Чтение онлайн

Ось і цього вівторка вона, повертаючись із занять з сумкою через плече, думала. Власне, шукала пояснення своїй поведінці, і не могла знайти. Оксана сама не розуміла, яка муха її вкусила і що з нею твориться. Причина не у вагітності, котру за кілька місяців уже не приховаєш. Ні, з цим усе в порядку, дівчина навіть почала іншими очима дивитися на своїх шкільних подруг, що перетворилися несподівано з ровесниць, котрі мають багато спільних з нею інтересів та захоплень, на дурненьких наївних маленьких дівчаток, нічого не розуміючих в цьому житті. Оксана уявила зграйку однокласниць довкола себе, коли вони дізнаються про новий статус подруги. А у вчителів буде істерика, особливо - з хімічкою. Та двадцять років постійно вела групу подовженого дня, інших кандидатур на той час просто не знайшлося. Свої обов`язки виконувала чесно, а коли виникла нарешті нагальна потреба безпосередньо в учителі хімії, виявилося - навички роботи з наймолодшими школярами в`їлися навіки. Про таблицю Мєндєлєєва вона розповідала старшокласникам у тій самій манері, що віршик про котика - першокласникам. Акселератів, які курили за школою, матюкалися на шкільних дискотеках, здобували перший сексуальний досвід, укладаючи однокласниць на ліжка власних або їхніх батьків, потроху бавилися хто спиртним, а хто й "травкою", аби потім поділитися один з одним враженнями та порівняти, вчителька називала діточками, малятами, козенятами, хлопчиками й дівчатками. І за останні вісім років, коли вона полишила групу продовженого дня задля роботи за прямою спеціальністю, ставлення до старших, як до наймолодших, не змінилося абсолютно. Її щиро обурювали короткі спіднички та нафарбовані губи дівчат, тютюновий штин від хлопців, але насварити вона могла зазвичай лише помахуванням пальцем і зауваженнями на зразок "ай-ай-ай". А ще вона любила виступати на різних зборах і, так само сюсюкаючи, говорити на теми моралі. От з`явиться привід для розмов! Уявляючи собі фізіономію хімічки, Оксана не стримала посмішки. Найприкріше - козиря в педагогів не буде на руках, мама все знає, нічого вдіяти не може, силою робити аборт жоден закон не дозволяє.

Так, справа не в дитині, навіть не в її біологічному батькові, навіть не в спробі кинутися під машину. За цей вчинок Оксані, до речі, таки соромно. Дівчина не могла пояснити свого ставлення до водія тої машини, який так несподівано увійшов у їхнє з мамою суто жіноче життя, порушив усі усталені звички та звичаї, а мамі це з незрозумілих причин подобається. Правильніше так: причини зрозумілі. Тепер, коли Оксана сама збиралася стати матір`ю і вважала себе на всі сто дорослою, рівною своїй мамі жінкою, вона могла пояснити бажання Людмили спати з чоловіком. Хто знає, може, коли в неї самої виросте дитина, Оксана теж захоче чогось подібного. Поки ж мужики її зовсім не приваблюють... А коли вона, вже народивши, зустріне не Ігорка - чемпіона, а справді когось більш вартісного? І може мама теж нарешті зустріла...

Ні!

Тільки не цей бандит чи хто він там. Оксана не могла пояснити собі своєї ненависті, так, ненависті до Олега. Нічого поганого він їй не зробив... ще... Хай лиш спробує, знайдеться, кому заступитися! Але... Чому він повинен робити щось погане їм з мамою? Оксані зараз здалося - вона навмисне хоче знайти в маминому другові - коханцеві!– якомога більше всяких бридких вад. Навіть зовнішніх, хоча ніде правди діти, Рибалка таки красивий мужчина. Не солодкий красунчик на кшталт різних Тарзанів та El Кравчуків, або числених худосочних ма-альчі-ішек із зовнішністю пасивних педерастів, що грають і жіночих кліпах романтичного героя їхніх пісень, романів та еротичних снів. Краса Олега Рибалки - краса просоленого моряка, обвітреного рибака, грубуватого лісоруба, втомленого та запиленого вояка після тривалого важкого бою, ковбоя з техаського ранчо. Рибаків, моряків, лісорубів, вояків та ковбоїв живцем Оксана Сошенко в очі не бачила, не випадало такої нагоди. Зате багато читала про таких персонажів, дивилися фільми, уявляла мужніх чоловіків саме такими. Може, через це він і сподобався мамі?

А чи не ревнуєш ти, подружко?

Труснувши головою, Оксана відігнала від себе подібні думки. До кого ревнувати? До власної мами? І кого? Колишнього мента? Ще один Ігорко - важкоатлет, хіба розумніший на кілька порядків, бо дорослий. З рештою, шукаючи причини неприязні до маминого друга, можна далеко зайти. От не подобається він їй, ну не подобається - і край! Народить вона, а там побачимо, з ким мама залишиться. Поки що в них залишаться напружені стосунки... або мамі набридне бандюган і вона прожене його від себе. Від них. Отак.

Занурена з головою у власні думки, заклопотана вирішенням відразу кількох важливих для себе питань, Оксана не звернула увагу на непримітний синій старенький "пежо", що сунув за нею, та простоволосого хлопця в лижній куртці, котрий рухався метрах в десяти позаду. Здригнулася вона від надто голосного пищання, так зазвичай дають про себе знати мобільники. Озирнувшись, вона побачила, як хлопець у червоно-синій куртці та чорних штанях, заправлених у високі армійські черевики, підносить до вуха трубку. Нічого особливого, подібне бачиш тепер мало не на кожному кроці, в метро, маршрутках, нічних клубах, кінотеатрах, куда Оксана почала вчащати останнім часом. До речі, треба вибратися на "Володаря кілець"... Вона рушила далі, та раптом почула ззаду своє ім`я. Знову озирнулася. Хлопець з телефоном поспішав до неї, несучи трубку у простягнутій руці.

