Чтение онлайн

А тим часом Сергій на прізвисько Водолаз теж вибудовував план своїх подальших дій. Полонянка йому подобалася. Власне, до жінок цей спортивної статури хлопець, якому насправді нещодавно виповнилося аж двадцять п`ять, особливої уваги ніколи не звертав. Звиклий за кілька років напівлегального життя до послуг повій, він вирішив для себе поки що цим досвідом і обмежитися. В нього була справа, за яку хазяїн цінував його, не дав пропасти після інституту з нікому не потрібним дипломом хіміка, і аби ж то в самому дипломі справа була... Наркоту вони з трьома друзями виробляли в кустарних умовах общаги, зате собівартість її виявилася дешевшою, а сам Водолаз взагалі вважав себе ідейним борцем за витіснення з студмістечкового драг-ринку негритосів та азіатів. Ті виявилися спритніші - банально здали молодих та ранніх через стукача ментам, і якби хазяїн не втрутився, хто знає, чи отримав би Серьога взагалі свій диплом. Невідомо як несподіваний благодійник крутнувся, але провину ідейного натхненника приятелі взяли на себе, Водолаза не протримали й трьох діб, потім була розмова з майбутнім хазяїном, і ось Водолаз переїхав сюди. До міста виходив не часто, згаданих уже дівок привозили сюди пачками мало не щотижня, та й не знав Сергій, яким дідьком займатиметься в місті. Тут теж спочатку роботою не завалювали, лише останніх півтора року хазяїнові заманулося пустити дурь у більш широкий роздріб, ніж мав до того. Власне, банальну ширку Водолаз донедавна не робив, хазяїн потребував різних специфічних пігулок, з допомогою яких людина, скажімо, втрачає на деякий час пам`ять, контроль над собою, просто починає верзти казна що. Через цю невеличку кімнату багато народу проходило, катівні тут ніколи не було, коли й стояв синець в когось під оком, так це раніше заробив, у процесі. Розмовляли тут з бранцями за допомогою простих на перший погляд укольчиків. Одні розв`язували язика, інші виключали пам`ять. Скажімо, сиділа людина в десь у кафе, підсіла до неї інша, знайома чи ні - не має особливого значення. Потім раптово - клац, вимкнено. Оклигує людина у підворітні неподалік від того таки чи просто десь поруч на лавочці, на землі, навіть у метро чи тролейбусі. Один раз було: посадили бідолаху в таксі, біля самого дому той до тями прийшов, потрусив головою, розплатився, подзвонив у двері - а там крики, зойки, міліція: четвертий день шукають, уже фото збиралися розклеїти "Допоможіть знайти людину". Головне - нічого ніхто не пригадує, де був, що бачив, з ким і на які теми говорив. Отакі забавки хазяїн надто полюбляв, на них Водолаз спеціалізувався.

Нічого. Він вигадає і собі одну дуже милу забавку. Насправді з добрим та хорошим фіналом, "пацієнти" полюблять очкастого дивака, бо все добро на світі роблять непоказні диваки. Саме тому очкастому Сергієві раптом розхотілося бачити тут, у цій камері - інакше не назвеш!
– оце зовсім ще дівчисько, молодесеньку полонянку в корчах та з перекривленим від болю обличчям. Так виглядають "пацієнти" вже після третього уколу. Хазяїн наказав наштрикнути дівча на голку, причому так, аби лікуватися потім було дуже важко. І Водолаз мимоволі почав лякати її, перевіряючи реакцію, хоча мав на неї, хай простить його хазяїн, свої особисті види. Ніде правди діти, трималася вона навіть краще а деяких здорових мужиків. Підходящий матеріал, не надто зіпсована, може взагалі цнотлива, це було б ідеально...

Якби Сергій на прізвисько Водолаз знав людську породу краще, поведінка бранки стала б для нього зрозумілою: дівчина настільки боялася, що покорилася долі, а раз так, то і вела себе відповідно, як людина, котрій нема чого вже боятися - усі страхи матеріалізувалися, моторошних таємниць не лишилося.

Коли Оксана повернулася, Водолаз підвівся, прикрив щільніше двері, присів навчіпочки біля дівчини, що знову примостилася на кушетці. Очі через скельця окулярів дивилися на неї знизу вгору.

– Тепер слухай останню страшилку. Крім триразового харчування жрачкою, приготованою нашим добрим Вовчиком, тобі ще прописані деякі медичні процедури. Уколів боїшся?

– Уколів? А що за...

– Тихо сиди. Якщо не я їх робитиму, колотиме Вовчик. Тобі стане так добре, що без цього кайфового настрою ти десь за добу вже не зможеш жити. Вбити тебе наказу немає.

Дитина торчків. Вовчик - дитина торчків. Оксана разом уявила, що народить отакого вовчика, фантазія запрацювала далі - аборт, наркоманам не можна мати дітей, навантаження на серце, вірогідне безпліддя... Тепер їй стало справді страшно, добрий Вовчик і оці сірі холодні стіни стали нараз добрими, милими, навіть десь рідними.

– Не треба, - кричати не було сил, стримувати сльози - так само.
– Мамочка... Що я вам... тобі... Ну що я кому зробила лихого? Ти ж не знаєш мене зовсім... Сергійку... Не можна...

– Без тебе знаю, - він підвівся.
– Відпочить трохи, я скоро повернуся. Поплач, все одно робити нема чого.

– Сергійку...

– Цить!
– гримнув Водолаз.
– Розумієш, що колоти таки, гм, доведеться? Вовчик як в обіймах затисне - не ворухнешся. З кожним укольчиком усе меньше вириватися будеш, кажу тобі авторитетно і компетентно.

