Чтение онлайн

— Добре, що він нарешті пішов звідси, — прошепотів Анзельм. — А ти, Дібольд, завжди думай, що говориш. Нам ти можеш казати будь-що. Але не забувай, тут є багато донощиків.

— Хіба б Адамові пощастило втекти, якби він перед цим багато говорив про це? — запитав Каспар. — Ти знаєш, Дібольд, як він завжди казав? Навіть для риби краще, якщо вона тримає язик за зубами.

У Каспара всередині все палало від гніву, але з його губ зривалися холодні слова, і він бентежився та ніяковів, коли прислухався до свого власного голосу. — От, якби нам теж вдалося утекти звідси, — закінчив він поспішно.

— Всі хочуть утекти звідси. Ви помітили?

— Але бояться також всі.

— Було б дивно, якби вони не боялись. Адже здебільшого всіх ловлять, навіть коли пробують тікати в жіночому одязі.

— Ні, ми можемо втекти, — прошепотів Анзельм, — всі ми, якщо ми це тільки правильно здійснимо. Я вже багато міркував над цим, і майже весь план готовий. Боже, мене так і кортить зло пожартувати з ландграфа, що удає з себе чесну людину, за його спекуляцію людськими душами. Я хотів би всіх 1500 чоловік, що знаходяться в Цігенгайні, вивести з фортеці і з честю відпустити. Ландграф не так легко переніс би грошовий збиток.

— Чудово! У цьому я теж візьму участь! — Шмельцле поривчасто потягнув повітря своїм сухим носом, — він був дуже збуджений. — Анзельм, — сказав він з несподіваною урочистістю, — я цілком покладаюсь на твою розсудливість і твою мужність.

— Ми хочемо доручити тобі керівництво і необмежене командування… Ви згоди і?

Каспар першим захоплено промовив:

— Так!

Дібольд, Зеекатц, Кутц і Рюбенкеніг приєднались до нього. Товстун, як звичайно, трохи завагався, але коли мова йшла про Анзельма і фельдшера, для нього не існувало заперечень.

— Тікати мені вже не первина, люди, — признався Зеекатц. — Я сидів, як вам, певне, відомо, в кримінальному суді в Амстердамі за відмову оплатити рахунок. Але тоді мені вдалося утекти через кам’яну стіну вбиральні. Вони, напевне, потім загратували всі стоки для нечистот, що проходять під усією ратушею. Розкажи про твій план, Анзельм!

— Завтра опівночі ми можемо вже вирушити звідси, — сказав Анзельм хрипким голосом. — Треба діяти швидко. Опівдні треба в різних казармах повідомити людей про втечу. Це найкраще зробити тобі, Шмельцле, бо ти як фельдшер скрізь маєш доступ. Але будь особливо обережним серед єгерів і в шефському полку, там більшість — це ненадійні люди. Під приводом того, що ти прийшов розчісувати вуса, поговори з тими людьми, які на нашому боці. Я вже зв’язався з ними і знаю їхні імена. Завтра після муштри дам тобі точні вказівки, як треба розподілити окремі ролі. Вночі, рівно о дванадцятій годині, на казарменому подвір’ї пролунає гучний барабанний дроб. По цьому сигналу один загін накинеться на варту і обеззброїть її.

— Хто захищатиметься, буде заколений, — перебив його палко Кутц.

— …другий загін зламає двері цейхгаузу і роздасть зброю.

— Гармати ми повинні забити гвіздками. — перебив його Каспар. — І чи неправда, Анзельм, барабанний дроб — це моя справа?

Анзельм, усміхаючись, погладив Каспара по голові.

— А також ми повинні замкнути губернський будинок, — продовжував він. — І тоді ми попрямуємо до воріт. За три години ми можемо бути на свободі…

— Я тут, як удома, і можу провести вас найкоротшим шляхом через кордон, — запропонував Дібольд. — Ми підемо в Ганноверську землю.

— Не думайте, що це все так просто, — застеріг їх Рюбенкеніг — Не забувайте. що з валу фортеці будуть зроблені сигнальні постріли, щоб перешкодити нашій втечі: вони весь край піднімуть на ноги, повірте мені. Кожний солдат, що знаходиться на віддалі більшій за милю від казарми, мусить мати паспорт. І всі люди, зустрічаючи нас, повинні вимагати наші паспорти. Селяни, що живуть біля кордону, теж охоронятимуть його. А ганноверські власті напевне видадуть нас. Адже ж не забувайте, що Ганновер — це англійська земля.

Анзельм дивився услід блакитним хмаркам диму, що виходили з люльки.

— А що вони зможуть вдіяти проти тисячі п’ятисот озброєних чоловіків, — спитав він замислено. — Крім того, населення в таких випадках чинить активний і пасивний опір. Ти думаєш, що воно погодиться бути стрільцями і поліцейськими шпигами чужих князів?

Але Рюбенкеніга не можна було переконати.

— Я передбачаю невдачу, — пророкував він. — Дуже рідко така спроба кінчається щасливо.

Фельдшер здивовано підвів голову і запитливо поглянув в обличчя Рюбенкенігу.

— З якого часу ти став таким песимістом, товстун?

— Я, на жаль, вже не раз був очевидцем таких подій. Адже ж мій батько був здоровилом лейб-полку Старого Фріца. Хлопцем в Потсдамі я був присутнім на всіляких військових екзекуціях. Там одного разу здоровенні гренадери-серби змовились підпалити місто і із зброєю в руках дезертирувати. Страти, що почалися після цього, відрізання носів завдали королеві збиток в тридцять тисяч талярів. Ех, номери ми тільки, номери та й більш нічого!

— Це не зовсім вірно, — заперечив Анзельм. — Разом ми сильні!

Рюбенкеніг все ж недовірливо похитав головою.

— Наша доля вже вирішена. Ми так само мало можемо змінити її, як тріпотлива риба, яку несуть у сітці на кухню, щоб па великому бенкеті непомітно проковтнути в маленьких паштетах.

Каспарові стало моторошно від слів Рюбенкеніга. Невже він має рацію? Невже вони справді лише беззахисні тріпотливі рибки, приречені на таку гірку долю?

— Ні, ні, — крикнув він розпачливо, — наша втеча мусить удатися! Адже ж і у нас буде зброя! Рюбенкеніг, невже ти хочеш ухилитися від участі у втечі?

— Я не збираюсь ухилятись! — сердито налетів на нього Рюбенкеніг. — Я, звичайно, зроблю те, шо буде вирішено. Але я не вірю в успіх. Ох, що ти розумієш у цьому, малеча!

Рюбенкеніг скочив, збентежено зітнув плечима і швидко відійшов.

Фельдшер і Кутц ще кілька хвилин сиділи в нерішучості. Потім встали, сказали «Отже, до завтра!» і лягли спати. Також пішов і Зеекатц. Він присів навпочіпки біля кравця і заграв губами на гребінці тужливу мелодію, яку той співав; солов’їний голос кравця звучав приглушено, бо більшість рекрутів уже лягла спати.

Чому вони співають пісню дезертирів саме тепер?

Глибокий сум охопив Каспара. Він переводив погляд з одного рекрута на іншого. Пісня ніби носилася в повітрі і зворушила рекрутів до глибини душі. їх очі блищали, як у хмелю, і їм здавалося, начебто вони бачили крізь товсті стіни фортеці видіння свободи.