Чтение онлайн

– -- Воно нас не бачить.
– -- ледь чутно прошепотів Готар.

– -- Справді, у нього немає очей.
– -- так само тихо відповів Карол.

– -- Щоб жити в підземеллі, очі не потрібні. Це страховисько орієнтується іншими відчуттями. Наприклад зараз він здається нас занюхав.
– -- задкуючи відповів Плато.

– -- Тікайте навсібіч!
– -- вже на весь голос крикнув Карол, і смикнувши Мілену, відскочив у бік.

Велетенські ікла клацнули, якраз на тому місті, де щойно стояла купка сміливців. Якби не їхня реакція, вони всі були б вже обідом для чудовиська. Карол очима знайшов друзів, і лише порухом руки наказав нікому не рухатись. Отримавши від них ствердну відповідь, чарівник повільно витяг меча, і прикриваючись щитом пішов на страховисько. Звір повільно почав повертати голову в його бік. Та чомусь не поспішав нападати. Він потяг ніздрями повітря, наче принюхуючись. Карол насмілився зробити кілька кроків. Тварина завмерла, і навіть трохи позадкувала.

– -- Що з ним таке?
– -- здивований побаченим, в голос спитав Плато, і мало за це не поплатився. Бо відразу був почутий і атакований. Йому ледве вдалось ухилитися. Чарівник кинувся навперейми роззявленій пащі, і що було сили вдарив нападника мечем. Звір заревів, наповнивши все навколо, їдким димом, але у відповідь не атакував, а з наближенням Карола відступав у глиб печери.

– -- Кароле!
– -- гукнула Хета.
– -- Він боїться не твого меча, а твого щита!

Це було досить не розумно з її боку. Бо тепер вона стала ціллю нападу. Та острів’янка, очікувала цього. Вона швидко зметикувала, і одним стрибком перемістилась в інше місце. Чарівник прийняв до уваги її здогадку, і виставивши вперед свого обладунка пішов у наступ. Чудовисько почало відходити. Звір навіть не намагався пручатись, і повільно ховався у свою нору, поки не зник з очей. Карол прилаштував обладунок так, що як би звірині захотілось вилізти знову, то на його шляху буде нездоланна перепона, чарівний щит.

– -- Все! Ця небезпека, як я гадаю, минула.
– -- об’явив він друзям, витираючи з обличчя піт.

– -- А воно не повернеться?--- спитала Мілена.

– -- Ні. Щит не дасть йому виповзти. Ми повинні швидко рухатись далі.

Прохід завернув ліворуч, і за кілька кроків закінчився у печері, осяяній золотавим світлом, що відблискувало від кришталевої колби, в середині якої лежав скіпетр. Карол відразу впізнав цю дорогоцінну річ, хоч ніколи раніше і не бачив. Колба стояла на залізній тумбі, притиснута зазубнями, як і кільце на горішній плиті. Навколо тумби було вісім уступів. Чарівник обійшов тумбу навколо і на одній з граней побачив знак свого амулета( змія обвита навколо кинджала), він став з того боку і натиснув на уступ.

– -- Друзі допоможіть мені, як там, на горі.
– -- попрохав він.

Його зрозуміли, і стали на виступи оточивши тумбу. Мілені місця не вистачило і вона відійшла трохи в бік. Коли зазубні відійшли Карол обережно зняв колбу. Він пам’ятав настанову Пулата, і тому трохи розгубився не знаючи що робити далі, адже він не може торкнутися скіпетра ні першим, ні другим.

– -- Ану, всі відійшли від скіпетра, інакше дівчина помре!
– -- пролунав в тиші голос Бахтара.

Друзі оторопіли, де тут узявся цей недомірок? Треба було щось вирішувати. Мілені і справді загрожувала небезпека. Всі знали на що здатний цей малий чаклун. Карол обвів очима друзів, і на диво спокійно сказав:

– -- Робіть те, що він каже.

– -- Я знав, що ця дівка, тобі дорожча за скіпетр.
– -- розплився в злорадній посмішці, коротун.

Він рушив до тумби тягнучи за собою Мілену. Коли опинився поруч з заповітною річчю, відштовхнув від себе дівчину, і вже було простяг руку до скіпетра, як несподівано сильний порив вітру збив його з ніг. Посеред печери закрутився вихор підіймаючи стовп пилу. Раптово все вщухло, і перед очима присутніх з'явилась цариця Таміла. Цариця була ще вродливішою ніж того разу, коли її бачив Карол. Мандрівники не знали, що відбулося між нею і чаклуном. Та все ж вони були не менше здивовані її появою.

– -- Не чикали?
– -- розреготалась володарка Каурдану.
– -- Думали навіки позбавились моєї персони? Ні, я нікому не дозволю заволодіти скіпетром, бо він належить моєму повелителю Темхусу. Це він захистив мене, подарував вічну молодість, і врятував від небуття, в яке відправив мене Бахтар.

Несподівано для всіх присутніх, Карол низько вклонився цариці і мовив:

– -- Якщо це так, Володарко, то я віддаю тобі скіпетра. Неси його своєму повелителю. Таміла з презирством глянула на сулерійського чаклуна і взяла в свої руки скіпетр. Та як тільки він опинився в її руках, вони почали диміти. В повітрі запахло паленою плоттю. Жінка заверещала і кинула на підлогу символ безмежної влади.

