Чтение онлайн

— Готово,— сказав Вершник.

Роран кивнув і глянув кудись удалину через поля.

— Знаєш, доки тебе не було, я встиг сказати кілька слів королю Орину.

— Слів? Яких слів?

— Та він поводився, як дурень, а я йому про це й сказав...

— Наскільки я розумію, йому це не дуже сподобалося.

— Можна й так сказати... Він спробував мене заколоти.

— Що?!

— Мені вдалося вибити меч йому з рук, тож він не встиг завдати удару. Але якщо піде так і далі, то я напевно буду мертвий.

— Орин? — Ерагонові стало мулько, коли він уявив собі короля з оголеним мечем.— Ти так сильно його образив?

Роран, здається, уперше посміхнувся, хоч уже за мить посмішка зникла під його бородою:

— Я налякав його, мовляв, може бути ще гірше. Ерагон буркнув щось невиразне й стис руків’я Брізінгра — тепер вони обидва стояли, тримаючи руку на зброї.

— Хто ще про це знає? — спитав Вершник за якусь мить.

— Джормандер, він там був. Ну, а Орин міг розпатякати кому завгодно.

Ерагон насупився й зробив кілька кроків тудисюди, намагаючись вирішити, що ж його робити:

— За теперішніх обставин гірше й бути не може.

— Та знаю. Я й гадки не мав ображати Орина... Але він хотів надіслати Галбаторіксу своє «королівське вітання»... Нісенітниця якась та й годі! Він би наразив усіх нас на небезпеку. Я не міг дозволити, щоб це сталося. На моєму місці ти зробив би те саме.

— Може, й так, але це дуже ускладнює становище. Я тепер командир варденів. І напад на тебе чи на будь-кого з моїх воїнів — це напад на мене. І Орин це чудово знає... А ще він знає, що ми з тобою однієї крові. З таким самим успіхом він може жбурнути мені рукавицю в обличчя.

— Він був п’яний,— сказав Роран.— Не впевнений, що він думав про це, коли схопився за меч.

У цю мить Ерагон побачив, що Арія і Блодхгарм кидають на нього зацікавлені погляди. Тоді він перестав ходити туди-сюди й повернувся до них спиною.

— Я боюся за Катріну,— продовжив після короткої мовчанки Міцний Молот.— Якщо Орин аж так розгнівався, він годен послати своїх людей за мною чи за нею. У всякому разі, це може завдати їй болю... Джормандер уже поставив варту біля нашого намету, але, по-моєму, це недостатній захист.

Ерагон міцно стис руку:

— Орин не посміє зробити їй боляче.

— Не посміє? Він не може зашкодити тобі. У нього не вистачить духу стати віч-на-віч зі мною. Тоді що ж йому залишається? Засідка? Ніж у спину? Ні. Вбивство Катріни було б для Орина найкращим способом помститися за образу.

— Не думаю, що Орин може вдатися до підступного вбивства або напасти на Катріну.

— Але ти не можеш стверджувати це напевно. Ерагон на мить замислився, а потім сказав:

— Гаразд. Я накладу на Катріну пару заклять, які її захистять, а Орину дам знати, що я їх наклав. Це змусить його відмовитися від усього, що він міг затіяти.

Здається, Роранові трохи полегшало на душі:

— Дякую.

— На тебе я теж накладу кілька нових захисних заклять.

— Ні-ні, то було б занадто... Я й сам можу про себе подбати.

Ерагон почав наполягати, але Роран настояв на своєму.

— Прокляття! — не витримав нарешті Вершник.— Послухай мене. Незабаром ми розпочнемо битву з людьми Галбаторікса. І в тебе повинен бути якийсь захист бодай проти магії. Хочеш не хочеш, а я накладу на тебе захист! До речі, міг би посміхнутися й сказати мені за це спасибі!

Роран сердито зиркнув на нього, потім щось пробурчав і підняв руки:

— Добре. Роби, як знаєш... Ти ніколи не розумів, де варто поступитися.

— О! А ти розумів? Роран посміхнувся:

— Та ні. Гадаю, це в нас сімейне.

— Гм... Якщо брати Брома й Герроу, то я навіть не знаю, хто з них був упертіший.

— Мій батько,— сказав Роран.

— Та й Бром був нівроку... Ні, ти таки правий. Герроу.

Тепер вони обоє посміхнулися, згадавши своє життя на фермі.

— А ти виглядаєш якось інакше, ніж раніше,— сказав Роран.

— Справді?

— Так. Здається, ти став більш упевненим у собі.

— Мабуть, це тому, що я став краще розуміти самого себе.

Роран нічого на те не відповів.

* * *

За півгодини разом під’їхали Джормандер і король Орин. Ерагон привітав Орина так само чемно, як і завжди, але Орин відповів якось прохолодно, намагаючись не дивитися Вершникові в очі. Навіть на відстані кількох футів від нього було чутно запах вина.

Коли всі учасники наради зібралися перед Сапфірою, Ерагон почав. Спершу Вершник попросив кожного дати клятву прадавньою мовою про те, що все, сказане далі, ніколи не буде розголошене. Потім він пояснив Орику, Рорану, Джормандеру й Орину, хто такі Елдунарі, розповів коротку історію про схожі на коштовне каміння серця драконів та про їхній зв’язок із Вершниками й Галбаторіксом.

Здавалося, ельфи були збентежені готовністю Ерагона говорити про Елдунарі при всіх, але ніхто з них не став заперечувати. Це порадувало Вершника, бо означало, що він заслужив велику довіру з їхнього боку. Натомість Орик, Роран і Джормандер сприйняли його розповідь із подивом і недовірою. Тим часом Орин був похмурий і взагалі не хотів вірити в існування Елдунарі. Щоправда, усі ці сумніви розвіяло серце сердець Глаедра, яке Ерагон дістав з підсідельної горби й показав присутнім.

Трепет, з яким учасники наради спілкувалися з драконом, вселяв у серце Ерагона надію. Судячи з усього, навіть Орин був вражений, хоч, перекинувшись парою фраз із Глаедром, обернувся до Ерагона й спитав:

— А Насуада знала про це?

— Так,— чесно відповів Ерагон, хоч неважко було здогадатися, що ця відповідь навряд чи сподобається Оринові.— Я розповів їй у Фейнстері.

— Отже,— роздратовано сказав король,— оце вже вдруге ви з Насуадою мене ігноруєте... Без підтримки моїх людей у варденів не було б жодної надії перемогти Імперію. Я монарх однієї з чотирьох держав Алагезії. Моя армія становить значну частину наших сил. А ти все ще вважаєш, що не зобов’язаний повідомляти мене про якісь важливі речі!

Ерагон не встиг відповісти, бо вперед вийшов Орик:

— Мені вони про це так само не сказали, Орине,— прогримів король гномів.— А мій народ допомагає варденам довше, ніж твій. Не варто сприймати це як образу. Ерагон і Насуада вчинили так, як було краще для нашої спільної справи. Вони зовсім не мали на меті виявляти до нас неповагу.

Орин ще більше насупився й хотів продовжити суперечку, але його випередив Глаедр.

«Королю Сурди,— сказав старий дракон,— вони зробили так, як просив зробити я. Елдунарі — це найбільший секрет нашої раси, і ми неохоче ділимося ним з іншими, навіть із королями».