Чтение онлайн

Павлові перехопило подих, і він ніяк не міг здобутися на слово.

— У Малькольна була примітивна лабораторія? Це все тому? — ствердив чи запитав Павло, ніби Вундстон будував лабораторію і полігон, який не витримав удару хвилі гравіталу.

— Ніхто нічого не міг передбачити, містер Острожний, — відповів Х’ю. — Слава богу, що ви серед нас, сер…

Павло здогадався: у підземному полігоні Макларена досі шаленіє енергія, яку створив Малькольн і сам згорів у її гравіталових вихорах.

— Слава богу, — повторив Вундстон і важко опустився на стілець.

— Можете вважати, що він пропав безвісти. — Х’ю пальцями вертів порожній келих, слідкував за грою світла на гранях кришталю й говорив, ніби роздумував у самотині. — Він просто не вийшов з свого полігона, куди зараз ніхто не може ввійти. А що там зараз, міс Кет, те найкраще знає ваш чоловік. — Глянув на Павла. — Після обіду я передам вам лист містера Макларена. Він не встиг відправити, сер. Це був його останній лист, — сказав Вундстон і потай зрадів, що все ним сказане магічно діяло на Острожного і навряд чи зможе він тепер запідозрити підробку.

— Спасибі, містер Х’ю, — подякував Павло й звернувся до всіх: — Цей обід будемо вважати поминальним. Моя душа не хоче миритися з тим, що Малькольна нема серед нас, але реальна правда надто жорстока, щоб ховатися від неї.

— Якщо я правильно зрозумів, панове, — заговорив Кукудзі й обережно поправив свої окуляри, — якщо це справді сталося, то нам знову доведеться готуватися до того, щоб погасити гравіталовий вал?

— І якомога швидше, — підказав Вундстон.

— Це, звісно, сталося не вчора і не місяць тому? — запитав Кукудзі.

— Нас завела в оману місіс Мері, - відповів Вундстон. — Ми вірили, що Малькольн за кордоном.

— Містер Кукудзі уточнює не заради інтересу, містер Х’ю, — пояснив Павло. — Нам треба знати приблизну дату феномена, що стався в лабораторії Макларена, аби забезпечити надійний режим імпульсної установки.

— Вам доведеться повторити той експеримент, що ви провели на своєму полігоні, містер Острожний, — глухо мовив Вундстон.

— Бідна Мері, - зітхнула Катя. — Ви давно бачили її, містер Х’ю?

— Мері виїхала з свого дому. Ми, на жаль, не підтримуємо дружніх зв’язків. Можливо, вона уникає старих друзів Малькольна, щоб не згадувати про свого чоловіка, — плутано пояснив Вундстон і запропонував тост за Острожного й Кукудзі. — Америка любить переможців, панове.

— Я підіймаю свій келих особисто за містера Острожного, — швидко додав Кукудзі. — В останньому експерименті я виконував роль лаборанта. Містеру Острожному сутужно було без Френка Гаррелсона, який так і не повернувся на Ранчо Доута.

Павлові нетерпеливилось почитати листа від Малькольна. Незважаючи на обов’язок господаря, він вибачився й сказав Х’ю Вундстону:

— Я чекаю на вас у кабінеті. Каву нам подадуть туди. Якщо ви не заперечуєте…

— Можу вам вручити листа, а при зустрічі поговоримо про деталі. — Вундстон добув з внутрішньої кишені піджака цупкий конверт. — Прошу. Якщо зважати на сургучеву печатку з особистим штемпелем містера Макларена, листа ще не бачили чужі очі.

Уже в кабінеті Острожний сів до столу й розкрив конверт.

«Шановний колего! — Надто офіційне звертання майнуло тінню невдоволення на Павловому обличчі. — Сьогодні, можливо, станеться те, про що ми мріяли і чого постійно чекали. Передчуваю, наша помилка полягає в тому, що ми намагаємося випустити дракона з печери до того, як навчимося приборкувати це дике створіння. Скажу щиро: потерпаю за наслідки, але не можу припустити думки, що ви перші розірвете завісу й покажете світові невідомий досі феномен природи. Містер Павел, я сьогодні йду в лабораторію з одним наміром: збурити хвилю. Не знаю, чи доведеться нам після цього побачитися, але невідома сила змушує мене почати цей експеримент.

