Чтение онлайн

На перед нерішуче вийшла Тума.

– -- Я б хотіла побачити свого батька. Якщо це можливо.

Карол на якусь мить заглибився в свої думки, потім сказав:

– -- Твій батько, дівчино, повернувся назад до Каурдану. Він думав знайти тебе там. І він чекає на цю зустріч. Тож вирушаємо до нього. Та й Готара треба доправити в рідні краї.

– -- Я гадав ти підеш зі мною.
– -- розгублено промовив Теймур.

– -- Так. Я з радістю піду с тобою. Та батько єдина рідна мені людина. Я дуже розгнівалась на нього, за той вчинок, стосовно Мілени. Та час гоїть рани. І коли я подумаю що він десь сам – самісінький, мені серце крається.

– -- В тебе добре серце, дівчино. Не буде щасливішого чоловіка, за того кому ти віддаси своє серце.
– -- мовив до горянки Капер.

– -- Сподіваюсь, що такий вже є.
– -- несміливо озвався Теймур, і заглянув Тумі в очі.

Горяночка засоромившись потупилась. Густий рум’янець вкрив чарівне личко.

– -- Ну годі соромити дівчину.
– -- стала на захист подруги Мілена.
– -- Неси нас Кароле додому!

За хвилину, мандрівники вже були в Каурдані, перед будинком Стаха. Тума зайшла в середину. Старий гендляр сидів на стільцеві біля столу, підперши голову руками. Здавалось за час відсутності Туми, він постарів у двічі. Лихо, що спіткало його прихилило плечі до землі, погляд потуманів. Він бачив як до кімнати зайшла дочка, але не зразу зрозумів, що це відбувається насправді. Тума торкнулася його обличчя тендітними пальчиками і погукала:

– -- Таточку, рідненький, це я. Я повернулася.

– -- Дитинко моя!
– -- простогнав Стах.
– -- Я вже і не сподівався побачити тебе живою. Пробач мене.

Старий чоловік сповз зі стільця додолу і став перед дочкою навколінки.

– -- Не треба, тату.
– -- дівчина силилась підняти старого, але той обхопив її сильними руками і не відпускав. Якби не мандрівники, що зайшли слідом, він би хтозна скільки тримав її в своїх обіймах. Капер і Плато підняли старого і посадовили назад на стілець. В погляд Стахові впала Мілена. Він заплакав, і не витираючи сліз промовив:

– -- І ти, дівчино пробач мені. Хотів на твоїй біді собі щастя заробити.

Мілена ніжно йому посміхнулась:

– -- Я вже давно вас пробачила. Хіба можливо ненавидіти батька найдорожчої подруги?

Тума кинулась обіймати батька.

– -- І я вже давно вибачила! Я дуже тебе люблю!

Горянка жестом під гукала Теймура.

– -- Ось, познайомся, це мій коханий.

Від таких, її слів, у вугляра аж в голові запаморочилось. Можливо якби не ці обставини, йому б довго довелося чикати дівочого зізнання. Теймур лише за це готовий був ноги цілувати цьому старому чоловікові. Та він лише простяг гендляреві руку. Стах потис її і мовив:

– -- Якщо тебе покохала моя дитина, то ти справді цього вартий. Бажаю вам щастя. Бережи її.

– -- Таточку, може ти підеш з нами? Ми побудуємо великий дім, і заживемо всі разом, я , Теймур, мама Теймура і ти.

– -- Ні доню. Я тут народився, тут і помру. Ви навідуйтесь до мене частіше. Добре?

– -- Так. Ми будемо часто навідуватись.
– -- сказав Теймур.

– -- Можна я теж буду вас провідувати?
– -- спитав у старого Готар.

– -- Звісно, хлопче.
– -- зрадів Стах.
– -- А ще краще, забирай свою матусю, та переселяйтесь до мене. Місця вистачить. Що вам робити в горах. А тут ти навчишся якоїсь справи.

– -- Це було б чудово!
– -- почувши пропозицію батька, зраділа Тума.
– -- І я не так за тебе хвилюватимусь!

