Чтение онлайн

Що я можу сказати…

Нічого, ти не можеш сказати. Все так як є і як повинно бути. Ти зустрів ту жінку і прийшов час змін. В цьому і чарівність нашого життя. А мене ти просто ніколи не любив, певно як і я тебе. Ми просто росли разом певно звичка і гормони спрацювали.

Це не правда. Я просто ніколи не почувався, що потрібен тобі, що вартий тебе. І я тебе любив з класу 8-го любив. Хуліган і двієчник і сильна, незалежна, розумна принцеса. Ти для мене була просто недосяжною зіркою.

А мені шалено імпонувала твоя безбашеність, готовність переступити межу, твоє хуліганство. І я думала, що просто тобі не цікава.

Ти ненормальна да? Де твої очі жінко?

Пробач. – Крізь сльози розсміялась я.

Ти ідіотка і такою залишишся, якщо не поговориш з ним. Може, якби це зробили ми, усе було б по-іншому.

А якже від долі не втечеш?

Ох, Ганна, я радий що ми поговорили. І радий, що зустрілись. Знаєш, я щасливий і тобі бажаю щастя.

Дякую Жень. На взаємини.

Переховуватись від світу, мені сподобалось. Я чудово розуміла, що в моїй поведінці є щось дитяче, але я дико втомилась і вже просто не мала сил іди далі. А життя тривало далі. Правда зовсім розслабитись заважали усі довкола одні з самими найкращими турботливими намірами, їжу носили, ну просто,як для слона, інші з інформаційними, чомусь в готелі Соломатіна усі дружно взялися за необхідне доповідати про кожен крок Соломатіна. Сьогодні дзвонила бухгалтер Ірина і злегка тремтячим голосом доповіла, що Дмитро Олексійович влаштував їй страшний рознос. За нею подзвонила адміністратор Раїса з тією ж проблемою, тільки додала, що він чашкою об стіну запустив. Я всіх заспокоювала як могла, а з Дмитром Олексійовичем обіцяла поговорити. Вершиною абсурду був дзвінок начальника охорони, який акуратно пробував у мене вияснити, чи нічого мені не відомо про проблему від якої так нервує Дмитро Олексійович. Завірила, що проблем у компанії немає. Причин для жахливого настрою шефа не знаю. На телефон подивилась з долею суму і для підняття настрою і кращого способу ні про що не думати пішла на кухню з наміром створити якийсь кулінарний шедевр. Правда і сам Дмитро Олексійович, себе довго чекати не заставив і вже ближче до вечора, коли м’ясо, що просто танула в роті в мене вийшло з третьої спроби було готове з’явився на порозі мого дому.

Привіт! Я проїздив мимо і вирішив зайти. – Насторожено дивлячись на мене сказав він. Він виглядав похмурий, як тигр, якому не вдалося вполювати обід. І при вигляді такого щастя я тільки важко зітхнула.

Привіт! Заходь. – Посторонилась я, пропускаючи його в дім. Якийсь час ми мовчали. Між нами наче була стіна і він був немов би чужий. Хоча чому немовби, це так і було.

Будеш чай чи каву?

Буду ..чай. – З заминкою сказав він.

Тоді пішли на кухню. – Я зайнялась чаєм. А Соломатін приткнув себе за стіл. І просто як колись став мене розглядати, а коли я зустрічалась з ним поглядом він знітився і відводив погляд. А я розлила чай, дістала хліб, м’ясо, сир і зайняла руки бутербродами, а Соломатіна зайняла запитання про стави в готелі.

Все нормально. Працюємо. – Вкрай лаконічно відповів він.

Це те, чого ти хотів?

Ні, це не те. Я хотів більшого. – Він раптом замовк – А ти як себе почуваєш?

Дякую. Добре. – Щось розмова у нас не клеїлась.

Я напевне піду. – Раптом піднявся він. Я навіть розгубилась.

Дмитро Олексійович, чай у мене неймовірно смачний, а ви його навіть не спробували.

Пам’ятаєш село Сонячне?

Пам’ятаю.