Сказати про дитину тепер?

– Не треба... не хочу...

– Вовчику скажеш, - невблаганно талдичив очкарик, знову присів біля неї, торкнувся колін.
– Хазяїн мені довіряє, але раптом захоче подивитися на тебе... Вовчик худобина, та далеко не дебіл, метикований, хитрющий, обдурити його теж не думай.

– А... можна...

– Тихо сиди, - Водолаз нервово озирнувся.
– Поки що я нічого не вирішив. Не знаю, чому я з тобою говорю тепер про це, міг би взагалі промовчати. Грати доведеться, статуетку Оскара заробляти за кращу жіночу роль у фільмі "На голці - 2". Колоти тобі можна як варіант снодійне, поки віритимуть твоїм симптомчикам, мене не перевірятимуть. Снодійне в таких дозах теж ні до чого доброго не призведе, загальмуєшся надовго, зате навряд чи до звикання ти тут доживеш. Чула ж: до мами тебе рано чи пізно відішлють назад, стовідсотковою наркоманкою.

– Не треба... не треба...

– Я зараз піду. Скоро повернуся, пора на укольчики. До того часу хочу почути, згодна ти грати спектакль чи доведеться таки штрикати в тебе справжню дурь. Чого дивишся?

– Не вірю... Ти ж скажеш, що снодійне, а сам колотимеш...

– Для чого мені аж так викручуватися? Дурбецало ти мале. Чому пожалів тебе - сам не знаю. І жаліти перестану, зуб даю - перестану, коли потрібного спектакля ми з тобою не зіграємо. Натуральності не помічу - відразу пару кубиків вкочу, заб`ю на власну совість отакенний болт!
– він зігнув у лікті правицю, хотів ще щось сказати, натомість рвучко підвівся і залишив полонянку саму, причинивши двері.

Водолаз міг узагалі не зачиняти їх. У туалеті Оксана не помітила жодного віконця, попереду, там, де сходи, чатує "добрий" Вовчик, вона уявила себе в його здоровенних вузлуватих ручиськах, вся пересмикнулася, та навіть якби наважилася

на відчайдушну спробу втечі - не змогла б тепер зробити навіть кроку. Страх приморозив дівчину до медичної кушетки, поглинув повністю, не відпускав. Працював лише мозок, і то в одному напрямку - вона не хоче стати наркоманкою,

вона хоче народити нормальну здорову дитину, навіть конячі дози снодійного вплинуть на плід, про це вона теж встигла прочитати в енциклопедії. Ще трохи, і вона дійшла до несподіваного висновку: її обіцяють відпустити, та для чого тоді їй життя, коли на волю вийде інвалідом, чи не краще забути про все, махнути напролом, хоча б разок притопити Серьожу-Водолаза по окулярах, а "доброго" Вовчика - по потворній пиці. Балакати не годен, то закричить - це точно. І хай потім роблять з нею, що хочуть, придурки табірні. Заодно матусенька поплаче: бач, скучила без мужика, забула про дитину зовсім, в сама ж без восьми місяців як бабуся, ото хай і живе із своїм бандитом... Може, когось закохати в себе і не захотіти піти звідси? Залишитися тут, приборкати "доброго" Вовчика, подружитися з очкариком і його загадковим хазяїном, а мамі листа написати. Не подзвонити - саме написати: "Добраніч, мамочко й дядечко Олежко. Приємних снів."

Відчувши себе від таких думок зовсім малесенькою, нещасною, беззахисною та нікому, крім садиста Вовчика, не потрібною, Оксана завалилася на бік, сльози тоненькими струмочками побігли з очей. Вона навіть не відреагувала на повернення Водолаза з невеличким шкіряним несесером у руці. Розгорнувши його на столі, він приготував шприца, почав дзенькотіти якимись скляночками. Водолаз нічого не питав, Оксана теж мовчала і дозволила зробити собі укол.

За півгодини все довкола неї поглинув густий морок.

Замість голови в гостя був здоровенний букет свіжісіньких червоних троянд. Дівчина, яка відчинила двері, насилу стримала сміх. Не чекаючи дозволу зайти, гість ступив через поріг, за ним посунув ще один чоловік. Його чорнява коротко стрижена худенька дівчина не знала, а хто ховався за букетом, могла здогадатися.

– Роза Борисівна вдома?
– почулося з-за троянд.

– Ви ж знаєте, куди вона піде.

– Масаж, солярій, тренажерний зал, - гість відсторонив букет від обличчя, підморгнув дівчинці.
– Здрастуйте, Раєчко, з усіма вас минулими святами, краще запізно, аніж ніколи. Вибачте, ми тут з другом і без попередження.

– Знімайте взуття. Бо квартиру я щойно пропилесосила, - попередила Рая і зачинила за гостями двері. Спочатку - на верхній замок, потім - на нижній, нарешті взяла двері на ланцюжок, пояснила приятелеві гостя.
– Наша міліція нас не береже.

– Це хто там прийшов, Раєчко, дитинко?
– почувся з кімнати сильний голос, мало схожий на жіночий.

– До вас, тьоть Розо, молоді люди!

– І що це таке, я вас усіх питаюся? В домі живе молода незаміжня дівчина з двома вищими освітами, яка англійську мову та ідиш знає краще за прийняту державну, а молоді люди ходять до старого інваліда!
– гласили з кімнати, поки гості дисципліновано знімали взуття.
– Раєчко, ти на мене не ображайся, щоб ти мені була здорова, хай і ти у свої шістдесят сім так само хвилювала і збуджувала чоловіків, як твоя стара хвора товста тітка!