Чтение онлайн

– -- Так йому і треба! Нехай цього виродка крокодили зжеруть.
– -- люто просичав Готар.

– -- Так не можна. Йому треба чимось допомогти!
– -- промовила м’якосерда Мілена.

– -- Безумовно, він заслуговує на покарання. Та ми не такі.
– -- відповів на те Карол.
– -- Я кину йому амулет. Крокодили залишать його в спокої, та ріка не дасть покинути ноші. Нехай пливе собі.

– -- Ти правильно вирішив.
– -- погодився з другом Плато.

Карол повернувся до ріки. Бахтар являв собою сумне видовище. Тварини розхитували його ненадійний плавучий засіб, і намагалися скинути чаклуна у воду. Нещасний стояв навкарачки, і благав про порятунок.

– -- Агов! Бахтаре!
– -- гукнув до нього Карол.
– -- Я кидаю тобі амулет, він врятує від крокодилів, а там як знаєш.

Карол жбурнув статуетку, та впала якраз під ноги чаклуну. Бахтар вхопився за неї, як за рятівне коло. Крокодили відступили. Та замісто подяки, чаклун лише погрозив Каролові кулаком. Парубок у відповідь помахав йому рукою, і повернувся до друзів. Друзі продовжили свій путь. Раптово, перстень засяяв так яскраво, що всі примружились. Прикрасу немов магнітом потягло до одного з каменів.

– -- Ми прийшли.
– -- повідомив Карол друзям.

– -- Скіпетр у камені?
– -- поцікавився Плато.

– -- Скоріше під ним.

– -- Його важко буде зсунути.
– -- висловив свою думку Теймур.

– -- Та вже якось впораємось.
– -- відсторонив вугляра в бік Капер.

– -- Зачекайте, друзі.
– -- втрутився Карол.
– -- Я і так довго беріг свою енергію. Тепер прийшла моя черга попрацювати.

Мандрівники розступились даючи чарівникові простір. Карол сконцентрував на камені свою увагу, він підняв руки, кінчики його пальців злегка тремтіли. Якась невідома спостерігаючим сила, відірвала велетенського валуна від землі і відкинула в бік.

– -- Нічого собі!
– -- вигукнув у захваті Готар.
– -- Я такого і уявити не міг.

– -- Ти не уявляй, а пішли шукати скіпетр.
– -- пробубнів Капер. Він був трохи незадоволений, що не вдалось показати міць своїх м'язів. Та на тому місті де лежав камінь нічого не було крім дрібного гравію.

– -- Це що, такий жарт Вартохара?
– -- роздратовано запитав Теймур.

– -- Не думаю.

Карол нагнувся і почав розгрібати каміння, друзі прийшли на допомогу. Невдовзі на поверхні з'явилась восьмигранна металева плита. На вигляд вона була дуже масивною. Посередині було велике металеве кільце. Чарівник спробував підняти її за допомогою своїх чар, та нічого не вийшло.

– -- Що ж, чарам вона не піддається, доведеться прикласти наші фізичні сили.
– -- потер долоня об долоню Капер. Він мав дуже задоволений вигляд.

– -- Тут є кільце.
– -- показав Плато.
– -- Треба протягти крізь нього мотузки, і разом потягти.

Так і зробили. Та як не намагалися друзі, скільки сил не прикладали, плита навіть не поворухнулась. Поки чоловіки вибивалися з сил, Тума не зводила погляду з плити. Потім підійшла і стала навколішки. Дівчина почала дмухати на плиту здуваючи пил, і щось уважно на ній роздивлялась.

– -- Тумо, що ти робиш?
– -- здивувався вугляр.

– -- Щоб зрушити цю плиту, сила не потрібна.
– -- спокійно відповіла дівчина.
– -- Ось, подивіться на ці уступи, їх по одному на кожній грані. А ось, біля кільця, вісім зазубнів, що його утримують. Коли натиснути на уступ… --- дівчина стала на нього ногами, і один з зазубнів відійшов від кільця.
– -- Бачите, що відбувається?

– -- Молодчина, люба моя! – захоплено вигукнув Теймур, і підхопивши дівча на руки, закружляв.

– -- Та годі тобі!
– -- удавано – сердито крикнула дівчина, і злегка стукнула хлопця по лобі кулачком.

