Чтение онлайн

– Ви тільки про "Універсум" пишете?
– Олег не посміхався.

– Чому? Це буде порівняльний аналіз.

– І куди це піде?

– "Бізнес", "Український комерсант", "Ринковий вісник", "Ваш партнер". Куди раніше візьмуть, замовлення є, я ж просто так не витрачала б часу.

– Ясне діло. Значить, ви зайняті?
– питання стосувалося шефа.

– Щось серйозне?

– Коли рівняти з увагою преси - не дуже. Мабуть, таки не дуже, не проблемне - з голови вилетіло, - Олег легенько стукнув пучками пальців себе по скроні.

– Ясно, перед гарною жінкою про всі проблеми забуваєш, на всі проблеми забиваєш, вибачте, Аллочко, за каламбур.

– Та ну, хто ж на поручика Ржевського ображається!
– мило хіхікнула жінка.

– Зайду пізніше.

За дверима Рибалка стиснув правицю в кулак і стукнув нею по розчепленій лівій долоні. Трошки знайомі.. Цікаво тобі було, курвего... Звичайно, просто так, для чергової газетної статті, вона б сюди не прийшла і не розігрувала б тут перед ним телятко. Розуміючи, що готовий робити дурниці, саме на це Алка своїм візитом його і провокує, Олег усе ж таки запланував собі найближчим часом перетнутися з нею і з`ясувати, якого хріна їй тут треба.

– Яка честь. Сам Карась мене шукає. Коли дізнався - всі справи похерив.

Вовка Дизель прийшов на стрілку із запізненням на п`ять хвилин. Зустрічалися вони в тихому кафе "У Графа", де майже ніколи не бувало багато народу і призначалося воно саме для подібних зустрічей. Тримав його колишній бандит на прізвисько Граф, ціни тут стояли такі, що звичайний перехожий, проходячи повз стильну вивіску, не заверне випити кави. А коли й заверне, по пошукає більш дешевої. Граф, відбувши дві ходки, відійшов від справ і братва підтримала його ініціативу фінансово, нейтральне місце для перетирання різних тем потрібне було багатьом. Кафешка цілком відповідала своїм грошово - відмивочним функціям, і, крім усього, жодні із стрілок не обумовлювалася наперед з Графом, для вирішення більш глобальних проблем знаходилися інші, менш примітні та відомі місця. Домовитися тут про зустріч між собою міг бідь-хто, будь-коли, і можна бути впевненим - місце непомітно для сторонніх охороняється і в разі незапланованої появи небажаних відвідувачів на кшталт настирливих і надто розумних ментів буде негайно попереджено.

Рибалка пив каву, Карась швиденько замовив собі пиво, роззирнувся довкола. В дальньому кутку про щось тихо розмовляли троє солідно вдягнених молодиків, біля стійки цмулив пиво і дивився кліпи по телевізору, підвішеному під стелею, молоденький пацан у розхристаній шкірянці.

– Твої тут ніде не крутяться?
– Дизель зробив великий ковток пива, взяв жменьку горішків з тарілочки і сипонув їх до рота.

– Чого це тебе так цікавить? Не довіряєш?

– Ну, ні з того ні з сього Карась забиває стрілку.

– Що ж тут такого?

Вовка Дизель у свої сорок два так і залишився Вовкою Дизелем, не залежно від кількості ходок і виставлених ним хат. Квартирний злодій, отримав перший строк у двадцять шість, а потім ще припаяли за спробу втечі, абсолютно дурну, погано підготовану, Дизель буквально поліз по нахалці, за що, крім додаткового строку, дістав по нирках від завзятих охоронців. Вовка Дизель не стільки рвався на волю, скільки прагнув у такий спосіб підняти власний авторитет. Не вийшло, він аж ніяк не тягнув на серйозного лідера, навіть по справі проходив як співучасник, один з чотирьох. Дизель не народився бути першим і поводив себе, як коротун, якому дуже хочеться вирости і для цього, прив`язавши до ніг гантелі, він висить на турніку або носить взуття на грубій підошві. Дизель готовий був на будь-яку підлість та дурість, аби його визнали крутішим за яйця.