Я хочу продовження. – Тепер його очі палали полум’ям і це цей жар був направлений на мене. Я навіть пискнути не встигла як його руки міцно притиснули мене до його тіла, а він мене поцілував, я смикнулась скоріше від несподіванки, а він притиснув ще міцніше. Його запах, смак, жар тіла, я хотіла його, усі мої клітиночки і щось давнє і прадавнє, що підіймалося по жилам темною кров’ю, що жило задовго до мого народження і волало віками потягом до чоловіка, прагнуло отримати його всього і без залишків. Він здригнувся, коли я висмикнула сорочку і торкнулася його голого тіла, застогнав коли я ледь прикусила мочку вуха. І здається зміг остаточно розслабитьсь, коли якимось дивом ми таки дісталися мого ліжка. Його цілунки і пестощі були наповнені неймовірної ласки і підганяли мене отримати більшого. І я брала і віддавала. Відповідала і просила. І нічого не хотіла бачити окрім його затуманених очей пристрастю. Якийсь час ми лежали просто важко дихаючи, не знаю, як він, а я була просто ошелешена відчуттям. Я хотіла доторкнутися до нього, положити голову йому на плече, та він різко підхопився і на мій здивований погляд промовив.

Я мокрий весь. Я в душ.

Рушник і халат поряд в шафці. – І я розвалилась на все ліжко, бігти в душ мені не хотілось, а полежати так ще й з задоволенням. І навіть думати не буду про даний низький старт в душ. Соломатін з душу показався через хвилину, обгорнутий у веселенький персиковий рушник на стегнах і з настороженим виразом обличчя.

Нічого так, мені подобається. Виявляється тобі неабияк до лиця персиковий колір. – Розсміялась я перекотила на бік ліжка.

У тебе лампочка перегоріла . Запасної немає?

Лампочки немає. Ідея є. Правда доведеться поміняти душ на ванну. – По господарські я ввімкнула воду в ванну і пішла за свічками. Свічки я знайшла і з пачкою сирників повернулась в ванну. – Залишились за часів попередньої лампочки. – І я вправно запалила декілька свічок і з насолодою залізла в ванну.

Ідеш до мене?

Добре. – Якось невпевнено відповів він і обережно опустився в інший край ванни. Мерехтливий блиск свічок відбивав відблиски на його волоссі, шкірі, наповнював ванну тріскотом.

Як бачиш, я цілком романтична натура. Особливо, що стосується вчасної заміни лампочки. Після того, як одного разу вкрутила лампочку, сталося маленьке замикання прибіг електрик дядя Вася довго і смачно так кричав на мене і лагідно вмовляв нічого своїми ручками не чіпати. Сказав, що сам прийде і все зробить.

То ви небезпечна жінка Ганно Василівно? – Пробурмотів він.

Іди до мене, я хочу тебе обійняти. – І я прилила його спиною до себе.

Я тебе не давлю?

Ні. Мені чудово. Якщо ти спробуєш розслабитися тобі теж буде добре.

Ага. – І він затих, а потім додав. – Я чую, як в тебе серце б’ється.

Це нормально. І цілком природно. От якби ти його не чув, тоді варто було б хвилюватись.

Погані в тебе жарти. – Я відчула,як у нього знову напружились м’язи і стала обережно його погладжувати.

Звичка молоти язиком. Не звертай уваги. Я дещо нервую.

Чому ти нервуєш?

Бо я з тобою. Я тебе хотіла. І тепер я не знаю, як ти себе поведеш. Тобто , що буде завтра, коли сонце зійде.

А ти мене хотіла? – З усього сказаного виніс він тільки одну фразу.

Так. – Не стала я лукавити . – І мене звичайно це не порадувало.

Чому? - Він навіть дихати здається перестав.

Ну, ти такий весь столичний, дієвий, що аж в очах рябить, у тебе паскудний характер, весь час на людей кричиш, чимось незадоволений, впертий і їдючий, як дим. Просто жах моїх мрій. – Йому терміново припекло розвернутись і заглянути мені в очі.

І що?

І я з тобою. – Я підняла руку і погладила його по щоці, потім обійнявши за затилок міцно його поцілувала. В ванній ми дещо затримались. Він заснув, як тільки ми дістались ліжка. Він спав. А мені не спалося і як тоді в селі я розглядала його. Чорні круги під очима і замордований вигляд і навіть у вісні міцно стиснуті кулаки.

Проснулась я від запаху кави.

Привіт!

Привіт!

Ти ж любиш каву з ранку? – Сором’язливо запитав Соломатін.

Люблю. Дякую за каву. – І він передав мені чашку гарячої, запашної чорної кави.

Як ти себе почуваєшся? – Пильно заглядаючи мені в очі, запитав він.

Моя м’язи ниють, а душа співає. – Розсміялась я. – А ти як?

Я добре. Тільки мені потрібно на роботу. – Він забрав чашку і поставив на стіл, підсунувся до мене і зі смаком мене поцілував. – А мені ще страшенно хочеться тебе. Він пахнув кавою і собою.