Чтение онлайн

— Ви молоді, вас називають великим ученим, вам пощастило вирватися з лабет смерті, і ви не можете нарікати на життя. Дякуйте долі, що сьогодні поруч з вами йду я, а не Джім Френк.

— Знову загадки? Відколи ми з містером Кукудзі ступили на землі містера Гленда, нас переслідують якісь несподіванки.

— Приємні? — грайливо запитала Мері.

— Не можу поскаржитися, але не завжди.

— А коли щиро?

— Мені здавалося, там, де є Мері Френк, зі мною нічого поганого не трапиться.

— А тепер? Ви не раді, що ми вдвох?

— Справді, чому ми тільки вдвох? Де містер Кукудзі і містер Гленд?

— Напевне, вже сплять. Завтра ви зустрінетеся з Кукудзі. А Гленд тут хазяїн, тому я не гарантую вам прийому в кабінеті короля гномів. Зате можу влаштувати зустріч з Хілдою Брайнт. Якщо ви, звісно, того бажаєте. Та сьогодні ви мій гість, Павел, і я вам хотіла дещо пояснити. — Мері добула з сумочки сіру пластину й передала її Павлові. — Це ваш ключ від покоїв, містер «Діоген».

— Не розумію…

— А ви проходьте он у ті двері й запрошуйте мене на чашечку кави. Не будемо ж ми розмовляти на вулиці.

— Безперечно, — погодився Паато й оглянув темні двері без ручок і замків. Тільки біля матового трикутника з сірого металу була щілина. Павло скористався пластиною. Двері, мов завіса, піднялися вгору.

Мері провела Павла до затишної кімнати з м’якими глибокими кріслами, світлим килимом на підлозі й екраном кольорового телевізора на стіні.

— Сідайте. Сьогодні ви — мій гість, хоча ця пастка готувалася для вас. Ключ у вашій кишені, сер. Ви можете вийти звідси, коли вам заманеться. А зараз влаштовуйтесь зручніше в кріслі. Вам приготувати щось на вечерю чи будете пити каву? Є свіжі тістечка, горіхи й слива в шоколаді.

— Обійдемося кавою.

— Той, хто готував цю кімнату, знав, що ви любите натуральну каву. — Мері ввімкнула кавомолку. — Були люди, які хотіли викрасти вас і скалічити або примусити працювати на велику Америку. Я розмовляла з Президентом. Ви тепер під його особистою охороною.

— Ви це серйозно?

— Цілком. І прошу поздоровити мене з посадою радника Президента з питань науки.

— А Джім Френк?

— Він тепер займатиметься своїм бізнесом.

— Гадаю, я до цього не причетний?

— Ви — ні, але його повне фіаско пов’язане з тим, що провалилася акція, яку готували «Білі апостоли».

— Це хто?

— Патріоти… Вони ладні вмерти, але завжди готові йти на подвиг в ім’я своєї країни. Їх обробляє Хілда Брайнт.

— Для чого ви все це розповідаєте?

— Щоб ви знали, хто ваш друг, а хто ворог.

— Я був потрібен для престижу?

— Ви помиляєтеся. Ви майже закінчили роботу по використанню нової, досі небаченої енергії. Америка хоче тримати у величезній таємниці ідею використання енергії гравіталу як зброї. Страхітливої зброї, від якої нема захисту.

— Невже ви, американка і довірена особа Президента, можете говорити мені такі речі, місіс?

— Повинна, бо наш Президент теж стоїть за мир, але країною, як вам відомо, правлять ті, хто народжує армію «Білих апостолів».

— Нехай так. Для чого ж тоді ви просите повідомити вам шифр пульсуючих прискорювачів, здатних збурити грізну хвилю гравіталу? Щоб гинули на полігонах послідовники Малькольна?

— Це моє особисте прохання, Павел. Я маю на нього право: я була тоді лаборанткою, коли цей код одночасно з вами відкрив і Макларен. Тільки його відкриття залишилося разом з ним. І хвиля… Триклята хвиля… Вона ніколи не поверне мені ні Малькольна, ні озоріння його розуму. Вона надто вірна й ревнива, — крізь тихі схлипування мовила Мері.

— Справді, Мері, це ваше право, але, володіючи таким секретом, ви поставите себе під удар. Чи ви вважаєте, що пощастить тримати все з глибокій таємниці?

— Записи я закодую і сховаю тут, у підземеллі Гленда. Тут буде копія, а оригінал збережеться в моїй пам’яті, у мене чудова пам’ять, Павел.

— Я тільки боюся, щоб ви не опинилися там, де мав сидіти я, — сказав Острожний. — Я не скептик, але мені не віриться, що я міг уже сьогодні сидіти в кайданах, а замість вас тут був би хтось у білому балахоні.

— Це не так смішно, як вам здається, сер. Сучасна хімія й нейрофізика на такому рівні, що вже страшно навіть думати про власні секрети. І через те вас ніхто не тримав би в кайданах. Просто ви були б під тимчасовим домашнім арештом. Якщо не погодилися б одразу стати громадянином США.

— Можливо.

— Але ж це не здогади, а реальність, мій любий друже, — сказала твердо Мері. — Зараз будемо пити каву, а потім я, з вашого дозволу, почитаю вам дещо з індійського епосу. Ви любите «Махабхарату»?

— Я чекаю на епос ацтеків і вірю, що там є чимало наукових істин, до яких нам іти ще не одне століття.

— А інки?

— Інки втратили розум через золото. Воно їх знищило. Ацтеки були мудрими. Вони знали, що нема нічого ціннішого за людський розум і нічого надійнішого за камінь. Тому й знання їхні записані на камені.

— А мене дивують Індія й Австралія. Десь там, у тих країнах, ховається таїна безсмертя. У тих землях треба шукати відповідь на запитання, чому загинула суперцивілізація на Землі і чому ті, хто лишився з тієї цивілізації, досі рятуючись у космосі, не хочуть ніяких контактів?

— Ви вважаєте, що НЛО — космічні кораблі попередньої цивілізації землян?

— Так, то наші далекі пращури, котрі колись теж, на своє лихо, винайшли «брахматірас», як пишуть індійці. То був снаряд, що горів вогнем без грому.

— Міф, Мері…

— Нехай, але катастрофи тих часів досі випечені тавром на нашій планеті. Це теж казка? — запитала Мері, повертаючись до столу з гарячою запашною кавою. — Вам, як завжди, чорну й міцну?

— Саме чорну й міцну. Я мушу сьогодні зробити все, що обіцяв собі.

— Ви ніби прощаєтесь зі мною, Павел…

— Я звик робити сьогодні те, що можна встигнути, аби завтра не було пізно. До речі, одне запитання…

— Воно стосується мене?

— Я розмовляв з Х’ю Вундстоном, але він конкретно відповісти не зміг. Я хотів би мати повні гарантії, що добуті мною важкі рубіни на Ранчо Доута будуть поділені між. трьома державами, бо вони виготовлені на території Сполучених Штатів ученими Японії і Радянського Союзу. Моя доля прибутку належить моїй державі. І тільки державі, а не мені особисто, як пропонує містер Х’ю, чи членам моєї родини, котрі перебувають на Батьківщині або ж за її межами.