Чтение онлайн

Слухаю, Дмитро Олексійович.

Ганна. – Прозвучав його розгублений голос. – Я вибач, просто випадково тебе набрав.

Зрозуміло. В готелі все добре?

Так. Нормально. Тебе не вистачає. – Пауза. – А ти як?

У мене дома багато турботливих родичів, майже як на Різдво, тільки тепер вся їхня увага направлена на мене. Востаннє таке було тільки в дитинстві, коли в мене було запалення легень.

Це ж добре. Вони тебе люблять. – Він був подавлений і знову непрошені емоції навернулись на мене і замість того, щоб сказати, щось на кшталт, так , добре, мені потрібно йти. Я запитала.

А ти як?

А що зі мною станеться? Працюю, роботи багато. – Він зробив паузу. – З тобою це було легше. Так, що ти поправляйся будь-ласка і повертайся. – Прозвучало , майже як прохання. Я навіть не знала, що на це відповісти, все таки я леліяла думку з ним попрощатись. – Чому ти мовчиш? Все добре?

Так. Я просто…Просто у ліків є деякі побічні дії і вони здається на мені проявляються. Щось схоже на загальмовану реакцію. – Пробурмотіла я своєю слоновою делікатністю в посудній лавці.

Тоді відпочивай. Я тебе завтра наберу. Добре? – І вдруге за вечір я втратила дар мови. Він мене начебто запитував, про те, щоб подзвонити.

Так. Добре. – Я положила телефон і покрутила чашку в руці , злегка збентежена поведінкою Соломатіна. Ні, таки потрібно з ним розривати відносини, інакше я так скоро остаточно збожеволію. Бо на моніторі він взявся за голову, як тільки обережно положив телефон на стіл.

Внученька, чого це біля тебе Женька отирається ? – Налила собі чаю і присіла біля мене бабуся.

Ми з Женькою друзі, давно не бачились.

Ага, то справа в твоєму олігархові.

Олігарх, не мій. І він тут ні до чого.

Все село тільки про нього і тебе говорить.

Село завжди про щось говорить, на те воно і село. Це місто мовчить, воно навіть своїх сусідів не знає.

Не йди від відповіді. Вас часто бачать, як ви прогулюєтесь і ви весь час разом.

Бабусю, я щиро розумію, як тобі хочеться влаштувати моє життя. Але проблема в тому, що воно мені подобається саме таким, як є. Я обожнюю свою роботу. Я кожного дня вдихаю свіже Карпатське повітря і думаю, що мені шалено пощастило, що я народилась на цій землі. Знаю, зважаючи на наш уряд, іноді це звучить не зовсім адекватно. Та все ж мені зараз добре і напевне ще не час появи в моєму житті чоловіка і трьох діточок.

Маленька моя, ти ж це ж саме говорила мені і три роки тому.

Бачиш , деякі речі не змінюються. – Розсміялась я і посміхнулась бабуся.

Але ж і я хочу тобі тільки добра. Щоб і в твоєму житті був чоловік, що б ви любили один одного , підтримували. Робота, це ще не все. Є речі більш важливіші. Ти просто не уявляєш, яким щастям може бути почути вранці сміх твоєї дитини, яка тільки прокинулась і балуючись залізала в твоє ліжко. Яке це диво і радість. Яке це може бути щастя. Я тебе прошу не позбавляй себе можливості відчути це.

Галино, чому ти засмучуєш мою внучку? – В кухню зайшов дідусь. – Все в неї буде гаразд. – Авторитетно заявив він.

Та не засмучую я її. – Мені підморгнула бабуся.

Ну тоді ладно. Зроби і мені чаю. – І ми просто сиділи на кухні і неспішно пили чай, обговорюючи всілякі різні події і дрібниці.

А все таки, як же я за вами скучила. – Заявила своїм рідним. – І як же я вас сильно люблю.

І ми тебе внученько теж. – Відповіла бабуся.

