Чтение онлайн

— Ви надто необачна, — прогув несподіваним басом Оулт. — Я давно стежу за тими двома росіянами. Ви не дивіться, що вони молоді й симпатичні. Вони небезпечні вже тим, що всюди стромляють свого носа. Сподіваюсь, вони не агітували вас пристати на їхній бік?

— Що ви, сер! Наша фірма в першу чергу до послуг своїх співвітчизників і наших союзників.

— Саме тому я користуюся послугами Хартсфілда, — мовив Роджерс так, ніби не фірма стояла за цим словом, а його колега Хартсфілд.

— Мені приємно це чути, сер. Дозвольте передати ваші слова нашій дирекції, сер. І прошу вас приготуватися до посадки, — : застерегла стюардеса й сама перевірила, чи добре пристебнутий до крісла сухий, мов струк, Роджерс Оулт.

— Мені приємно, що працівники фірми всюди пізнають своїх. Я сам передам це вашому шефу. — Оулт помовчав, опускаючи погляд на руку стюардеси, що завмерла на підлокітнику крісла: дівчина не мала права піти, не почувши від Оулта, що може зайнятися своїми справами. — Ви одружені? — запитав нарешті й пильно подивився в очі Вучкової.

— Заручена, містер Роджерс.

— Хто він за професією?

— Пілот, сер.

— Гм, це чудово, міс. Ви ніколи не думали про сімейний екіпаж?

— Безперечно, але мій мабутній чоловік проти. Це мій останній рейс.

— Ви раді? Гм, та ви плачете?

— Я хочу літати, сер.

— Що ж, у мене теж є літак. І непоганий. Скажіть вашому нареченому, щоб він зустрівся з моїм секретарем. Десь цими днями. Я давно мріяв про сімейний екіпаж. — Оулт поплескав своєю вузькою холодною долонею по руці Вучкової й притиснув її пальці так, ніби намагався підвестися з м’якого глибокого крісла. Потім підніс свою руку й махнув нею вздовж проходу. — Працюйте, дівчино. Ви дуже старанно виконуєте свої обов’язки, і мені це до вподоби.

— Дякую, містер Роджерс. Я буду старатися.

— Похвально. Цілком похвально, — буркнув Оулт, втуплюючи холодний погляд маленьких очей в огненні написи на табло салону.

Макларен ще здалеку заусміхався, тернув долонею шапку свого світлого волосся, підштовхнув середнім пальцем великі рогові окуляри й заговорив до Острожних, простягаючи вперед обидві руки:

— Вітаю, містер Павел! Вітаю, місіс Кет! Життя найпрекрасніше своїми несподіванками. Чи не так, панове? — тиснув обом руки, перебігаючи поглядом з Павла на все ще сердитеньку Катю, якій не сподобалась Вучкова своєю запопадливістю. — Бачу, фірма Хартсфілд остаточно зіпсувала вам настрій, місіс?

— Катя не розуміє англійської, - пояснив Павло Катине мовчання й додав бадьористо: — Усе гаразд, Малькольне. На Катю дуже вплинув океан. Безмежжя неба і води. — А ви самі? — запитав Макларена.

— Мері в машині, - сказав на те Малькольн і обернувся до Каті. Вдаючи з себе людину за кермом, пояснив їй: — Мері там, у машині. Вона дуже хотіла вас побачити, але краще, коли в машині хтось є. — Малькольн дивився на усміхнену Катю, яка його не розуміла, і він це відчував, тому благально глянув на Павла.

— Побуду тим часом тлумачем, — з готовністю сказав Павло й похвалився: — Через півроку Катя даватиме уроки з англійської. Вона й приїхала сюди тільки з такою умовою.

— О’кей, місіс Кет, о’кей! — закивав головою Малькольн, підбадьорливо поглядаючи на Катю. Враз Макларен зупинився, наче громом вражений, і подивився на Катю широко розплющеними очима. Зглянувся з Павлом, знову перевів погляд на Катю й сказав так, ніби допомагав своєму співрозмовникові згадати приємну минувшину: — Чайковський, «Лебедине озеро», прима-балерина Ка-те-р-рі-на Нещерет. Так? Ви — місіс Нещерет?

Катя мовчки опустила повіки й лагідно усміхнулася до Макларена.

— О, то ви мужня жінка! — вигукнув Малькольн і вихопив з кишені ручку й довгого записника з своїми формулами. — Прошу автограф, місіс Кет.

— Так одразу? — Катя розуміла, чого хоче Макларен, бо він надто енергійно показував вістрям пера на чисту сторінку блокнота. — Може б, пізніше? — запитала Катя й подивилася на Павла. — Хіба ми не їдемо разом з ними?

— Я просто приголомшений вашою популярністю, місіс, — жартівливо мовив Павло й розвів руками. — В Америці страшенно ділові люди. Вони нічого не відкладають бодай на хвилину, щоб не проґавити мить свого щастя.

— У мене є великий портрет актриси Нещерет, — хвалився Павлові Малькольн, стежачи за тим, що пише на вузькому аркушику записничка прима-грація, як писали про Катю в Америці під час її гастролей. — Знаєте, мені досі не віриться, що вона залишила професійну сцену.

— Вік балерини надто короткий, — сумовито промовив Павло.

— Ні-ні, місіс Кет не повинна була їхати сюди… без театру і лише в ролі дружини. Вона б ще ці роки сяяла яскравою зіркою балету, — говорив Малькольн, вдячно киваючи Каті й приймаючи від неї записник з автографом. Порівнявся з Павлом, швидко запитав його: — Ви любите балет? Ви тому одружилися з Кет?

— Я люблю Кет. І завжди думав про трагічну долю балерини, — зітхнув Павло, не зводячи очей з тендітної дружини в легенькому білому піджачку й трохи задовгій білій сукні.

Малькольн не збагнув Павлового натяку й заговорив про своє:

Думаєте навіть тоді, коли в неї виростають незримі крила і вона не торкається ногами сцени? Коли вона примушує вас плакати від щастя любові? Навіть тоді?

— Про що ви сперечаєтесь? — запитала Катя, озираючись через плече на Павла.

— Про трагедію чужої любові, - муркнув Павло, розуміючи, що в товаристві, де один іномовний, розмовляти важко.

— Я гадала, що фізиків цікавлять інші проблеми, — усміхнулася Катя і приязно глянула на Малькольна.

— О, гранд місіс Кет! — вигукнув Малькольн, не знаючи, як ще висловити своє захоплення Катиним мистецтвом. А Павлові зауважив: — У вас перед дружиною неоплатимі борги. Хіба що вас осяє геній науки. Тоді все спишеться. Тільки тоді, Павле.

Острожний ворухнув бровою й не досить приязно зиркнув на Макларена, котрий справді радів з того, що зустрів свою улюблену актрису й тішився передчуттям веселої розмови на власній віллі.

— У вас чудовий настрій, сер, — зауважив Павло, якому не сподобалась надмірна веселість Малькольна і ніби Якась фальш почуттів.

Малькольна ці слова захопили зненацька, і він з примругом подивився на Острожного. Потім зняв окуляри й довго протирав їх замшевою серветкою.

— Ви мною незадоволені, сер? — запитав Малькольн і глянув на Павла крізь ідеально протерті скельця великих окулярів. — Можливо, вам не подобається той факт, що я відмовився працювати разом з вами на Ранчо Доута?