Чтение онлайн

— Це наш обов’язок, — повторив свою згоду Павло.

— Ми готові, - притакнув Кукудзі. — Вчені завжди пам’ятають, що сучасні лабораторії схожі на траншею переднього краю: там завжди чекають атаки. Тільки нас ніхто не атакує, бо ворог фізика сидить поруч, у тій же траншеї, сер. І саме в цьому трагедія великого відкриття.

— Там гидить ворог для неуків, а не для вас, містер Кукудзі, - не погодився Вундстон.

— Якщо ви говорите про Малькольна, то, напевне, американський фізик належав до фанатів. А в цієї категорії учених нема почуття самозбереження. Малькольну дісталася блакитна, найкоштовніша перлина удачі — перепустка в безсмертя. Тільки тому я ввійду в шахту його полігона.

— Ви маєте рацію. Я не хотів вас образити, — зажурено обізвався Вундстон. — І якщо Малькольну дісталася блакитна перлина, то я знайшов у своїй жмені — білу, яка віщує забуття. Я заздрю Малькольну, панове, і схиляю голову перед вашим лицарством.

— Через два дні ми до ваших послуг, містер Х’ю, — офіційно повідомив Острожний.

Вундстон стримано подякував і вийшов з кабінету. — У мене таке відчуття, що йдемо визволяти ловця з його власної пастки, — сказав Кукудзі. — Я завжди дотримуюся думки, що всякий хитрун — той же злодій.

— Ви сумніваєтесь у щирості Вундстона? — запитав Острожний.

— Я не вірю йому тільки тому, що він так довго мовчав про трагедію в лабораторії Малькольна.

— Останнім часом ви постійно чогось боїтеся. Можливо, ви зробили відкриття й криєтеся з ним? — запитав Павло.

Кукудзі зблід, а потім, наче змовник, роззирнувся по кабінету.

— Американці навчилися красти чужі думки. Я дізнався про це від своєї дружини. Тому я випив еліксир забуття. Я привіз його з Японії, сер. Я зробив це для того, щоб Японія не стала новою Атлантидою, сер.

— Це у вас від безсоння. Я сам іноді страждаю, любий Тонако. Мене завжди рятує Катя. Вона прихопила з собою чимало цілющих трав: Трав з нашої землі, сер. Один дух лікує душу. Я вам теж принесу їх. Усе минеться, як тільки ви ступите на свій острів, любий Кукудзі, - підбадьорливо сказав Павло.

— Вам легко говорити: ви стоїк, Павле, — мовив Кукудзі. — А мене постійно огортає стара примара страху від чиєїсь незримої присутності. Мені здається, що тут нікуди сховатися від чужих очей, від чужих вух. І ця лабораторія в пустелі — пастка, куди нас заманили. Не знаю, як ви, а я був надто легковірний, коли погодився взяти участь у цьому експерименті.

— Вам тут ніхто не загрожує, сер. Навпаки, ви тут працюєте як ніколи плідно і думаєте тільки про свої наукові проблеми. Вам не надокучають ні колеги по роботі, ні родичі, ні знайомі. Ви тут справді наодинці з своєю долею фізика, сер.

— Усе це так, але американці не випадково погодилися побудувати Ранчо в пустелі. Вони нас не випустять звідси, доки не заволодіють тим, що буде відкрито фізиками світу.

— Ще один здогад, сер? Чи на цю тему з вами хтось говорив? Можливо, містер Вундстон?

— Я вірю тільки своїм передчуттям.

— Гадаю, ваші побоювання передчасні.

— Я вирішив про все забути, сер, — повторив Кукудзі. — Американці виховані на насильстві й золоті. Тому їхня мораль не дозволить випустити нас звідси, перш ніж вони не пограбують нас. Зрозумійте це, Павле, і теж випийте еліксир забуття.

— Я не можу цього зробити, сер. Розум треба завжди тримати у великій чистоті, бо саме ним людина возвеличена в живій природі, яка й створила розум саме для того, щоб застерегти себе від випадковостей, сер.

Президент прийняв Джіма Френка на своїй заміській дачі.

— Сідайте ближче до столу і пригощайтеся. Ми так мало зустрічаємося у невимушеній обстановці, - запросив Президент і показав старечою сухою рукою на плетену лозову тацю з чорним виноградом. — Кажуть, виноград — еліксир довголіття.

Джіму Френку подобалося, що Президент ніколи не зважав на свої роки й не скаржився на болячки. «Мій дід прожив ціле століття, і я не збираюся відставати від свого пращура, який завоював для мене Америку, щоб я міг стати її президентом», — хвалився Президент.

— Не всім дозволено їсти те, що смакує богам, — сказав Френк і розшморгнув застібку на чорній шкіряній папці, яку тримав на колінах.

— Ви занадто ділова людина, Френк. — «Він далеко піде, якщо знає такі дрібниці, як мій чорний улюблений колір», — подумав Президент, а Френку сказав: — Якщо я залишуся на ще один строк, то всі мої підлабузники писатимуть білим чорнилом на чорному папері. Продаю вам ідею, Френк. Ви на ній заробите мільйони. — Президентові сподобалася власна витівка, і він весело розсміявся. — Досі писали чорним по білому, а я змушу робити це навпаки.

— Таїна чорного в тому, що цей колір, на противагу білому, вбирає майже все…

— І чорний виноград, Джім, найбагатший сонцем. Як не дивно. Мої суперники потай називають мене піратом і подейкують про те, що над Білим домом пора вивісити чорний стяг з маслаками і черепом. Я розумію натяк. Але я непохитний у своїх планах оборони Америки.

— Ваші суперники належать до «божих діток». Їм треба було народитися кроликами й розкошувати в капусті, а не лізти з порадами до Президента. І саме тепер, коли червоні знамення заступають світ, — підпрягся Френк.

— Ми довели, що найвитриваліша нація — білі громадяни Штатів. І доки я не щезну з цієї шаленої сцени життя, я ніколи не назву американцем чорного раба, якого мій пращур привіз у кайданах і змусив корчувати джунглі. Ми не потребуємо більше рабів! Для негрів — Африка. Ми відпускаємо їх без кайданів. Це єдиний чорний колір, Френк, який я ненавиджу. Я люблю чорну шкіру на своїх черевиках, а не на живих неграх. Можливо, вони створені для того, щоб з них шили черевики з природним кольором? — Президент нервово розсміявся й знову сів у глибоке крісло.

— Я в справі операції «Діоген», яку ми раніше розробляли під кодовою назвою «Тимчасовий в’язень», — мовив Френк.

— Я знаю, що операція «Діоген» — це ваша ідея, Френк, і я належно оціню її, - сказав Президент і простягнув руку за паперами, які все ще ховав у папці передбачливий Френк.

— Документи закодовані, і я не хочу вас переобтяжувати зайвою роботою.

— Гадаю, що до «Діогена» не причетна жодна державна установа?

— Усе відбувається на добровільних засадах. Щоправда, дати політичний притулок може лише Президент.