Чтение онлайн

Прокидатися було важко, боліла голова, та Водолаз попереджав про побічну дію, на дозу снодійного він не скупився. Як і було домовлено, після першого уколу дівчина кричала, лаялася, намагалася прогнати від себе людину з шприцем, та коли заходив добрий Вовчик, здавалася на милість переможця і знову засинала. Виринала зі сну зовсім розбита, з пересохлим горлом, язик у роті важко ворочався, нормально могла говорити лише спорожнивши зо два кухлі води. На воді не економили, зате годували паршиво, недосоленою чи перевареною картоплею, ріденьким кубиковим бульйоном із жменькою рису, єдина відрада - тричі на день по арі бананів. Оксана ніколи їх особливо не любила, та на фоні рисового відвару, присмаченого "Галліною бланкою" вини виглядали справжнісінькими делікатесами. Чому її годують саме так і чи є в подібному меню прихований зміст, дівчина запитувала у своїх сторожів кілька разів. Страхолюд Вовчик традиційно відмовчався, Серьога-Водолаз пожартував, на його погляд, вдало: "Бо поїдати тебе ніхто не збирається, тому й не відгодовують. Чого зириш? На убій не годують, ге-ге-ге! А тут людей час від часу смажать, делікатесик". Оксана назвала його тоді придурком, хоча й розуміла: за те, що він тепер фактично рятує їй життя, вона мусить йому за великим рахунком руки цілувати.

Кілька разів, під час невеличкої перерв між уколами, коли її випускали до туалету, Оксана ловила себе на думці, що не вірить Водолазові. Цей спец по наркотиках міг легко ошукати нещасну дівчинку, досвід спілкування з наркотою обмежувався однією скуреною на трьох цигаркою в туалеті нічного клубу "Тронікан" під час якогось рейв-паті, після чого Оксана вирішила віддавати перевагу традиційному для слов`ян засобу релаксації - алкоголю, та ще легкому петтінгу, бо в ті часи вони з подругами практикували саме його, безпсередньо про секс тоді ще навіть мови не було, хоча до того йшло, спонукала атмосфера. І, роблячи уколи, Водолаз може переконувати дівчину, що то лише снодійне, насправді ж присадить її на хитру хімію, з якої важко зіскочити. Для чого - теж невідомо. А тримають її тут задля чого? Викуп за мами збивати? Недоумки, мусили ж перевірити, грошей в них не так багато... Е-е, матуся працює в банку, ось де песик, швидше за все, порився... Та вибору в Оксани не було, хіба кричати, дряпатися, копати Водолаза носаками, наперед знаючи, що нічого доброго з цього не буде, саме лиш горе, робитимуть боляче, виставить себе перед ними негідно. Отже, триматися треба, грати за правилами. Бажання затопити комусь у писок металевим краником уже не виникало з тих самих причин: нічого це не дасть, їй шістнадцять років, вона вагітна, вона боїться втратити дитину, і хто знає, може на місячний плід впливають навіть дози снодійного...

Оксаною володів страх. Саме він змушував її існувати в похмурому підвалі під диктовку дивного хлопця на прізвисько Водолаз, виконувати його вказівки, і в часи, коли не лежиш у сірому важкому тумані, поводити себе так, як наркомани-новачки. Ось лише виринати з туману чимдалі важче.

– Торба, торба, що в тобі є, - коротун акуратно постелив багажник брезентом і почав розкладати на цьому імпровізованому прилавку вміст невеличкого сховку.

Коли в мужчини зріст метр шістдесят два навіть у черевиках на високому каблуку і коли людина з такою непоказною статурою напряму причетна до світу криміналу, нічого дивного, що чоловіка охрестять Гуллівером. Відгукувався він і на Гулю, і Рибалка, збираючись до нього, признався сам собі - він забув паспорті дані цього торгівця зброєю.

Власне, Гуля особисто не торгував, він лише знав, де що і за яку ціну можна швидко роздобути, у себе вдома нічого не тримав, та в гаражі зберігав невеличкий арсенальчик з нереалізованої продукції. Не рідко траплялося, замовника вбивали раніше, ніж він озброювався, саджали на невизначений термін або просто відпадала потреба. Ходовий товар Гуля викупав сам і притримував для особливих випадків, продавав перевіреним людям. Карась був саме з таких. Колись ще топчучи землю опером він не міг прищучити Гуллівера, хоча стукачки підтверджували - таки підторговує пукавками, паршивець. Потім, коли статус Рибалки помінявся, виникла необхідність озброїти новоспечену команду, отут уже без послуг Гулі не обійшлося. Тоді він ще зустрів Олега фразою: "Бач, начальнику, базар у нас знову без протоколу, зате більш предметний, скажи?"

Коли вірити паперам, оформленим за всіма юридичними правилами, гараж, в якому вони зачинилися, Гуллівер винаймав. Насправді людини, котра була записана його реальним власником, не бачив на очі, мабуть, навіть той злодій, котрий колись дуже давно разом з грішми прихопив з чергової обнесеної квартири паспорт, а потім недорого скинув цей документ. Орендував гараж Гуля по суті сам у себе, але враховуючи, що він там окрім машини тримав, краще підшарудіти та придумати собі липового власника. В разі чого звідки винаймач знає, що де в цьому гаражі заховано. Відбитків пальців на зброї Гуллівер завбачливо не залишав.

