Чтение онлайн

Глибоко зітхнувши, той помалу рушив і потихеньку став іти по мосту. Ноги у бідолахи тремтіли, долоні зробилися мокрими від поту. Він намагався не дивитися вниз, але на середині мосту не витримав і глянув на стрімку воду, що брудним потоком, пропливала під ним. В голові запаморочилось і Шутім, навіть не зрозумівши що відбулось, полетів у низ. Крістур вагався лише мить і прямо з берега, плигнув за малим. Невдовзі, на поверхні з’явилась Шутімові голова, а майже поряд, винирнув Крістур. Він наблизився до малого і обережно, але міцно тримаючи його, поплив поряд. Теймур швидко змотав мотузку і кинув у низ, та вона виявилась закороткою. Тоді він дістав ще одну і поки зв’язував їх до купи, продовжував бігти берегом, щоб не відстати від потерпаючих друзів. Та течія пішла під уклін, швидко набираючи розгону. Шутіма і Крістура понесло мов дерев’яні тріски, вони не мали змоги ні за що ухопитися. Їх несло все далі і далі і хоч як не старалися мандрівники, не могли за ними угнатися і невдовзі, загубили друзів, з поля зору.

– - Що будемо робити?— спитав Мозус.

– - Будемо іти берегом. Не можна залишати їх самих. Крістур сильна людина, він не потоне і не дасть потонути Шутімові. Десь ми з ними, неодмінно, зустрінемось!—і з відчаєм, і з надією в голосі, сказала Васса.

Її всі розуміли, жінка кохала Крістура і сама думка, що він може загинути, лякала її. Та і інші мандрівники, не бажали смерті своїм товаришам. Вони бігли майже не зупиняючись, та берега були як і раніше високими і крутими, потерпаючих ніде не було видно.

– - Швидше, прошу вас, швидше!— підганяла товаришів, Васса.

А сама, майже падала від утоми. Сльози засліплювали очі, з горла виривалися схлипи . Мозус наздогнав її і притримав.

– - Не можна так бігти весь час, в тебе серце розірветься від хвилювання і перевтоми.

– - То нехай розірветься! Навіщо воно мені, без Крістура!— закричала жінка і раптом голосно заридала, у ткнувшись Мозусові в груди. Ватажок розгубився, він обережно похлопав її по спині:

– - Ну, що ти. Що ти. Ти ж сама казала, що Крістур сильний, він випливе. Зараз сидить десь на березі, разом з коротуном і чикає на нас. Ми його неодмінно знайдемо. Не можна ж, так.

Васса трохи заспокоїлась, але все одно не переставала схлипувати. До неї підійшла Міла, вона обняла подругу за плечі і повела вздовж берега, чоловіки рушили слідом.

Карол, мимо волі, міцно стис рукоять кинджала, ніби просив допомоги у магічних сил, а у голові стукала одна і таж сама думка: «нехай вони знайдуться, нехай знайдуться». Він пригадав Івера, який так рано пішов з життя, допомагаючи їм. Невже, знову втрата? Всім було боляче, думати про таке.

– - Дивіться! Шутім!— вигукнула Мілена.

Вона перша побачила, бідолаху. Він сидів на виступаючому з води камені, ближче до берега, по якому ішли мандрівники. Мокрий, зі скуйовдженим волоссям, він весь тремтів від холоду і переляку.

– - Теймуре, швидше давай мотузку. — скомандував Мозус, але хлопець і так вже її лаштував.

Він її добряче розкрутив і жбурнув, просто малому до рук. Шутім ухопився за неї як за життя і міцно, декілька разів, обкрутив себе . Потім махнув рукою, що можна тягти. Йому довилося ще раз опуститись в воду, та в решті решт, він опинився в обіймах друзів.

– - Не дуже притискайте. — жалібно попрохав він. —У мене, мабуть, зламане ребро.

На нього і справді, було шкода дивитися. Він був, аж синій від холоду, а обличчя і руки , розбиті в кров.

– - Шутіме, миленький, де Крістур? Чому ти сам?— Васса опустилась навколінки, поряд з малим і з надією зазирнула йому у очі.

Шутім відвів погляд в бік.

– - Не мовчи, любчику, не знущайся. Кажи вже. — прошепотіла жінка, не в силах видавити голосу зі змученої душі.

– - Течія, несла нас дуже швидко. — почав свою розповідь, коротун. — Крістур був спокійний, він весь час казав мені, що робити і я, так і робив. Все було начебто добре, якби на нашому шляху не з’явилася, ця клята каменюка. Крістур намагався звернути, та нас несло просто на неї, тоді він обернувся так, що першим ударився об неї спиною і втратив свідомість. Я однією рукою встиг ухопитися за валун, а іншою намагався втримати Крістура, та вода виявилась сильнішою за мене. Течія вирвала його і непритомного понесла геть. Мені треба було б стрибнути за ним, та я злякався, не зміг.