– Це ви мені?

– Вас до телефону. Ви ж Оксана?

– Ну... Я не одна Оксана...

Хлопець уже підійшов упритул. Дівчина машинально взяла мобілу, запитально глянула на нього.

– Оксана Сошенко? Значить, вас до телефону.

Чудасія якась. Притуливши трубку до вуха і промовивши: "Так", здивувалася ще більше, почувши мамин голос.

– Вибачте, Сергій...

– Сергійович, - нагадав відвідувач, для чогось озирнувся на щільно причинені двері Людмилиного робочого кабінету. Обідня перерва вже закінчилася, а по вівторках вона розглядала пропозиції після другої години. Годинник показував другу нуль три. Відвідувач з колючими очима подзвонив ще вчора зранку, дуже просився, аби його прийняли сьогодні першим, бо справа важлива і одночасно непроста. Ранком з кур`єрською повтою принесли звичайний поштовий конверт з візиткою наполегливого прохача, та по-батькові на ній не значилося. Взагалі дивна візитка: "Сергій Жигун, консультатнт". Золоте тиснення, номер мобільного телефона, більше нічого. Ані назви фірми, ані логотипу, ані пояснень, чого саме консультант цей наполегливий Сергій Жигун.

– Слухаю вас, - Людмила зробила стандартну американську посмішку.

– Довго затримувати не буду, та справа надзвичайно важлива і, можна сказати, невідкладна, - з плаского кейса Сергій Сергійович витяг течку, простягнув Людмилі.
– Ваш банк мені рекомендували як надійного партнера, а вас, Людмило Петрівно, як кращого експерта.

– Мені зрозумілі ваші лестощі, - Людмила, не вчитуючись у суть, професійним оком по-діагоналі проглянула папери.
– Від тих, хто прийшов просити позику, я вислуховую ще й не такі компліменти. Залишайте, документи розглянуть протягом трьох...

– Ви, певне, не зрозуміли, - м`яко перебив її Жигун, проколюючи поглядом, наче метелика - шпилькою.
– Саме тому я так напрошувався на окрему розмову, що не можу чекати від вас відповіді загальним порядком. В такому випадку папери прислали б вам окремо, а про результат довідалися б телефоном. У разі відмови документи з аргументацією на стандартному бланку передали б так само назад, у разі позитивного рішення ви б запросили для розмови представника фірми чи організації. Правильно?

– Ви чудово ознайомлені з нашою системою роботи, - Людмила не забирала американської посмішки.
– До речі, яку фірму чи організацію ви представляєте?

– У нашому випадку це не так важливо. Важливіше, аби ви просто зараз більш докладно вивчили документи. Бо все інше я скажу вам на словах.

Людмила стерла з обличчя посмішку. Відвідувач починав їй категорично не подобатися. Швидше за все, через манеру поведінки, якої вона від незнайомих людей терпіти не могла. Тим не менше вона зосередилася і заглибилася в папери. Коли до неї дійшов їхній зміст, вона не повірила своїм очам і перечитала ще раз, потім акуратно склала їх у теку, піднесла очі на Жигуна.

– Ви просите у нашого банку позику під стандартний процент на суму, яку ми дуже рідко надаємо навіть давнім партнерам. А вас я бачу вперше, та й вихідні дані зазначеної тут фірми викликають у мене особисто сумнів. Президент цього просто не підпише.

– А гарантійний лист?

– А якщо я перевірю, хто і коли вам його підписав? І на що саме писався лист? Сергію Сергійовичу, або ваші співробітники дуже недбало готували ці документи, або ви не володієте реальною ситуацією на...

– Я володію реальною ситуацією, - якщо Жигун і мав на меті заспокоїти Людмилу, фраза прозвучала наче прихована погроза.
– Ви - визнаний експерт. З вашою думкою рахується президент банку, бо інакше ви б не займали цю посаду. Керівництво вам довіряє, тому підписує всі принесені вами документи. Не вчитуючись особливо в глибинний зміст, бо інакше для чого тримати вас у цьому кабінеті на цій посаді? Повірте, ви й тепер нічим не ризикуєте. Сума, зазначена в цих паперах, надійде на вказаний вами рахунок цього банку, а ви, Людмило Петрівно, лише проконтролюєте, аби за пару годин сума пішла на цей, - чоловік торкнувся вказівним пальцем теки, - рахунок. Все. Ваш банк не постраждає. Тільки-но операція успішно пройде, ми з вами забудемо про наші маленькі пустощі. До речі, они передбачають винагороду.

– Ага. Ще - статтю кримінального кодексу, - Людмила покрутила теку в руках.
– Сергію Сергійовичу, кілька разів на рік кожен пристойний банк отримує подібні пропозиції. Новий рік почався, тому - з почином. Відмовою починати рік недобре. Ви заберете папери і підете самі чи мені звернутися в службу безпеки? А може, мені заховати теку в ящик стола для святого спокою?

– Для чого? Людмило Петрівно, мені справді рекомендували вас як мудру жінку. Фірма, зазначена тут, з`явиться відразу після підписання документів президентом банку, і зникне, тільки-но на її рахунок прийдуть через ваш банк гроші. Фірма, з рахунку якої сума прийде у ваш банк, зникне негайно після досить простої фінансової операції. Бачите, я відвертий з вами. Тому, що без належних підписів оці папери цінності зовсім не мають, так само не можуть виступати як доказ незаконної оборудки. Хоча, за всіма поняттями, незаконного нічого не станеться.