Рибалка нервував. За всіма нервовими чеканнями та зустрічами невпинно збігав світовий день, у січні сутеніє вже з початком п`ятої вечора, проводити розвідку на місцевості не виходило, потикатися в "Затишок" без хоча б поверхового вивчення обьєкту було занадто ризиковано та авантюрно. Правда, ще більш самовпевненою виглядала його задумка тимчасово залізти в шкуру ковбоя, нінзя, командос чи якогось іншого нащадка казкових лицарів і спробувати взяти з першого наскоку замок дракона, котрий тримає в мурованій башті прекрасну принцесу. Та на цю годину іншого виходу Рибалка просто не бачив. Він навіть не міг собі дозволити навести шороху по старих інформаційних каналах і хоча б з`ясувати, де в місті можна знайти такого собі Жигуна Сергія. Одне необережне слово - і він спалиться сам, заодно підпише смертний вирок Оксані з Людмилою. Тож доводилося рухатися буквально навпомацки.

Три "калаші" були старанно змащені і виглядали наче "з нуля". Рибалка признався собі - останній раз з автомата стріляв у армії, але там само пам`ятав, що у взводі вважався одним з кращих стрільців, про нього навіть писав місцевий бойовий листок, а фотопортрет відмінника бойової і, що характерно, політичної підготовки друкувала якось навіть "Красная звезда". Однокласниця, яка плакала на проводах і отримувала типові армійські листи, навіть певний час пишалася своїм "парнєм в арміі". Олег не думав, що навички колишнього прикордонника зовсім призабулися.

– Ніштяк машинки, скажи? Одна до одної, для себе тримаю.

– Тобі для чого?

– Ну, начальнику, - Карася Гуля за старою звичкою називав саме так, - життя тепер таке. До кожного в комплект по три рожки, один з трасерами, для понту. Ціна однакова, будеш брати три - скидку дам. Ти ж клієнт типу постійний. О-о, диви, яка річ!
– поряд з автоматами він виклав "кольт" тридцять восьмого калібру.

– Звідки таке добро?

– Не знаю, чи правда, хочеш - перевір, коли цікаво. Але до наших ментів недавно американські копи приїздили. Ну браталися після спільних забавок у тирі, зброєю мінялися. Знаю, не можна, але думаю - не одна батл юкрейн водка пішла під це діло. А потім наш мент американського пістоля посіяв, по легенді - чергову зірочку замивав. Чи загубив, чи допомогли, точно тобі вже не скажу. Знаю лише, пацани говорили: тому, хто поверне, нічого не буде, більше того, сто баксів та проблем із законом не виникатиме. Хріна, ствола вже скинули мені задешево. Я дав півтори сотки, пацанчик радий був, наче слон. В ринок поки що цей дефіцит не пускаю, швидка засвітка гарантована, нехай ще десь рік полежить у мене. Не продається, просто нахваляюся. Коли не секрет, кого воювати зібрався?

– Секрет, секрет. Навіть наша з тобою сьогоднішня зустріч - секрет. Державна таємниця.

– Ага. Тоді є звичайні "макарови", два штука, один гарячий, знай. Десь в когось з нього минулої весни стріляли і влучили.

– Мені чисті не потрібні. Постріляю і викину, давай.

– Гранат парочку не бажаєте?
– Гуля виклав чотири кругленьких металевих зелених яєчка, поруч поклав запали. Карась непевно стенув плечима.

– Хрін його... Парочку візьму.

– Точно на війну зібрався. Слухай, є балончик "Черемухи", свіженький. Спочатку газова атака, потім закидаєш фашистів гранатами, далі добивай піхоту з "калаша".

– До речі, бронетранспортера надувного немає в тебе?

Гуля цілком серйозно відійшов у куток, повернувся з новеньким бронежилетом, критично оглянув його, поклав зверху на зброю.

– Броня крєпка і танки наші бистрі. Усе, що можу запропонувати. Замовлення на бетеери, вертольоти та підводні човни виконуються гарантовано лише мінімум за півроку. Не жартую, серйозно кажу.

– Навіть про підводний човен?

– Ну, стосовно цього не знаю, грунт не зондував, але броневика цілком реально прикупити, навіть не завжди старенького. У Мукачеві випадок був: після вбивства одного місцевого крутелика в гаражі бетеера знайшли, у кабінеті, - Гуля багатозначно підніс пальця, наголошуючи на цьому слові, навіть повторив його: - Ка-бі-не-ті, пойняв? Автомати там на стінці висіли, наче рушниці мисливські, на спеціальних гачках. У дворі замість собаки злого крокодил на ланцюгу. Приятелі казали: "А чого, веселий чоловік був, зовсім і не бандит, а на броні ми всі на полювання їздили, з автоматами". Все то, сам розумієш, конфіскували, навіть крокодила. Між іншим, про рептилію в жлдному з протоколів н значиться. Наче тварюка наснилася усім, включно зі вдовою. Гадом буду, коли якесь тамтешнє ментовське начальство не вишиває тепер у чоботях з крокодилячої шкіри. Або, варіант, хабарі складує у гаманець з крокодила. Це о того, що при бажанні клієнта і його купівельній спроможності доставимо навіть крейсера "Аврору", не те що крокодилів з бронемашинами. Так що замовляйте, освоїмо.

– Ні, обійдуся без броника. Ось бінокля немає в тебе часом?

– З нього хіба стріляють?

– Ні, це я за бабами підглядати.

– Ти знаєш, є. Не смійся. Серйозно. Я тобі в навантаження дам, безкоштовно. Сувенір, приз для оптового покупця. Не тут, вдома, на зворотньому боці віддам, коли почекаєш.

– Гроші також по дорозі назад?

Рибалка витягнув з внутрішньої кишені скручені у тугенький качанчик та перетягнуті гумкою долари, простягнув Гуліверові.

– Наскільки я знаю, ціни в тебе не міняються, а клієнтам типу мене ти робиш знижки, відсотків десять? Чи правила помінялися?