Чтение онлайн

– -- Ти не можеш так зі мною вчинити.
– -- обізвалась Хета.
– -- Ти моя подруга, мій синій птах.

– -- Не будь егоїсткою. Все що про нас говорять, лише казка. Я не казкова істота, а справжня зі своїми почуттями і вадами. Я хочу жити власним життям, і обираю Містерію.

Слова Перли ні в кого не визвали заперечень. Хета обняла на прощання подругу:

– -- Бажаю тобі щастя в твоєму новому домі.

– -- Дякую.

– -- Я теж залишаюсь.
– -- подав голос Фавст.

– -- А я, чомусь в цьому і не сумнівався.
– -- посміхнувся Плато.
– -- Доля не даремно звела вас. Ви істоти одного племені і світу. Можливо останні в системі Алагір, і єдині продовжувачі свого роду. Будьте щасливі.

Мандрівники тепло попрощались з крілоксами і вирушили в зворотній путь. Вдало подолавши перехід вони опинились там, звідки і почався їхній шлях до Містерії, і одразу потрапили в обійми капітана Пека.

– -- Який я радий вас бачити! Де ви вештались цілий тиждень?

– -- Що ти говориш, капітане, ми пробули в мандрівці лише кілька годин.
– -- здивувався почутому, Капер.

– -- Він каже правду. Просто час в нашому світі плине по іншому ніж в інших. Одних він опереджає, від інших відстає. Я це знаю, тому і поспішав.
– -- пояснив друзям Карол.

– -- Що зараз відбувається на острові?
– -- поцікавилась Хета.

– -- О! Тут багато що змінилось.
– -- почав свою розповідь «морський вовк».--- Аммана потроху звільнює бранців. Декого з них я взяв до себе матросом. Е такі що не бажають полишати острів. Вони знайшли собі тут пару, а на великій землі їм нема чого робити.

– -- Вони вибрали нового ватажка?

– -- Поки ще ні, всім керує Аммана. Та невдовзі це станеться, бо Богиня Краси повернеться у свою «обитель». Богам не місце серед смертних.

– -- А, ви що робитимете далі?
– -- спитав у Карола Пек.

– -- Нам треба повертатись на материк. Ти перевезеш нас до берегів Елінського моря?

– -- Звісно! Тільки скажи коли.
– -- одразу погодився «морський вовк».

– -- Твоє старе корито, туди, не дійде.
– -- висказала свою думку Хета.
– -- Воно розвалиться при першому штормі.

– -- Звісно, посудина стара і їй потрібен капітальний ремонт. Але кілька штормів вона ще переживе.
– -- заперечив капітан.

– -- Все одно, вирушати на ній небезпечно!

– -- І що ж нам робити?
– -- спитав Карол.
– -- Ремонт займе багато часу, а у нас його немає.

– -- Попливемо на «Лагурі». Приймеш цей корабель під своє командування, Пек?--- спитала Хета.

Капітан розгублено мовчав.

– -- Послухай, «Зірка трьох морів» гарне судно. Ти зріднився з ним душею і тілом. Але у кожного свій вік. «Зірка» свій віджив. Відпусти його. Воно ще, звісно послужить, тут, на острові. Але в далеке плавання іти на твоєму кораблі неможна.

– -- Ти права.
– -- погодився з острів’янкою старий моряк.
– -- Я згоден бути капітаном на «Лагурі».

– -- Тоді в дорогу, друзі!

Елінське море зустріло «Лагуру» попутним бризом. Корабель, здавалося не плив, а летів над хвилями, наче птах, підставивши вітру всі свої вітрила. Підчас триденного переходу від острова до берегів материка ніяких несподіванок не було. Мандрівники вперше просто відпочивали. Пек підібрав гарну команду, і допомога інших не знадобилася, лише Теймур постійно путався у капітана під ногами, і доставав питаннями. Та Пек не сердився, а терпляче все пояснював. Йому подобалась така вуглярева настирність.