Мандрівники залишились погостювати в Каурдані. Карол сповістив намісника цариці про її загибель. І все місто зітхнуло з полегкістю. Нарешті вони звільнилися від гноблення тиранки. Дякуючи за цю новину, друзів завалили подарунками. Тій вдячності не було кінця, і вони рятуючись від неї, раніше запланованого, вирушили далі. Знову за допомоги Карола, мандрівники за незначний проміжок часу. Змінили своє місце перебування. Вони опинились на подвір'ї Перуса і Орики, батьків Мілени. І знову радість зустрічі, і сльози радості. Орика вітаючи перецілувала всіх, і кого знала і кого не знала. Навіть Хета не ухилилась від її поцілунків.

– -- Любі мої! Рідні мої!
– -- щебетала щаслива мати.
– -- Та я ж, усі очі виплакала виглядаючи вас!

– -- Ну годі вже тобі.
– -- притримав Орику, чоловік.
– -- хоч сам ледве стримував свої почуття.

– -- Дякую тобі, хлопче.
– -- звернувся він до Карола.
– -- зараз я як ніколи впевнений, що ти вартий моєї дитини. Ти виконав свою обіцянку, і повернув мені Міленку живою, і не ушкодженою. Тому я віддаю її тобі з спокійною душею.

Чоловіки обнялися. Почувши гомін, вийшов на ганок свого будинку Мозус. Побачивши друзів він теж прийшов їх привітати. Його рани вже загоїлись, і він виглядав зовсім здоровим.

– -- Ну що?
– -- хлопнув він своєю велетенською долонею, Карола по плечі.
– -- Свадьба не відміняється? Я все ще запрошений?

– -- Звісно.
– -- посміхнувся другові чарівник.
– -- Всі запрошені!

Несподівано з боку щось засопіло. Мозус озирнувся, і побачив Бахтара. Нещасний коротун, вертів головою на всі боки і витріщав очі, не розуміючі де знаходиться.

– -- Ніколи не думав, що він може стати таким жалюгідним.
– -- сумно мовив степовик.
– -- Що ти думаєш з ним робити, Кароле?

– -- Відправлю назад до Сулерії. Це його дім. Може він там оговтається.

Наступною зупинкою для мандрівників було селище болотників. Каперу добряче перепало від його коханої Ніки. Вона лупцювала його всім що траплялось під руку, поки не попала в його сильні обійми. Жінка відразу притихла, і ніжно пригорнулася до коханого чоловіка. Діти теж притулились до батька. За весь час подорожі, друзі не бачили нічого приємнішого.

– -- Може залишишся у нас?
– -- несміливо запропонував Хеті, Перус.

– -- У вас гарне поселення.
– -- відповіла на те острів’янка.
– -- Та осіле життя не для мене. В мене краща пропозиція! Вирушай зі мною до Туламі, там чикає Пек.

– -- Ти дійсно хочеш бачити мене поряд?

Хета не відповіла, а лише посміхнулась.

– -- Гарна ідея.
– -- втрутився в розмову Карол.
– -- Я відправлю вас туди, хоч зараз. Але пообіцяйте, що прийдете разом з капітаном на наше з Міленою весілля.

– -- Обов'язково прийдемо!

– -- Чарівнику, ти не будеш заперечувати, якщо разом з вами, ми з Тумою зіграємо своє весілля?
– --- подав голос Теймур.

– -- Отакої? Коли ж це ви вспіли зговоритися?--- штовхнув у плече друга, Капер.

– -- О що, тільки тобі одному мати таку чудову родину? Я теж хочу!

– -- Я не заперечую!

Карол повернувся в замок сповнений гордості. Він віддав вчителеві скіпетра і «Першоджерело». Орнагул був щасливий і гордий своїм вихованцем.

– -- Хлопчику мій, я молив всіх богів допомагати тобі, і радий що вони почули мої молитви!

– -- Мині вистачило і Вашої підтримки, вчителю!

– -- Тепер справа за малим. Треба зібрати разом всіх чарівників, що на стороні світла і добра, і тоді ми здолаємо чари Магри.