Дмитро Олексійович зателефонував на другий день,але перелякавшись щось почути до чого моя нервова система не була готова, я обережно з ним поговорила на виключно робочі моменти і виробничі процеси. Положивши телефон я з явним полегшенням видихнула. За Соломатіним подзвонив Женька, відчувають вони один одного чи що, який сходу заявив, що йому зі потрібно поговорити і він уже біля мого дому. І я пішла відкривати двері. Женька життєрадісно посміхнувся і вручив мені цукерки.

Виглядаєш краще.

Чай чи каву? – Проявила я свої кращі навики гостинності.

Давай каву. – І Женька вмостився за стіл . А я зайнялась кавою.

І що в тебе сталося? – Все ж таки довелось поцікавитись, а то кращий друг дитинства, якось не поспішав поговорити, а його прямо таки як хом’ячка від цигарок розривало.

Ганна, ти не сердься будь-ласка.

Женька ти мене давно знаєш, тому здогадуєшся як тяжко, сказавши урагану вщухни, цього від нього чекати.

Та, так. – Тяжко зітхнув Женька. – Розумієш, так така справа. Я вчора зустрічався з твоїм олігархом.

Він не мій олігарх . – Терпеливо поправила я.

Угу. Так от з не твоїм олігархом. Сталось видно якесь непорозуміння.

Женя, переходь до справи. Терпіння то все таки зброя, але іноді хочеться, щоб вона була вогнепальна.

Коротше. Добре. Вчора він зачитав ціле досьє на мене він тепер знає про мене більше ніж я сам і навіть про Оксану мені розповів.

О. А Оксану, це та з якою ти хочеш одружитись?

Ну, так. І от він мене попередив, що знає про неї і не дозволить мені лізти в твоє життя. Таким переконливим був. По-моєму він тебе страшно ревнує. Вибач.

А вибач за що?

Ну, що я начебто привід дав. Ти ж нічого не розповідала про свого олігарха .- У мене напевне з’явився не добрий вираз обличчя, бо Женька щось знову кинувся вибачатись.

Вибач. Не хотів створювати тобі проблеми.

Женька помовчи будь-ласка а? З’їж краще цукерку. Можу тобі банальних котлет дати. Хочеш?

Ти ж не злишся на мене? – Якось невпевнено запитав він.

Ні. Я злюсь на декого іншого. – Проскрипіла я зубами.

Він усе не так зрозумів.

Так. Байдуже, що він там зрозумів чи не зрозумів, це вже просто виходить за будь-які рамки.

Ганно, може ти просто… -

Пий каву і бажано мовчки. – Перебила я його.

А ти, що збираєшся робити?

Планую залізти в ванну, а потім читати чудовий збірник готелі світу. А потім перейду ще до О. Генрі маленькі повісті.

Я серйозно. – Осудливо сказав Женька.

І я серйозно. Я на лікарняному. Я їм, сплю і нічого не роблю. І скажу тобі по-секрету, це просто божественний стан.

Але…я ж тебе знаю…

Женя, я навіть саму себе не знаю. – Згадуючи себе останнім часом сумно зітхнула я.

А знаєш, ти змінилась.

І в чому ж?

В тобі з’явилось щось таке…жіночне, коли тебе бачиш то просто не можна відвести очей.

А раніше, що в мені було?

Не знаю як пояснити, раніше ти була де завгодно та тільки не зі мною, а тепер ти дивишся і прямо до кісток пробирає.

Жень, а ти таки добре себе почуваєш?

Знущаєшся?

Ні. – Я заперечливо похитала головою. – Я тебе лоботрясом пам’ятала,а ти нині серйозна молода людина, яка думає про створення сім’ї, яка мені не так давно розповідала про сенс життя в коханні. Розумієш і ти змінився. Ти на гітарі грав і пісні співав і щиро вважав, що сьогодні ця, а завтра інша це чудове різноманіття, можливість спробувати більшого. Тепер у тебе інші цінності, які уже не вимірюються кількістю жінок і випитого спиртного . Тепер ти вже можеш зрозуміти ту нудну дівчинку, яку гризла грані науки по-ночах і займалась своєю роботою до метеликів в очах.