Плато стояв на кормі, і дивився як за в слід кораблеві піняться хвилі. До нього підійшов Капер.

– -- Що з тобою? Невже і твоє серце поранили Боги кохання, братику? Я бачу як ти поглядаєш на Хету.

– -- Тобі здається.

– -- Ні. Я занадто добре тебе знаю. Не соромся своїх почуттів, ми не діти. Це повинно було статись з тобою, як і з будь ким іншим. Людина не повинна бути самотньою. Он навіть наш чарівник жениться, хоча йому, по законам магів неможна.

– -- Вона на мене навіть уваги не звертає.
– -- сумно сказав Плато.

– -- Зверне! Обов’язково зверне! Ти тільки руки не опускай передчасно.
– -- підбадьорюючи плеснув брата по спині Капер.

– -- Земля! Бачу землю!
– -- закричав хтось з матросів.

Всі пасажири зібрались на палубі. До них приєднався і капітан.

– -- Ну от, скоро будемо прощатися.
– -- вдивляючись у далекий суходіл, наче сам до себе, сказав Пек.

– -- Не сумуй, ми ще зустрінемось. Ти обіцяв навчити мене морській справі.
– -- Теймур злегка штовхнув капітана плечем.

– -- Я чикатиму на вас в Туламі.
– -- пообіцяв старий моряк.
– -- А ти, Хета, підеш з ними, чи залишишся на «Лагурі».

– -- Як що мене візьмуть, то піду.

– -- Ми не відмовимось від допомоги такого вправного воїна. Але ж ти сама бачила, мандрувати з нами не дуже безпечно.
– -- відповів їй Карол.

– -- Мені не призвичаюватись до небезпеки і труднощів.

– -- Орнагул сказав колись: « Якщо хтось хоче іти з вами в далеку і небезпечну мандрівку, значить він потрібен в цій подорожі.»

«Лагура» увійшла в найбільший порт, на всьому Елінійському узбережжі. Не вспіли друзі зійти на берег, як їх з усіх боків оточив різнобарвний натовп. Хтось пропонував кімнати для відпочинку, хтось свій нехитрий крам, а дехто прийшов просто подивитись на новоприбулих. Карол навмання вибрав з натовпу людину і попрохав , провести його і своїх друзів туди де формувалися каравани. Чоловік погодився, але за невелику платню. Чарівник не сперечався. Провідник відвів їх на інший кінець причалу, там на майдані збиралися мандрівники і купці шукаючи для себе попутчиків. Карол швидко знайшов караванника, який збирався вести караван у потрібному для мандрівників напрямку.

– -- Шановний, чи не візьмете ви нас під совою опіку.
– -- спитав чарівник у вже не молодого,але досить жвавого провідника.

– -- Чому ж не взяти, це вам коштуватиме, п’ять срібників за душу. Та зайвих тварин в мене немає.
– -- відповів караванник.

Мандрівники заплатили, і пішли шукати коней. Вони обійшли весь ринок, та як на лихо нічого для себе не знайшли. Лише один торговиць запропонував двох віслюків, та і ті були не найкращі зі свого роду. Діяти було нічого, купили, що змогли. У всякому разі, хоч жінки будуть їхати по черзі. Та навряд що ці тварини зайдуть дуже далеко. На світанку караван вирушив у путь. Пустеля починалася майже одразу, як тільки вийшли за місто. Перший день пройшов спокійно. Каролів перстень вказував, що вони йдуть у потрібному напрямку. Віслюки витримували подорож, навіть краще, чим мандрівники сподівались. Настала ніч. Караван заснув. Лише вартові уважно вдивлялись у морок пустелі, та зрідка перегукувались, щоб не заснути на ватрі. Карол як і всі його друзі, спокійно відпочивав, поки не відчув що його хтось штовхає під бік. Це була Мілена.