Чтение онлайн

– Ні-ні, не турбуйтеся, я вірю - Ігор гарний хлопчик.

– А чого це ви з такою іронією?

– Де ви почули іронію? Я ж не фотографії дивитися прийшла?

– Ні? А для чого тоді?

Знову Людмила відчула себе загнаною в глухий кут. Тамара Шумейко, без всяких сумнівів, завжди виторговувала на базарі зайвих двадцять, тридцять, а то й п`ятдесят копійок. Подивиться отак на того, хто торгує, і без слів ясно: що ти мені, дурню, оце втираєш, я ж наскрізь бач і тебе, і реальну ціну твоїй цибулі, ну не вийде, от не вийде мене нажухати, ще хто кого, гляди-гляди мені, нормально все...

– Поговорити. Мені цікаво, які ваші подальші плани.

– Стосовно чого? Діти загралися. Таке трапляється. Хто винен, тепер не розбереш. Ви хочете, аби все було пристойно? Ми поговоримо з Ігорем, він, думаю, погодиться оформити стосунки. Він не відрікається від дитини, він у мене порядний хлопчик...

– Ніхто й не каже, що він відрікається, - Людмила з розпачем відчула. Що мусить захищатися, поборниця очищення організму вправно фехтувала своєю шпагою.

– Тоді давайте домовимося нормально. Ви в претензії? Ігорьок штовхав Оксанку під машину?

Людмила вирішила - краще мовчати. Лише похитала головою.

– О!
– Тамара піднесла пальця-сосиску догори.
– У нас тут така розмова жіноча пішла, так без образ?

– Звичайно, які вже тепер образи...

– У нас у сім`ї все гаразд. Гармонія сімейна. Ви відчуваєте це, відчуваєте ауру? Я не вірила в таке, але не так давно погодилася посв`ятити квартиру. Все змінилося, вірите? Стіни, в яких живеш, треба так само очищати від скверни, це теж організм. А у вас - навряд, тільки не треба ображатися, злитися і все таке інше...

– Не думаю, що в нас аж так...

– Людо, ви живете без чоловіка. Навіть не без постійного, у вас взагалі нікого нема, ну, хіба не так?

Людмила зітхнула. Мабуть, таки доведеться це вислуховувати.

– Нехай так.

– І невідомо, Людо, що гірше: аби ви, вибачте на слові, ми тут дві жінки, сторонніх нема, водили чи ходили самі, а від доньки цього не сховаєш, чи жити отак, монахінею, і давати доньці привід думати, що чоловік, будь-який, перший-ліпший самець з кабакою, знову вибачте на слові, щось надто постидне, хоча й головне. Те, без чого не обійтися і треба швидше схопити його, будь-якого, триматися за нього і терпіти. Нас, жінок, так виховують: повинен бути Постійний Чоловік.

– Хіба не правильно?

– Абсолютно правильно. Абсолютно нормально. Тільки тут є ньюансик, отакий, - Тамара виставила вперед вказівний і великий пальці-сосиски, наблизила їх один до одного так, аби залишилася малесенька відстань.
– Отакий ньюансик є. Постійний Чоловік не повинен бути соломинкою, за яку тримаються, бо так заведено - чоловік, подружжя, діти, дім, родина. З чоловіком треба хотіти жить разом, яким би він не був. Чи таким, як мій Микола, чи подібним до Вовки - слюсаря, під нами живе. П`яний кожен день, жінку лупцює через день, а вона молиться на нього - мій ти хороший, мій ти маленький. Мазохізм? Нормально, значить, саме з таким Вовокою конкретна жінка хоче жити. Постійний чоловік, Людо, - не постійний партнер, хоча не без цього. Ви відаєте себе роботі та доньці, вона це бачить. Ви, пробачте на слові, не гуляєте на всі боки, коли свербить... знаєте, де. Чого ви? Ми жінки, розмова відверта, не так?

– Так, - Людмила приречено кивнула.

– А донька, дивлячись на вас, тримає себе пристойно. Тобто, природа, молодість, гормони - нормально, але ж не з ким попало.

– І то слава Богу.

– Згодна, - господиня дому, мати зразкового сімейства, виглядала задоволеною з себе.
– Але ж вона бачить, як ви мучаєтеся. Самотність, нервозність, втома. Жінка ви молода. Ну і, само собою, Оксана ваша мислить традиційно і просто: вона так жити не хоче, їй потрібен чоловік, тим більше - дитина, не годиться в шістнадцять років, невизначені стосунки. Я читала, підлітки болісно переживають отакі моменти.

– До чого ви ведете?
– Людмилу почала досить конкретно втомлювати Тамара Григорівна Шумейко.

