цьому допоміг Соломатін.

Так, він ще та темна конячка. І що Соломатін?

Неврівноважений, злий параноїк.

О-на як?

В зв’язку, що зайнята була два останніх тижні і немала часу для його готелю, пресинг з його сторони став вужче направленим і глибиннішим. З моєї сторони це вже чистий мазахізм. Після вчорашнього розбору польотів, повертаючись додому я зупинила машину серед лісу і деякий час кричала на місяць.

Ти мене лякаєш.

Я сама себе боюся.

Чорт, може тобі дійсно відпочити декілька днів?

На останньому моєму відпочинку, прийшов засмучений Соломатін і намагався у мене вияснити, чи не збираюсь я покинути роботу з ним. А сьогодні він у мене пробачення просив, за те що наволав прилюдно і безпідставно, це виглядала десь так : «Що Ганно Василівно тяжко з істеричками працювати?» На що я його перепитала :»Що?» . Ти не повіриш але він сказав: «Я був неправий . Вибачте». – Ярослава розсміялась.

Знаєш, я тебе з ним бачила в колибі.

Коли?

Тижні три тому.

Чому не підійшла?

Зайнята я була. Ну, так от ти стояла біля вогню, а він розглядав тебе, просто поглядом поїдав. І хотілося, що б і на мене так дивилися чоловіки.

У нас з ним суто ділові відносини.

Та, да. – Не стала більше продовжувати тему Ярослава - Так, що там Женька?

Уявляєш, ми з ним випадкові в ресторані готелю зустрілися. Женька тут же кинувся обіймати і розповідати, як він скучив, потім помчався на зустріч, у мене тут якраз каша заварилась, а Женька поїхав. Правда зателефонував сказав, що на наступний тиждень приїде.

Хм, цікаво.

Ага і так кожен день цікаво.

На що скаржишся? Ти жива і здорова, живі і здорові всі твої рідні і близькі от і радій цьому.

Я радію. Все таки, про те,що я жива і здорова нічим заперечити.

А ти додай ще до цього , що в тебе дві руки, дві ноги , все добре з слухом і зором. Саме страшне, що з тобою зараз це нерви гуляють. Їх теж можна зрозуміти, але ти може валер’яночкою їх покорми і все буде добре.

Ну, якщо дивитись під таким розкладом, то в мене все добре. І хліб є і до хліба. Життя взагалі вдалося.

Розумашечка моя. Мені вже потрібно додому. Денис чекає.

Попрошу Івана він тебе завезе. – І я набрала номер Івана.

І дбайлива і розумна і красива і домовити, чого ж тебе заміж ніхто не бере.

Я взагалі чисте золотко. А золото, як відомо метал важкий, от і не кожен наважиться.

Не відмазуйся.

Біжи, тебе он голодний чоловік дома чекає.

Киця, вареники вміє варити. З голоду не помре.

І за що він тебе тільки любить? – Подразнила я подружку проводжаючи до машини з готелю. Де дбайливий Іван уже і двері відчинив. Дрібничка, але як приємно.

Я сиділа з Женею в ресторані в готелі Дмитра Олексійовича . Все таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю, гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю і веселощами. Взяла навіть бокал вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.

Чому ти п’єш на роботі? – Пролунав над моєю головою голос Соламатіна. Він стояв злий і свердлив мене поглядом. Я від такої несподіванки якось розгубилась і навіть не змогла нічого сказати.

Я запитую. Чому ти п’єш? – Продовжував з прищуленим поглядом шипіти Дмитро Олексійович. – Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота, а не гульки. Ми тут працюємо. І від керівного складу я чекаю відповідної поведінки. – Відчуття люті і приниження заповнювали мене вщент.

Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити в кабінеті. – Прошипіла я у відповідь.

У мене немає часу на розмови. – Рявкнув він. Я піднялася з-за столу. – Тим більше, що ти п’яна. – І міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Люта злість просто дерла мене на шматки. Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати поки Соломатін закриє двері, я повернулась до нього , сказати, що я більше так не можу, та перед очима у мене все попливло і все стало темно.