Чтение онлайн

Причинивши за собою засклені двері, - на склі параболою вигиналася геометрично бездоганна тріщина, - Оксана сперлася на стінку. Ігор став навпроти, але тримав припустиму дистанцію. Дівчині здалося - він боїться наблизитися до неї на відстань простягнутої руки.

– Ти тут як?

– Аж бачиш - курорт. Нічого, дякую, лікують.

– Новий рік де зустрічаєш?

– Чесно?
– Оксана скривила кутики губ у посмішці.
– Поки не придумала. Або в "Голлівуді", або в "Барикаді", або навіть в "Бінго".

– Ти це серйозно?

– А ти серйозно питаєш? Хіба не ясно, де я в своєму стані здатна зустрічати рік дві тисячі другий?
– вона не стрималася, викрикнула, відразу нагадав про себе тупий головний біль, Оксана торкнулася скроні, примружила очі. Але загальний стан її був порівняно кращим, біль раптово прийшов і швидко відпустив.

– Ну... тобі теє, нізя хвилюватися... Бач, як воно... І взагалі, ти ж сама винна.

– Без тебе знаю, - огризнулася Оксана.
– Ще один тут прийшов соромити. Батюшку ще приведіть. Хай проповідь про гріхи прочитає.

– Чийого батюшку?

– Твойого!
– передражнила дівчина.
– Батюшку, священника.

– Ага..., - Ігор переварив сказане.
– Я взагалі так, провідати. І взагалі... Наче ж не чужі...

– Тобі хто сказав, що не чужі?

– А хіба...

– Хіба, хіба... Краще про себе розкажи, бо мої успіхи видно. Як там рекорди? Всі вже побив?

– Змагання після нового року, - Ігор заговорив охоче, пожвавився.
– Після канікул буде зимовий кубок міста з важкої атлетики серед юнаків. Коли пощастить - піду на кубок Київської області. Мені сказали так, - він чомусь стишив голос, - Коли завоюю кубок області, почнуть готувати на кубок України. Серед юнаків, звичайно. І раз так, то спеціальне отношеніє напишуть, аби випускні іспити приймати по полегшеній та скороченій програмі. Коли ця муля пройшла, наші всі почали очко рвати. Така лафа, ти що!

– Ні, я нічого. Бач, тобі точно не до мене. А в нас же дитина, ти таку мулю продупляв?

– Ага..., - Ігор затнувся, сховав очі.
– Я ж і через це теж прийшов. Поговорити, коротше.

Оксана дивилася зараз не себе з боку зовсім іншими очима і дивувалася сама на себе. Треба було кинутися під машину, торохнутися головою і зламати заодно ребра, аби до неї дійшло, з ким вона зв`язалася і кого сприйняла настільки серйозно, що не вжила жодних заходів стосовно безпечного сексу і завагітніла. Свідомо, між іншим. Або сліпа, або дурна.

Швидше за все, одне і друге.

– Кажи, кажи. Слухаю тебе.

– Я запитував... Не так: говорив з мамою... Нє, мама зі мною... Блін, була з мамою розмова... бесіда... Я не розбираюся на всіх таких ділах бабських... жіночих... Чорт! Штангу легше піднімати, аніж про всяке таке говорити!

– Нічого страшного. До чого ви домовилися на великий сімейній нараді?

– Ти не смійся, Ксюхо, не смійся. Не бачу нічого аж такого веселого. Делікатна ситуація, зовсім не комедійна.

– Ти про яку ситуацію, Ігорьок?

– Про нашу з тобою, - він зітхнув.
– Одним словом, мама знає лікаря. Дуже хорошого спеціаліста, батькові він зобов`язаний, тому все робитиме сам, у будь-який зручний для нас час і за мізерну як для такого фахівця платню. Отак.

– Робитиме - що?

– Аборт. Мама казала - зовсім не пізно, термін маленький. Тобі нічого не станеться. Все одно, ніби чиряк виріжуть чи там бородавку.

– Отак навіть?
– здавалося, нічого більш огидного за своє коротке життя Оксана Сошенко не чула і не почує.
– Твоя дитина - чиряк чи там бородавка?

– Скажімо, ніякої дитини поки нема. Я у довіднику читав, там зараз таке...

– А не пішов би ти, - у Оксани не вистачало поки що сил послати його голосно і далеко.
– Іди, готуйся до спартакіади, завойовуй кубки. Не заважатиму я тобі, а про дитину ніколи не почуєш і не побачиш її ніколи, обіцяю тобі, можу кровью розписку написати.