– -- Що, вхопила?
– -- загорлав розлючений Бахтар, і жбурнув у володарку вогняного клубка.

– -- Ховайтесь, швидше.
– -- наказав друзям Карол. Він потяг їх за каміння.
– -- Нехай воюють! Це їхня війна.

Битва Таміли і Бахтара була запеклою. Цариця стала досить сильною, чого ніяк не сподівався Бахтар. Мабуть Темхус покладав на неї більші сподівання, ніж на сулерійського чаклуна. Печера здригалась, вниз падали уламки скелі.

– -- Вам залишатися тут небезпечно. Повертайтесь назад.
– -- мовив друзям Карол.

– -- А, як же ти?
– -- розхвилювалась Мілена.

– -- Не забувай, кохана, навіщо я тут.
– -- відповів чарівник.
– -- Я не слабший за них, в моїх руках доля нашого світу, і всієї системи Алагір.

Мандрівники зникли в густій куряві, що піднялась в печері від вибухів. Карол продовжував спостерігати за двобоєм цариці і чаклуна. Блискавиці і вогняні кулі осявали підземелля. Бахтар сховався за залізною тумбою, та вогняний згусток, посланий Тамілою, розтрощив її на дрібні уламки. Тієї ж миті тріснула в печері підлога і почала розділяти її навпіл. Тріщина більшала кожної миті, віддаляючи ворогів одне від одного. Цариця була в розпачу, адже скіпетр залишився на боці Бахтара. Її розгубленістю скористався чаклун. Він вдарив блискавицею їй під ноги, і шмат землі, відколовшись, разом з царицею полетів у вогненну прірву. Бахтар підняв скіпетра, і промовив до зниклої у безодні жінки:

– -- З відти, тебе моя люба, навіть Темхус не визволить!

Не вспів чаклун закінчити фрази, як скіпетр почав світитися, а разом з ним і він сам. Світло що випромінював чаклун, всотувалось у символ безмежної влади. Бахтарові стало не по собі. Він хотів кинути скіпетра, але не міг. Лише тоді, як його власне сяйво було поглинуте символом, він зміг від нього звільнитися. Це був час для Карола. Молодий чарівник вийшов зі своєї схованки і пішов до Бахтара.

– -- Що шмаркач, ідеш на зустріч своїй смерті?
– -- люто прошипів чаклун, і змахнув рукою. Та нічого не відбулося. Бахтар повторив рух ще раз, та Карол неушкодженим продовжував наближатися. Чаклун перетворився на маленького, беззахисного чоловічка з племені сулерійських коротунів. Карол висмикнув з його руки скіпетра.

– -- Перш ніж брати таку річ в руки, треба узнати все що її стосується.
– -- спокійним голосом мовив до Бахтара Карол.
– -- Коли до скіпетра торкнулася цариця, символ лишив її захисту Темхуса, і його сили. А коли взяв до рук його ти, то залишився без чар. Тепер ти ніхто. Просто маленька зла істота, якої ніхто не боїться. А вся ваша сила, і сила попередніх чарівників, зараз в моїх руках. Немає в цілому світі нікого могутнішого за мене.

Коли б зараз друзі побачили Карола, вони б не впізнали молодого чарівника. Його привітне, завжди спокійне обличчя неймовірно змінилось. В став чимось схожий і на Тамілу, і на Бахтара, і ще щось дуже зловісне промайнуло в його погляді. Та за якусь хвилину чарівник зумів себе опанувати. Там на горі його чикають друзі і наречена. Це завдяки їм він зараз тримає в руках скіпетра. І якою владою б не наділила його ця річ, використана вона буде лише для добра. Молодий чарівник озирнувся, він побачив що вогняний потік, почав витікати з розщелини на зовні. Ще трохи і розпечена маса відріже йому шлях до виходу. Карол схопив Бахтара за барки, і подався на гору. Вогняна ріка, бігла слідом, не відстаючи ні на крок. Виверження ставало все потужнішим, здавалось ще мить і все вибухне. Чарівник призупинився, щось підказувало йому що порятунок від потоків лави це щит. Він підійшов до нори змія, схопив щит і закрився обладунком від вогню, як від ворога. Пекельні потоки на якусь мить завмерли перед ним. Це дало йому змогу неушкодженим вийти на зовні. Карол з полегшенням зітхнув, і зазирнув в глиб проходу, вогненна маса була майже поруч. Він зняв обладунок з руки і кинув вниз. Як тільки щит потонув у пекельнім вариві, як одразу воно захололо, замурувавши собою печеру. Знявся вітер, він почав заносити вхід піском, і скоро його зовсім не стало видно.

– -- Ну от і все. Кінець нашим пригодам.
– -- з полегшенням видихнув Плато.

– -- А що робити з цим?
– -- ткнув пальцем у бік Бахтара Теймур.

Карлик сидів на піску і набираючи його у жмені, люто жбурляв на всі боки.

– -- Мені шкода його.
– -- промовив Карол.
– -- Він пройшов такий важкий і довгий шлях щоб отримати все, а втратив навіть те що мав, та мабуть і розум.

– -- Що ж, час додому. Зворотній путь теж не близький.
– -- озвався Капер.

– -- Не хвилюйтесь друзі. Ця річ в моїх руках, дійсно могутня. В мене вистачить сили перенести вас за мить туди, куди побажаєте.