Теймур одразу поставив її на землю.

– -- Що ж, давайте спробуємо.
– -- сказав Карол. Ви всі ставайте на уступи, а я вийму кільце.

Обережно один за одним, друзі ставали на плиту, зазубні звільнювали кільце. Коли відійшов останній, чарівник потяг за нього, та нічого не відбулося, кільце намертво сиділо на місці.

– -- Може в тебе сили на вистачає? Давай я спробую.
– -- запропонував свою поміч Капер.
– -- Ставай на моє місце, а я потягну.

Друзі помінялись місцями. Тепер Капер смикав з усієї сили, та результату не було.

– -- Та, що ж це таке!
– -- плюнув з досади болотник.

– -- А ви спробуйте не тягти, а повернути.
– -- порадила Хета.

Капер нагнувся і повернув вперте кільце, в середині щось клацнуло. Уступ, на якому стояв Готар, сам собою провалився, відкривши отвір. Капер крутив далі, і один за одним виступи зникали десь під плитою. Коли провалився останній, плита, разом з мандрівниками почала опускатися до низу.

– -- Які, ми молодці!
– -- заплескала в долоні Міла.

Всі були задоволені.

– -- Друзі, а ви помітили, що якби нас хоч на одного, було менше, цю плиту неможливо було б відкрити.
– -- промовив Івер.

– -- Так, мій дорогий друже. У кожного з нас своє призначення в цій подорожі.
– -- погодився з ним Карол.

Тим часом плита опустилась на саме дно колодязя. Тут було парко і спекотно. Дихати було важко. Крізь щілини в підлозі пробивалось червоне сяйво, і освітлювало все навколо.

– -- Це палає нутро планети.
– -- пояснив Карол.
– -- Розплавлена маса каменю і заліза пливе під нами. Тому ставайте обережно, підтримуйте один одного, щоб не провалитися.

Чарівник пішов у перед, провіряючи підлогу, перш ніж поставити ногу, решта рушили слідом. Мандрівники підійшли до сходів, що вели ще глибше. Карол обернувся до друзів:

– -- Якщо хтось боїться, то йому краще залишитись тут. Східці дуже круті і без перил. Спускатись по них буде важко.

– -- Друже, нам справді страшно, як мабуть і тобі.
– -- відповів Плато, за всіх.
– -- Але, ти сам розумієш, що наша сила в єдності. Тому веди нас, а ми підемо за тобою!

Спускались повільно. Зірватися в низ означало вірну гибель. Мандрівники трималися за руки і уважно дивилися під ноги. Тому не помітили, що за ними є ще хтось. Поки Карол з друзями шукали і відчиняли прохід, ріка винесла його ноші до берега. Він вчасно встиг, щоб побачити, куди опустились його вороги, і прослідував за ними. Він не поспішав себе виказувати, ще був не час. Коли мандрівники спустились, Бахтар ( а це був саме він) сховався за приступку, і зачаївся. Він був правий, що не поспішав себе виявити, бо як тільки мандрівники зійшли зі сходів, земля під їхніми ногами здригнулась, наче від сильного удару. Друзі зупинились. Та все стихло. Але варто їм було зробити ще крок, як поштовх повторився, і вже сильніший.

– -- Ми занадто далеко зайшли, щоб вертатися.
– -- обізвався Карол, тремтячим від хвилювання голосом.
– -- Та далі стає все небезпечніше.

– -- Ти правий.
– -- підтримав його вугляр.
– -- Нехай дівчата залишаються тут. Івер їх охоронятиме. Решта піде далі.

– -- А чому відразу Івер… --- хотів було заперечити хлопчина, та не зміг закінчити свого вислову уставившись у щось за спинами товаришів. Тума пронизливо заверещала, в неї з переляку підігнулись ноги, і якби не Хета що стояла поряд, то впала б на підлогу. Чоловіки озирнулись. Прямо перед ними хиталась на довгий шиї величезна, потворна голова. З ніздрів, при кожному видиху виривались клуби вонючої пари. Від цього смороду перехоплювало подих, сльозились очі. Поки мандрівники не рухались, то і потвора не проявляла ніякої ворожості. Вона повільно повертала ніздрі то в один то в інший бік.