– Ти чого?

– Нічого! Не треба ніяких спеціалістів з їхніми абортами в зручний для мене час. Я хочу дитини, і я забуду, від кого вона. Такий варіант влаштовує?

– Не знаю, - Ігор пошкріб шию.

– От і давай, вали, порадься з мамою. Тільки не приходь до мене більше, в тебе і без того час розписаний. Добро?

Несподівано навіть для себе вона чмокнула його, отетерілого від подібного жесту, в щоку і почовгала назад у палату.

Вночі Оксана обережно помацала живіт. Цікаво, що там зараз відбувається і коли діти починають реально давати про себе знати? Її ж мусить нудити, чого ще жодних симптомів? Всіх вагітних жінок мучає токсикоз... Чи не всіх? Рука обережно погладила живіт під футболкою. Хто там у неї, пацан чи дівчинка? Вона традиційно, по-жіночому, хоче дівчинку. Назве її Олею чи Настею. А по-батькові як? Ой, аби лиш того геморою... Знайдеться нормальне по-батькові, нема чого перейматися. Звичайно, може вийти хлопчик. Теж нічого. Буде Максимко або Павлик.

Оксана не могла пояснити своїх відчуттів інакше, як закладеним саме в її природу бажання якнайшвидше мати власну дитину.

Перед стрілкою з Вовою Дизелем Алки Різник Олегові тільки не вистачало!

Він, коли чесно, не думав так скоро її побачити. Навіть більше того - сподівався не перетинатися з цією сучкою взагалі. Вона не влаштувала звичних розборок наступного дня, і, маючи певну уяву про її зміючу натуру, Рибалка міг би запідозрити недобре. Алла Миколаївна не з тих, хто швидко заспокоюється і приймає ситуацію, що склалася, за належне. Та в нього самого вистачало проблем і наступного дня після сварки з мордобоєм, і потім, він навіть подумки тішився: ще з її боку клопоту бракувало, хоч спокійно, мабуть, все зрозуміла і не рипається. І нате вам, здрасьтє!

– О, а ось як раз начальник служби безпеки мій... тобто, наш. Заходь, Павловичу, знайомся.

Рибалка відразу забув, по якій саме справі зайшов до директорського офісу. Перше, на що мимоволі звернув увагу - синців на її обличчі не було. Або зійшли, або густо замазані. За тиждень в принципі могли і зійти, та косметики вона таки витратила трохи більше, ніж звичайно, тут уже Олег знав звички своєї колишньої коханки. Дублянка недбало кинута на диван, сама гостя розташувалася навпроти господаря кабінету на доволі зручному стільці, Рибалка сам любив сидіти на ньому під час різних виробничих нарад і просто коли вони час від часу киряли з шефом тут, у офісі. Для ділового, - інакше Олег поки що не уявляв собі, - візиту Алка постаралася. Незважаючи на мороз, доволі відкрита блузка, спідниця з краями ледь вище пухких колін, та досвідченому чоловікові і цього досить, особливо коли одна нога закинута за іншу і край спідниці нехай ще трохи, але піднімається. Жакет з "Шаленої моди", між іншим, випросила в Олега в якості подарунка чомусь на Покрову, йому не було шкода, просто не любив, коли баба канючить: "А-а я-а о-оце-е хо-очу-у!" і в такому ж дусі. Виглядала свіжо і, чорт забирай, таки звабливо. Точно - не дівчисько, яке тицяє всім під носа колінки й цицьки, усім своїм виглядом даючи зрозуміти "бігом-бігом-бігом, я вже доросла дівчинка", а справжня зріла та досвідчена левиця, в міру цинічна, мужики саме на таких і ведуться. Можна не добирати виразів і відразу з`ясувати, що, де, коли і як між ними відбудеться і чим усе мусить скінчитися.

Ось тільки чого вона приперлася сюди?

– А ми трохи знайомі. Олег... Петрович, здається?
– посмішка аж надто щира, але очі теж сміялися, правда, глузливо.

– Павлович, - виправив Рибалка.

– Коли це ви встигли?
– шеф глипнув на підлеглого зацікавлено.

– Світ такий тісний, Денисе Вікторовичу, - Алла картинно закотила очі.
– Може, якось і розповім, досить цікаве було знайомство.

– Преса до нас, - шеф кивнув на гостю.
– Готується велика стаття про ринки як пострадянський економічний феномен. Ось, вводжу в курс.