Чтение онлайн

Вiн пiдвiвся, розв'язав рюкзаки i постукав пальцем по ескiзах.

– Це геодезичнi ескiзи району X. Тридцять штук. Якщо ви нанесете їх на загальний план району, то будете мати повну картину мiсцевостi i напрямкiв рудних жил. Є й проби з кожного мiсця.
– Вiн показав на рюкзаки.
– На етикетках я позначив тi ж номери, що й тут, в ескiзах, - отже, картина ясна.

– Стривай!
– перервав його Вилю Власев, вiдступаючи назад вiд столу. Що ти хочеш сказати? Що вже дослiдив увесь район?

Андрiй, не вiдповiдаючи, зiм'яв недокурену цигарку i викинув її.

– Ти розiгруєш комедiю, як перед Славi Спиридоновим, чи що!

– Район дослiджений по градусах вiялоподiбних з точнiстю до одної мiнути.

Вiн струсив попiл з рукава i вийшов.

Бiля його конусоподiбної палатки стояла лаборантка. Побачивши його, вона притисла руки до грудей i зблiдла.

– Нiяких пригод, - усмiхнувся Андрiй i запитав, пильно дивлячись їй в очi: - Ти часом не хвора?

– Чому ти повернувся?
– прошепотiла вона i похитала головою.
– Це погано. Треба було витримати до кiнця!

– Невже?
– позiхнув Андрiй.
– До кiнця!
– Вiн зняв куртку й розправив плечi.
– Знаєш що, - сказав вiн, - дай трохи аспiрину Делчо Єневу. I чай приготуй йому, якщо можеш. Недобре, що ти хворiла.

Андрiй витягнувся на плащ-палатцi i закрив очi.

– Напевно, з часом... Що я хотiв сказати тобi?

Голос його стих.

Дiвчина присiла в головах, схилившись над ним.

– Що?

Та вiн уже дихав глибоко - заснув.

Рашеєва встала, оглянулась, побачила в кутку палатки свою ковдру з мериносової вовни, розгорнула її i тихенько, затамувавши подих, дбайливо вкрила Андрiя.

Тiльки вийшовши з палатки, вона глибоко вдихнула повiтря i раптом побачила сторожа, який стояв по той бiк шляху i махав їй рукою.

– Тебе головний кличе, - крикнув вiн.

А "головний", уткнувшись носом в ескiзи i не вiдриваючи вiд них очей, сердито пробурмотiв:

– Каже, що дослiдив весь район. Байки! Вiн взагалi фантазер. Але для чого вводити в оману людей? Я певен, що половина цих проб з етикетками звичайнiсiнький щебiнь!

– Зараз же почну перевiрку!
– сказала, зашарiвшись, лаборантка.

– Дивись добре!
– пiдняв палець Вилю Власев.
– Краще приглядайся!
– Вiн помовчав.
– А втiм, я перегляну цi ескiзи i сам прийду допомогти тобi. Ти розпочинай.

Другого ранку Вилю Власев приготував кофе у великому кофейнику i послав сторожа покликати Андрiя. Коли геолог увiйшов у палатку, вiн запропонував йому сiсти, налив чашечку кофе i стримано всмiхнувся.

– Результати перевiрки вийшли на твою користь, - сказав Вилю Власев, голосно сьорбаючи кофе.
– 3 шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна не дала належного результату. Взагалi можна вважати, що ти завдання виконав задовiльно.

– Бiльш-менш!
– засмiявся Андрiй.

– Безперечно, - вiв далi Вилю Власев, - найбiльш приємно, що район цей багатий мiддю, - отже, дослiдження пiдтвердило вiрнiсть моїх передбачень. Тепер я напишу начальнику служби рапорт з проханням прислати зондерiв.

– А для мене покарання не попросите?
– закинув слiвце Андрiй.

Вилю Власев задумався. Вiн поставив порожню чашечку на блюдце, потримав, розглядаючи вiзерунок, що утворився вiд осадку кофе на днi чашечки i, нарештi, промовив:

– Твiй випадок досить складний. По-моєму, ти заслуговуєш i покарання, i похвали. Причому сорок процентiв покарання ї шiстдесят процентiв похвали. Я б похвалив тебе за те, що з шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна виявилась негiдною. А покарав би за твою несамовиту запальнiсть. Справдi, чого, власне, ти досяг цим необдуманим штурмуванням часу? Виснажив i себе, i товариша та ще й порушив мої плани. Я видiлив для дослiдження району чотирнадцять днiв, а ти завершив роботи за сiм.

– Це справдi бiда, - зiтхнув Андрiй.

– Так, - кинув Вилю Власев.
– В певнiй мiрi бiда. Наша дослiдницька робота вимагає спокiйної ритмiчностi, все має бути вказано наперед i уточнено. А ти ставиш мене перед здiйсненим фактом, ламаєш увесь графiк! Що лишиться вiд цього графiка, якщо нiхто не буде дотримуватися строкiв, передбачених мною? Взагалi не буде графiка. Настане хаос, каша. Взагалi анархiя i нiгiлiзм.

– Погано, - зiтхнув Андрiй, ледве стримуючи смiх.

Вилю Власев помовчав.

– Ось що, - сказав вiн, повеселiшавши.
– Я визнаю, що район дослiджений. Але вважатиму, що роботу закiнчено лише 15 липня, тобто це буде через шiсть днiв. В такому випадку i ритмiчнiсть буде збережена, i графiк не постраждає вiд змiн. Все лишиться в повному й строгому порядку.

– Коли повернемось у Софiю, - зауважив Андрiй, - я прославлю перед найвiдповiдальнiшими людьми ваш соцiалiстичний метод роботи.

Вiн з притиском вимовив слово "соцiалiстичний", та керiвник бригади, як видно, не збагнув, до чого це. Вiн навiть всмiхнувся:

– Недобре хвалити своїх начальникiв, - сказав Вилю Власев.

– Хвалити їх, чи нi i як - це вже моя справа.
– Андрiй пiдвiвся.
– Я вiльний?
– запитав вiн, i обличчя його витяглось, нiби вiд того, яка буде вiдповiдь, залежало щось дуже важливе, вирiшальне в його дальшому життi.

– Та роби як знаєш, - розвiв руками Вилю Власев.
– Iншi групи укомплектованi, працюють, i, якщо я направлю тебе до них, ти своїм несамовитим запалом дезорганiзуєш усiх, внесеш розлад. Нiхто не зможе йти з тобою в ногу, бо там нема делчо-єневих, яких би ти водив за нiс, а є тверезi люди з спокiйними нервами, чужi будь-якому авантюризму. Нi, будь ласка, навiть не проси, щоб я тебе направив до них. Таких речей я не допущу!

– Ех, шкода!
– полегшено зiтхнув Андрiй.
– Як скажете, так i буде. Буду вас слухатись.

– Так, так!
– Вилю Власев задоволене глянув на юнака i потер руки. Треба слухатись! В тобi є домiшка летючого темпераменту. А добрi поради для слухняних людей - немовби хiмiчнi каталiзатори. Вони прискорять випаровування цiєї домiшки в твоєму характерi, i згодом ти станеш позитивною, зрiлою людиною. Так. А зараз ти вiльний - я не хочу морочитися з тобою. У мене й без того досить неприємних турбот. Подумаю про тебе вранцi 15 липня.

Андрiй вийшов, не поспiшаючи, та, зробивши кiлька повiльних крокiв, враз зiрвався i побiг до палатки. Схопив рюкзак i бiгом кинувся до лаборантки.