Мені здається, я навіть переконаний в тому, дорогий колего, що ми живемо не просто в межах своїх держав, у своєму суспільстві й сімейному оточенні, ми, Павле, постійно перебуваємо в світі інформації, де не має ніякого значення ні державний устрій, ні заборони існуючих законів, ні клопоти й примхи близьких, ні ваші чи мої бажання, — час вибрав нас, і ми повинні чесно виконати свою місію вчених. Я вірю, інформація має космічний характер, вона не знає ні умовностей швидкості матерії, ні свого забуття, а лише спалахує імпульсом озоріння там, де нейрохвилі вченого мають відповідну частоту й здатні збагнути сигнал тієї інформації. Кожна планета, кожна цивілізація, як і все живе на планеті, має свій генезис. Ви не задумувалися над тим, чому наша цивілізація має йти саме тим шляхом, яким ми вперто просуваємося до своєї загибелі й прогресу? І просуваємося дуже повільно, сер. Я переконаний, на заваді стоїть шкідлива інформація самооборони. Та інформація проникає в розум кожної людини, бо ще від часів свого самоусвідомлення кожен думав про те, як оборонити свою печеру. Ця інформація лежить у зародку всього живого на нашій планеті парадоксів, бо сама система існування розполовинена на хижаків і миролюбців. Хоча не тільки лев, який роздирає антилопу, належить до хижаків, бо й антилопа теж поїдає живу матерію — траву, яка теж мала зацвісти, висіяти своє насіння й відродитися в закодованих генах свого виду. І трава живиться солями, що мають здатність до кристалізації, а отже — і до життя. Та й хто знає межі життя, коли у глибинах морів, де б’ють розпечені джерела в чотириста градусів, спокійно розмножуються черви й молюски? І чи не в кристалах накопичується космічна інформація, як і в комірчинах електронних роботів, де роль нашого мозку, Павле, визначено, як пошук, що викликає цікавість у постійно збуреної думки. І чи не ті сигнали невідомої нам ще інформації тримають нас в робочому режимі? Якщо б тільки зникла цікавість, ми б зуміли вдовольнитися нашими потребами й ніколи б не прагнули до вищого. Напевне, цим можна пояснити нормальний кругообіг природи з її живими тваринами і рослинами, де ніхто не вимагає модернізованіших нір і гнізд.

Учених обрала природа, і я не можу вдовольнитися достатком, бо відчуваю вічну жагу до пізнання, і це змушує мене йти на ризик.

Я не боюся смерті, Павле, мене лякає одне: я не хочу, щоб моє, - а точніше, наше — відкриття кануло в прірві тієї касти людожерів, що нарекли себе генералами і лише чекають від нас дужчої сили, здатної спопелити світ. Я хотів би бачити цю енергію мирною, яка б зігрівала й годувала тих, хто постійно думає про шматок хліба і тепло. Якщо я не зумію зупинити збурену стихію і вона поглине мене, прошу вас, дорогий колего, приручити її і навчити людей користуватися нею так, як ми це робимо, запалюючи вогонь у каміні й на кухні, дбаючи про тепло і обід.

Можливо, я припустився великої помилки, що зараз не поруч з вами на Ранчо Доута, але я патріот своєї країни і хочу, щоб американці, як і росіяни, володіли енергією, яка, напевне, довго ще зберігатиметься в таємниці від інших держав і народів. У сьогоднішньому світі недовіри й суперництва інакше і не може бути. Я проклинаю кожного фізика, котрий погодиться навчити хвилю гравіталу військовому ремеслу. За вас я спокійний, Павле, тому довіряю вам моє відкриття, що, можливо, не здивує вас, бо ви й самі на порозі його пізнання. Якщо я не повернуся, то прошу передати його таємниці моїй державі, бо я американець, сер, а в Америці, окрім мене, ніхто не займався хвилею гравіталу.

Зараз мені здається, що цей лист я спалю у каміні під час нашої зустрічі і ми посміємося над моїми дещо категоричними думками, але, як кажуть, мертві не свідчать, тому я, про всяк випадок, звертаюся до вас з своїми клопотами.

Я міг би сказати це містеру Вундстону, але він далекий від моєї проблеми і навряд чи зуміє переконати вас у тому, що в останню хвилину я думаю не про Мері, не про спасіння своєї душі, а про долю свого відкриття.

Не знаю, чи довіриться вам моя держава (листа цього прочитають, навіть не розконвертовуючи його), але якщо моє послання дійде до вас, прошу виконати останню мою волю і передати розшифровані коди моїх робіт в Інститут енергії. Я вірю вам, містер Острожний, і певен, що наші великі держави ніколи не здіймуть над океанами високі гребені штучних цунамі, здатних пожерти цілі континенти. Я передчуваю, містер Кукудзі може піти далі нас і відкриє закон гравіталового збурення твердих тіл. Тоді цивілізація, напевне, збагне, що війна неможлива, бо енергія Кукудзі перекреслить усі стратегічні плани вояків, і на планеті не залишиться ні переможців, ні переможених — Земля перетвориться на чорну цятку, де перестане існувати час і простір, а отже і пощезне вся інформація, якою ми не зуміли скористатися, бо не вбили на своїй планеті інформацію людиноненависництва, заздрощів, багатства, нерівності, попівства, не вбили генів хижацтва.