– Сказати? Оксані навряд чи потрібен Ігор як той, з ким вона буде жити довго і щасливо. Хоча, - знову палець-сосиска націлився в стелю, - я зовсім не проти такої пари. Ви розумна жінка, ну а проблеми - в кого нема? Ви ж тепер знаєте корінь, так би мовити, зла. Напевне, Людо, з вами не так часто говорять відверто, вірно? І доньці, а особливо - вам наш син необхідний як батько дитини. Скільки там у Оксани? Наче зовсім трошки? То може будемо дорослими і вживемо заходів? Розумієте, про що я? Чоловік - юрист, прекрасні знайомства, лікарі, все за наш рахунок... А? Це, звичайно, якщо діти справді не хочуть бути разом. З Ігорьочком ми ще разок поговоримо, серйозно, як із дорослим. В такому разі - дай Боже молодим щастя-здоров`я, многая і благая, в нас є друг - директор плавучого ресторану...

– Не треба, - Людмила перервала словесний потік.

– Чого не треба?

– Плавучого ресторану. Зима в цьому році серйозна, Дніпро замерзло, холодно на воді. Для чого плавучий ресторан, коли він не плаває?

Господиня схилила голову на бік, зацікавлено і одночасно нерозуміюче дивлячись на гостю.

– Нічого взагалі не треба, - Людмила підвелася.
– Хіба з сином поговоріть, нормально, по-дорослому.

Більше жінки не сказали одна одній жодного слова. Людмила одягнулася, взулася, відчуваючи на собі погляд Тамари. А Тамара, випустивши дивну гостю і зачинивши двері на два замки, покрутила пальцем біля скроні. Їй не зовсім було ясно, чого приперлася ця баба, і ще більше цікавило, як вона у свої тридцять три - вона, наводячи довідки, дізналася навіть точний вік, маленьке місто Київ, дарма що мільйони живуть, а село селом, такі знайомства перетинаються - здуріти можна!
– зберігає таку фігуру, тримає себе нічогенько, а живе сама, без мужика. Вона ж все знає, читала: секс впливає на фігуру, поліпшує психічну рівновагу, позитивно впливає на нервову систему. Спочатку чоловік опирався її несподіваному натиску, потім змирився, так і треба, даремно в розумних книжках писати не будуть... Нещасна баба ця Людка. Дурна і нещасна. От прийшла - не знає, чого хоче. Тю.

Тамара критично погладила себе по боках. Нервова система - чудово, з психікою теж все тьфу-тьфу-тьфу, а от живої ваги чомусь не меншає. Може, треба очищати організм частіше і чоловіка раніше в ліжко заганяти... Старається, бідолаха, знає - для організму корисно. До речі, про організм: чоловічий підгодовується м`ясом, від нього стає сильнішим. Ось в чому біда: Микола їсть недостатньо м`ясного. У холодильнику своєї долі чекав свіжий свинячий биточок, чоловік прийде скоро, Тамара посунула на кухню. Інші проблеми відійшли на задній план, голова її тепер забита оздоровленням чоловічих організмів.

Склади розмістилися на самому дальньому краю базару. Не так давно під них пристосовувалися різнокаліберні халабудки, перероблені з старих кіосків, списаних контейнерів, дехто навіть примудрився мостити тут залізничні вагончики чи кузови від автофургонів, що вже відслужили своє. Таким мотлохом приторговували на різних звалищах, у відстойниках та тупиках. Торгівцям дрібним оптом цього цілком вистачало, але неохайний "шанхай" - журналісти колись писали про "Універсум" багато, коли ще порядку тут не навели, і фотограф увіковічив старі склади, підписавши знимку "український шанхай" - не так давно знесли. До речі, теж не обійшлося без уваги всюдисущої преси. Вже більше року тут стояли стандартні та зовні охайні компактні пронумеровані павільйони, оренда для постійних торгівців коштувала відносно дешево, бо вони охоронялися разом з територією ринку, начальник охорони навіть встановив тут спеціальний пост.

Смикнувши за ручку залізні двері з написом "ВЕКТОР. Ваша апаратура з наших складів. Ціни оптові", Карась переконався, що вони зачинені з середини, і грюкнув кулаком по залізу. Почулося шарудіння, клацнув замок і з напівпрочинених дверей висунулася голова.

– Кому тут... О, какіє люді в Галівудє!

– Від кого ховаєшся, Самба? Від мене? Дай зайду, базар є.

Рибалка потягнув на себе двері і зайшов до невеличкого приміщення, заставленого коробками по самісіньку стелю. Тут існувала якась своя система, вникати в неї Олегові не хотілося й не було потреби. До Юрчика Бразова, котрий відгукався на прізвисько Самба - погоняло прилипло на одній пьянці, Бразов у кабаку кидав гроші музикантам і вимагав заграти для нього самбу, кричав - це такий танок бразильський, хочу танцювати і все, йому заграли ламбаду, він дригнув кілька разів ногами і впав, забив потилицю, гуля потім тиждень боліла, - Карась прийшов не для ревізії. Освітлювала склад самотня лампочка на дроті, обігрівачі підтримували кімнатну температуру. Двоє робітників саме завзято переставляли частину коробок під стіну, побачивши начальника охорони, припинили роботу.