Малий замовк і заплакав, розмазуючи по обличчю сльози і кров.

– - Ну, що ти кажеш, Шутіме? Чим би, ти, зміг йому допомогти? Ти ж не вмієш плавати і якби стрибнув, то просто б, потонув. — заспокоював коротуна, Перус.

– - Треба швидко іти далі, Крістур поранений, йому потрібна наша допомога. — вскочила на ноги Васса.

– - Давай, друзяко, залізай мені на плечі. Хлопці, допоможіть малому. — Мозус присів біля Шутіма, щоб йому було легше залізти на плечі.

Знову маленька група, змучених дорогою людей, рушила понад злощасною рікою. Жалюгідне видовище, вони собою представляли, обідрані, перемазані кіптявою, ледве волочили ноги, але ніхто з них не мав бажання зупинитися на відпочинок. Єдине, що їм зараз було потрібно, це відшукати загубленого товариша. Береги потроху нижчали і ставали похилішим. Сама ріка, хоч і була стрімкою, та бігла вже рівно, розлившись набагато ширше. На шляху у мандрівників з’явилися тернові зарості. Терен ріс понад самою водою і щоб іти далі, друзям довелося його обходити. Несподівано, із за кущів вийшло з десяток озброєних людей і перегородили їм дорогу. На перед, вийшов довготелесий, білявий парубок. На його обличчі світилася зухвала посмішка.

– - Ви тільки подивіться, люди. — звернувся він до своїх товаришів, через плече. — Ще одна купка бродяжок іде шукати кращої долі.

– - Скажи їм, хай забираються туди, звідки прийшли. — гукнув хтось, позаду нього.

– - Чули, безпритульні, ви тут нікому не потрібні і милостиню вам не подадуть. — звернувся білобрисий до мандрівників.

– - Ми не бродяжки. І ваша милостиня нам не потрібна. Та й назад ми не повернемось. У ріку впав наш товариш, ми повинні його знайти. — вийшов наперед Капер і майже в притул підійшов до довготелесого нахаби .

Від несподіванки той позадкував. Зразу було видно, що він не з хороброго десятка і якби за спиною не стояли його товариші, давно б дав дьору.

– - А нам немає діла, до вашого утопленика. — нагло вигукнув він. — Правда ж, друзі.

– - Крістур, не утопленик! Він живий і чикає нашої допомоги!—в розпачу закричала Васса.

Вона вихопила у Мозуса із за пояса меча і кинулася в перед.

Ану, геть з дороги!

Ніхто від неї такого не очікував, ні друзі , ні вороги, що перекрили їй дорогу до коханого. Вона зараз була готова, навіть на вбивство, якщо в цьому виникне потреба. Мозус це одразу зрозумів. Він обережно поставив Шутіма на землю, тихенько підійшов до Васси ззаду і міцно стис рукоять меча, по верх руки жінки, що підняла зброю високо над головою.

– - Вассо, віддай. В моїх руках, меч буде надійнішою зброєю. — він відтіснив жінку собі за спину. Перус, Теймур і Крістур теж дістали зброю і підійшовши до ватажка і Капера, утворили щільну стіну, прикривши собою жінок і Шутіма. Місцеві вояки, не очікували такого опору, вони трохи відступили, але з дороги не зійшли. За спинами в них почувся кінський тупіт, хтось наближався верхи. Ще з далеку, чоловік гукнув своїм одноплемінникам:

– - Негайно опустіть зброю!

Ті послухалися. Мабуть верховий, був поважною особою в їхньому селищі. Під’їхавши, чоловік з легкістю, як на його годи, зіскочив на землю. Він був дуже схожим на довготелесого нахабу.

– - Хароне, що тут відбувається?— спитав, новоприбулий у парубка і не чикаючи відповіді, сказав, звертаючись вже до мандрівників. — Ми біля броду, на Змії, знайшли пораненого чоловіка. Це бува, не один з ваших?

– - Це, Крістур!— вигукнула Васса і кинулась до старого воїна. — Та про яку змію, ви кажете ?

– - Змія , це назва нашої ріки. Рідко кому вдалося вижити, потрапивши в неї. Та вашому товаришу, пощастило.

– - Як він?— ледь стримуючи сльози, спитала жінка.

– - Жити буде, але сильно побитий. Ми не приймаємо в нашому селищі бродяг, та й на призволяще, людей не кидаємо. У нас є знахарка, вона підлікує вашого друга, та й ідіть собі з миром, далі.