Чтение онлайн

– Хай твої орли погуляють, - Олег спокійно вмостився розгойданий стіл, на якому стояли телефонний апарат і калькулятор, лежали якісь папери та бланки накладних, списані та чисті. Самба кивнув своїм людям головою, вони слухняно вийшли на мороз, зіткнувшись у дверях з двома Олеговими бійцями. Вони закрили двері ззовні, лишивши босса і Самбу сам на сам.

– Присядь, - Олег кивнув Самбі на клишоногий ослінчик.

– Щось не так?
– Юрчик не чекав від пізнього візиту Карася нічого для себе втішного.

– Значить, я тебе запитаю, а ти відповіси. Аби діалог наш не затягнувся і вийшов максимально предметним, скажу ось що: інформація, по яку я до тебе прийшов, мною вже перевірена, тому відповіді типу "не я", "не був", "не знаю" або "я тоді срати вибігав, котлетою травонувся" не проканають.

– А що таке?

– Ні, Самбочко, мені цікаво знати, чи ти мене зрозумів. Бо потім всякі непонятки виникнуть, для чого? Зрозумів?

– Ну... типу того.

– Ти зі мною, Самбочко, не грайся в піонера-героя на допиті в гестапо, бо я тобі гестапо можу прямо тут влаштувати, разом з концтабором і крематорієм. Ти все зрозумів?

– А що... Все, все, все!
– Юрчик інтенсивно закивав головою.

– Гут, як кажуть офіцери гестапо. Позавчора тобі підігнали телевізор "Соньку", відуху тієї ж фірми-виробника і компьютер, майже нульовий. Системний блок, монітор і клавіатура з мишкою. Компьютер ти не взяв, бо ти ними не торгуєш. От аби ти його взяв, Самба, ми б з тобою не говорили на цю тему. В усякому разі - сьогодні і зараз, - Олег хотів додати, що не певен, вдалося б йому взагалі вирахувати потрібного баригу так точно і швидко, аби Юрчик торгував компьютерами і не відмовив би продавцям, але вирішив - для Самби це абсолютно зайва інформація.
– Все інше брав. Правильно?

Самба закліпав очима і завозив задницею по ослону. До розмови з самим Карасем він готовий не був, навіть уявити собі не міг, що вона колись відбудеться і що начальник охорони величезного базару зацікавиться нещасними телеками-відиками. Колишній мент, від цвітних нормальним бізнесменам ще більші неприємності.

– Було?

– Е-е-е...

– Ми ж домовлялися не бекати, Самба. Було чи ні?

– Було, було, - видихнув барига.

– Бач, бач, як здорово і приємно, коли говориш правду. Тепер скажи таке: я тебе чіпав хоча б раз і брав колись за сраку тільки через те, що час від часу ти оформляєш на своєму "Векторі" крадену апаратуру?

– Ну... Пару разів...

– То було за діло, і ти, падлюка, тоді з цим погодився.

– А, ну раз так, то ні, не чіплявся.

– Молодець, чесний. А тепер будь чесним до кінця і скажи мені те, чого я не знаю. Хто тобі приніс обидвох "соньок"? Це постійні клієнти, випадкові? Ну, не зовсім випадкові, ясне діло, будь-хто не принесе тобі поцуплене, тільки з рекомендацією. Якщо знайомі - відколи ти їх знаєш і чи знаю їх я. Все, що мені треба від тебе. Бачиш, дуже просто.

Дивно, але відвертого переляку в очах Самби Рибалка не прочитав. Він вагався, нервував, та аж ніяк не боявся Карася. Олег розумів, у чому справа, постійно стикався з таким ставленням: ті, хто мав справу з відвертим криміналом, часто не вважали за потрібне давати цвітному ментярі серйозну інформацію без зайвої потреби та вигоди для себе. В даному випадку розпускати язика не входило до особистих інтересів Самби.

– Я не хочу образити тебе, але одне запитання можна?

– Вважай, що я образився. Раз ти про це попереджаєш.

– Нехай так. Мені цікаво: чи можу я не відповідати і чим такий розклад може мені загрожувати.

– Дуже просто. Вилетиш звідси, моєї влади для цього цілком досить.

– Западло, але нехай так буде. Знайду інше місце. Чи ти зараз скажеш, що почнеш капати на мене ментам? Тут тобі не вигідно, а за межами твоєї території взагалі обломаєшся.

