Чтение онлайн

Ти спокусливо пахнеш. – Прошепотіла я, притягуючи його міцніше до себе. Він притулився до мого лоба.

Так не хочеться, але потрібно йти. Я зайду до тебе після роботи?

Так. Я буду чекати.

Я тобі зателефоную. – Сказав він біля дверей і я залишилась одна.

Все таки цього разу сплячою в ліжку він мене не кинув. – На заспокоєння сказала я собі. Життєві сили, якось враз повернулись, захотілось жити і творити, від минулого пригніченого стану і сліду не залишилось. То ж я швиденько зібралась і в готель на роботу до себе відправилась. Кабінет, оберемок паперу на столі і все стало, так як і раніше до появи Соломатіна, чи навіть краще. Я була закохана і вся така в передчутті прекрасного.

Ганно Василівно, ти сьогодні вся сяєш. Закохалася? – Запитала Інна Анатолівна.

Інна Анатолівна , сподіваюсь на краще. У нас просто завал, давай розберемося,а потім і каву поп’ємо. Моїх десять днів загулу починають даватись взнаки.

Поїхали. – Підтримала вона мене.

День пролетів майже не помітно, я підписувала договори, проглядала звіти, дивилась прогнозування, очікувані доходи і витрати, аналізи і обговорення проблем сьогодення. Соломатін дзвонив двічі. Перший раз, він з незадоволенням відмітив, що я на роботі, другий, коли заявив, що уже виїздить до мене і якось з придихом додав, що ми ж домовлялись зустрітись.

Я буду чекати.

Щось привезти?

Себе. І врахуй вечеря буде з мого ресторану.

Я хочу тебе.

Є….я тебе теж.

Ти не одна?

Ні.

Добре. Тоді я за півгодини буду. Ти ж дочекаєшся.

З нетерпінням. – І я положила телефон, вловивши , загадкову посмішку Інни Анатолівни.

Продовжимо завтра.

Добре. Гарного вечора. – Проявила тактовність Інна Анатолівна і посміхаючись вийшла. А я швиденько зібралась і заскочила на кухню за їжею.

Декілька днів, ми провели просто чудово. Мені було добре, як ніколи в житті. Таки кохання то дійсно рушійна сила. Я була в ресторані, коли до мене підійшов незнайомий чоловік.

Я б на вашому місці поцікавився, де провів позаминулий рік Дмитро Олексійович. – Це й лощений чоловік, мене дратував. Надто самовпевнений і пихатий. Я спробувала непомітно глибоко вдихнути і видихнути.

На щастя, ви не на моєму місці. – Лагідно посміхнулась я.

Ви подумайте , про свій бізнес. Для якого ви так наполегливо працювали стільки років. Навряд, чи потрібно нехтувати інформацією, яка може на нього вплинути.

Даруйте, ми про що наразі розмовляємо? – Запитала я. А він посміхнувся з відчуттям переваги наді мною.

Ганна. – Біля мене стояв Соломатін, а я навіть не помітила,як він підійшов. В його очах явно була паніка.

Що ти їй сказав? – Накинувся Соломатін на нього.

Сам виясни. – Презирливо скривши губи він повернувся і пішов далі. Соломатін нервував , відводив очі від мене.

Я…я..- Намагався почати він говорити.

Поїхали додому. – Сказала я. Ми мовчали майже всю дорогу. За кермо сіла я. А Соломатін, сидів стискаючи міцно зуби і кулаки. Я заговорили, як тільки ми зайшли додому, так і зрозумівши, що говорити він першим не почне.

Звідки тільки в твоєму оточенні стільки «добрих» людей? – Його здивування, я відчула майже шкірою

Що він тобі сказав?

Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи , що це має відношення до бізнесу.

Це не має відношення до справ. Це особисте. – Він обхопив себе руками і виглядав таким пригніченим. – Я не хочу про це говорити. – Я піднялась, він підхопився слідом.

Куди ти? – Від його паніки у мене вже поколювало в затилку.

Я чай поставлю. Добре? – Він пройшов слідом за мною на кухню і сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси і ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.

Що він від тебе хотів? – Задала я запитання.

Не має значення. – Я простягнула руку і він розтиснув свої руки і взяв мою руку.

І ти зовсім не хочеш про це говорити. – Здалась я, підійшла до нього і поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся і навіть відчутно його смикнула і він розслабився відповів на мій поцілунок і посадив мене собі на коліна.

Я скучила за тобою.

І я скучив. Я сьогодні зустрічався з Атик-груп, побачив тебе і навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом і сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.

За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?

Ні. – Він навіть смикнув мене за коси. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – Він заглянув мені в очі.

І я хочу бути з тобою. – Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення , та телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.

Мама. – Прошепотіла я Соломатіну і вийшла в кімнату за записником і цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів і крутив в руках кружку.

Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.

Дім…

Я швидко добре. – Він піднявся поцілував мене і пішов. Я чортихнулась вслід і набрала номер Ярослави.

Ти мені потрібна. Терміново.

Я в перукаря. Приїзди до сірої маски.

Буду за 15 хвилин.

В невеличкому кафе, але з цілком пристойною кавою, я взяла собі чашку і сіла за крихітний столик і тут же підійшла Ярослава з новою зачіскою.

Привіт! А тобі личить.

Дякую. Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.

Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.

Ага. – Ярослава замовила собі кусочок торта з чаєм. І тут же запитала.

І що в тебе трапилося?

Не знаю поки що, та підозрюю якась фігня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним і сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався і відповів, що то особисте і він не хоче про це говорити. Після чого Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?

Ну, більшість часу він провів за кордоном.

Видно саме цікаве це те, що він там робив.

Хочеш, що б я вияснила?

Коли б ми з ним просто працювали , то відповіла б беззаперечно. А так не знаю. Але його те минуле, чомусь страшенно лякає.

Підозрюєш, що він когось вбив?

Ярослава і звідки в тебе стільки любові до людей?

Від частого спілкування. Все від нього.

Ладно. Не зважай. Ризикну, повірю, що справиться сам. А то починаю нагадувати параноїчку.