Це була дуже небезпечна риса. Вона з часом розвинула в Дизелі декларативну безпринципність. Рибалка часто стикався з такими людьми, саме вони виявлялися на ділі найбільш підступними та жорстокими злочинцями. Варто було лиш натякнути Вовці Дизелю на його значимість в цьому світі, на тупаків та дебілів, які не бачать в ньому потенційного лідера, його можна підписувати на будь-яку справу. Крім мокрої, звичайно, Дизель поки що намагався дотримуватися дещо призабутого кодексу злодія і демонстративно уникати мокрухи. Хоча Рибалка начуваний про кілька випадків, коли Дизелю вдалося спровокувати криваві драми. Цим Вовка теж, до речі, пишався, але потай, хіба перед своїми відморозками.

– Будемо про справи базарити?

– У нас, здається, справ нема, - Дизель знову ковтнув пива.

– Це тобі поки що так здається. До мене дійшло, що твої козли образили хорошу людину.

– Хто такий?
– "козлів" Дизель пропустив повз вуха, про ієрархічний статус, суспільну значимість та розумові здібності своїх теперішніх підопічних він сам був не надто високої думки. Інакші йому просто не були потрібні. Інакшими він не зміг би керувати.

– Хату Влада Новикова виставили. Не треба було цього робити.

– Ти ж грамотна людина, Карась. Ну не гребуть мене паспортні дані тих, кого я виставляю.

– Однокімнатна на Харківській. Господаря покалічили, в хаті хіба у сортирі нічого не потрощили. Не вмикай дурня, Дизелю, все ти прекрасно вдупляєш.

Вираз обличчя Вовки Дизеля Олегові не сподобався. Нічого особливого, просто з лиця зникла напруга. Почувши, що саме цікавить Карася, Вовка помітно заспокоївся.

– Яким ти тут боком?

– Де "тут"?

– Коли хочеш, ми такі справді можемо поговорити про хату на Харківській. За однієї умови, - Дизель націлив на Олега вказівного пальця, мов дуло пістолета.
– Як давно і чому тебе цікавить саме це лайно, а не щось інше.

– Тебе, брателло, хвилювати подібні дрібниці не повинні. Часу мало, а я так розумію, ми починаємо казку про білого бичка. Знаєш таку?

– До чого тут бички?

– Бички - не ті, про кого ти подумав. Не двоногі дебіли з кастетами в кишенях. Звичайна собі дрібна рогата худоба. Яловичина. Таке собі телятко дурне, біле. З чорними плямами по боках.

Дизель надто впевнений у собі. Олегові підозри підтверджувалися: настільки все нечисто і непросто, що Вовка вважає за потрібне поводитися нахабно. Скажемо так - не зовсім відповідно до власного статусу.

– Ну і при чому яловичина?

– Не знаєш казки про білого бичка?

– Не знаю, - відповідь прозвучала чесно.

– Бач, ти не знаєш - і я не знаю. Знаєш казку про білого бичка? Не знаєш? Ти не знаєш, і я не знаю, а знаєш казку про білого бичка?

– Херня якась...

– Бач, дійшло. Так і ми з тобою будемо. Твої люди хату ставили? Яку хату? На Харківській! А-а, на Харківській..., - ймовірний діалог Рибалка зображував у ролях, старався з усієї сили.
– Так твої пацани хату ставили? Яку, кажеш, хату? На Харківській...

– Ну, хоре вже кривлятися. Наче солідні люди...

– Так от, щоб не кривлятися і не починати казочок на зразок тієї, про яку я нагадав, давай тепер усі моменти з`ясуємо. Людину ви образили, порядну і потрібну. Збитки покривати доведеться.

– Кому повертати збитки? Тобі?

– Терпилі, Дизелю, терпилі. Повертаєш штуку - і жодних до тебе претензій. Вибач, речі йому не потрібні. Та й сума смішна... Я собі думаю, не надто сильно ти піднявся. Телевізор за сто вісімдесят скинули, відак за півтори сотні. Скільки вторгували за компьютер, не знаю, та навряд чи більш як триста п`ятдесят. І так, різні дрібнички. Це я закруглив, бо ще моральна шкода вимальовується. Чого витріщився? Власне, заради моральної шкоди ми з тобою тут і базари тремо.