– Ага, - Рибалка зробив півкроку вперед і тепер навис над сидячим співбесідником.
– У теорії все правильно звучить. Тільки відколи ти, Самбочко, бикувати тут почав? Ясно, не збираюся я на тебе ментам стукати. Я тебе сам стукну, віриш чи ні? Може, потім за таке чмо, як ти, хтось з серйозних людей підпишеться. А зараз я тобі щось зламаю. Руку, наприклад. Чи ногу. Чи просто яйця відкручу.

Говорив він спокійно, монотонно, не робив різких рухів, але насувався на сидячого впевнено та повільно, Самба завовтузився на ослоні, відхиляючись, нарешті втратив рівновагу і завалився разом з хисткою табуреткою на брудну бетонну підлогу. Скориставшись моментом, Олег спритно наступив правою ногою на ліву руку упертого співрозмовника, надавив.

– Чого ти, чого ти!
– Самба засмикав рукою, намагаючись вивільнитися.

– Нічого. Який же це страшний бабай притяг тобі нещасний беушний телек, що ти його так боїшся, аж рук, ніг та яєць не шкода... Прикидаю собі...

– Від Дизеля пацани приходили!
– здався Самба.
– Відчепися тепер! Ти ж знаєш, кого він тримає біля себе. Відморозки кончені, бєспрєдельщики довбані! Ясно тепер?

– Тю-у-у, - блазнювато-глузливо протягнув Рибалка, зсовуючи підошву свого черевика з руки так, аби навмисне хоч трохи подерти шкіру, поки що Самба мусить відчувати бодай легенький біль.
– Знайшов кого боятися. Хіба новий закон є - Дизеля боятися?

– Кажу ж тобі - в сраці я мав того Дизеля! Але ж він придурками командує...

– Не він один командує придурками на цьому світі. Товар вже скинув?

– Відик у той же день пішов, а ящик - оно, - Самба кивнув у бік заставленого фірмовими коробками кута.
– Відуху забрали так, студенти якісь забрели, молодята, їм один хер - бе-у, шме-у, аби фуричив. А телек по фірмі оформимо, буде він у нас на бумажках нульовим, бомжі осьо притягнули пенопласту та клейонки, біля смітників фірмових салонів пасуться. Запаяємо, запакуємо, знаєш, ляля вийде, - нового нічого Самба не казав, молов язиком, аби заспокоїтися.

– Добре, ляля... Хочеш сам лялею лишитися, аби тебе в целофан не запакували - про нашу ділову зустріч ти... що зробиш?

– Мовчу, начальнику, - вишкірився Самба.
– Ти ж в курсі, що охороняти мене повинен? Гроші ж заплачено.

– Тоді живи на своєму складі. Спи на коробках, можеш баб сюди водити. За територією ринку я тебе, Самбочко, охороняти не наймався.

Крутнувшись на підборі, Рибалка штовхнув ногою двері і вийшов, залишивши власника складу з думками про те, чи належним чином він себе повів під час несподіваного і малоприємного візиту Карася. Самому Олегові, між іншим, теж додалося інформації для роздумів.

Чому раптом саме Вовка Дизель причетний до цієї справи? З одного боку, дещо стає на свої місця, принаймні можна зрозуміти причину погрому в квартирі. Та завжди є й інший бік. Дизеля Олег Рибалка знав особисто не один рік. Його репутація в кримінальному світі насторожувала колишнього опера саме в зв`язку з справою, якою він мимоволі займався.

Краще так: у яку несподівано виявився втягнутим.

Голова ще паморочилася, та Оксана таки вирішила встати. Без потреби лікар заборонив їй ходити, ще не час, хоча вже скоро навіть почне примушувати до прогулянок. Але розмовляти з Ігорем в палаті не хотілося. Вони вийшли на сходовий майданчик, йти довелося через весь коридор, і лише на півдорозі Ігор схаменувся - вийшло дуже добре, картинно і демонстративно, вочевидь зразковий учень відвідував не лише спортзал, а шкільний драмгурток, не тепер, давно, класі в шостому, коли Оксана ще не знала його, - підхопив дівчину під руку, підтримуючи, аби не впала. Повз них пройшла медсестра, трохи старша за маму, в її очах Оксана вловила схвальну реакцію на таку увагу з боку юного мужчини, адже не дочекаєшся тепер від них: місця в метро не дадуть, від маршрутки відштовхнуть, у тролейбусі обматюкають, а самі по під`їздах курять всяку гидоту, потім возися з ними... А тут бач - за руку хвору подругу тримає, от гарний синочок, радість батькам, дай Бог йому жінку хорошу...