Опівнічні стежки
Шрифт:
Та його нервовий крик не міг заглушити шепіт, який повз залом:
– Москва наша… Москва… наша!
… А ще через годину Бражник, весело насвистуючи, крокував назустріч святково одягненій Дусі. Він узяв її під руку і рушив на вулицю Кузнечну. Тут, якраз навпроти будинку номер шість, ця, за всіма зовнішніми ознаками, закохана пара завмерла в під'їзді. Чоловік прикрив широкими плечами жінку від вулиці, а вона зрідка виглядала через його плече. Дуся міцно притислася до Павла, він ласкаво гладив її волосся.
Уткнувшись у його плече, Дуся скоромовкою доповідала:
– Жінка сива, середня на зріст. З корзиною, та ще й у руках дві хлібини. Це вже втретє за годину. Напевне, вони вирішили на всю зиму запас хліба зробити? Аж смішно!
Бражник, злегка повернувшись до вулиці, усміхнувся:
– Ти не коментуй! Твоє діло – рахувати!
Ще через хвилину, глянувши на годинника, наказав:
– Стеж уважніше! Повинен прийти Жорж!
І вона радісно повідомила:
– Йде… Чуєш, як палицею стукотить?
Жорж зупинився неподалік від них І сів на сходах. Дуся розповідала Бражникові:
– Була я з Жоржем у ресторані на Хрещатику, завтра маю вийти на роботу. Познайомилася з усіма, штат там мізерний…
Але Бражника зараз це не цікавило.
– Мовчи. Стеж!
Дуся продовжувала дивитися через вулицю, розповідаючи про кожного, хто входив або виходив з будинку. Та ось очі її здивовано округлилися.
– Слухай-но… Не може цього бути!
– Що ти там бачиш?
– Заремба! Офіціант з ресторану, сьогодні мене з ним знайомили…
Бражник аж свиснув.
– Це цікаво! Дивися уважніше – може, ще когось із знайомих побачиш…
Через хвилину Дуся радісно повідомила:
– Бачу!
– Кого?
– Романа! Ой, як він вирядився!
– Мовчи. Пішов він у під'їзд?
– Так, і не один. З якоюсь жінкою. Зайшли.
– Правильно, все в порядку.
А Роман тим часом крокував поряд з жінкою. Вона відпочивала на кожній площадці, важко дихала. Поруч топтався з відром, віником та вірьовкою в руках сажотрус – Роман.
Біля шостої квартири жінка зупинилася, постукала. Клацнув замок, двері трохи розчинилися, і над ланцюжком з'явилося жіноче обличчя.
– Юлія Йосипівна! – Жінка на сходах улесливо всміхнулася. – Це я, Шинкарьова, ваш кербуд. Печі у вас в порядку? Тут. до нас сажотрус прийшов, дочекалися, з весни ніхто димарів не дивився…
З-за дверей почулося щось невиразне, вони голосно грюкнули. Але Шинкарьова не образилася. Вона пояснила сажотрусові:
– Це дуже шановані жильці у шостій, ніколи зайвого слова не скажуть… А тепер зайдемо у десяту, потім у дванадцяту…
Побачивши, що їй важко підніматися, Роман запропонував:
– Може, з горища почати? Зразу все ясно стане…
Шинкарьова глянула на нього.
– Маєш рацію. Тільки ці поверхи і горище – не для мого серця, йди сам.
Роман швиденько побіг угору. Він пильно оглянув стіни будинку, ринви, балкони. Довго шукав вікна квартири Стефанської, міркував, де вони мають бути. Та ось зупинив погляд на висохлому винограді й помітив щіточку радіоантени.
Йдучи назад, обмірковував побачене. Думки мимоволі сягнули далі… Цікаво, як поставився б до цього комісар Сенченко, побачивши його зараз на горищі? Нічого не скажеш, робота якраз для керівника підпільної групи – самому лазити по дахах, шукати антени!…
Але ж цей пошук мав принциповий і дуже важливий характер. Наявність радіоприймача у Стефанської підтверджувала підозру підпільників. У цій квартирі щось коїться! Якщо ж співставити все, що вдалося з'ясувати про цю квартиру, вимальовується дуже цікава картина – тут міститься якась таємна організація. Але яка? За усіма даними – таємна «школа німецьких агентів. Щоб упевнитися в цьому, Роман і вирішив сам вийти на розвідку. Антена – це ще один штрих у тій картині, яку малювали його люди протягом останнього місяця.
Чи мав він право йти на цей маскарад з переодяганням? Напевно, ні… Але в нього якраз сьогодні зранку був той стан, при якому бесіда і похід по квартирах разом з мадам Шинкарьовою були найкращими ліками. Напруження останніх тижнів, недоспані ночі, постійна й виснажлива небезпека, що чатувала на кожному кроці, – все це вилилося в настрій, який він сам назвав «хандрою»… Роман відчував, що назрівають важливі, можливо – головні події у боротьбі з гестапо, відчував щось подібне до страху за себе і своїх товаришів, бо діяли вони справді безстрашно і, вже призвичаївшись до свого становища, могли втратити десь пильність. У звичайних умовах потрібен був, можливо, невеликий перепочинок і йому, і групі, але в окупованому Києві такої розкоші він дозволити собі не міг і тому почав нервувати.
Сьогодні він знову не спав ніч. Не спав тому, що прискіпливо і детально перебирав у пам'яті кожен крок групи, аналізував, оцінював, шукав помилок – і начебто не знаходив їх!
Щоб позбавитися стану непевності і сумнівів, Роман і вдався до випробуваного методу. Активної, цілеспрямованої дії, коли всі думки сконцентровані на єдиній, інколи вузькій меті, коли ніколи, просто шкідливо відвертати свою увагу якимись сторонніми роздумами. Він сам переодягся сажотрусом і пішов на розвідку. Напевно, комісар Сенченко вилаяв би його за це, але інакше не міг…
І тепер повертався з горища заспокоєний.
Романова група діє!
Сліпий Жорж повільно піднявся сходами старовинного будинку. Він постукав у двері. По досить тривалій паузі двері обережно прочинилися на ледве помітну щілинку, і сердитий жіночий голос почав йому дорікати:
– У такий час просити! В самих нічого їсти… Погибелі на вас нема!
Двері грюкнули й зачинилися. Але Жорж не образився. Він рушив далі і знову постукав у двері. На цей раз відчинив високий німець у мундирі льотчика – Ернст Нагель. Він критично оглянув Жоржа, повернувся і гукнув у квартиру:
– Рито! йди-но, твій хрещеник прийшов…
Лейтенант Нагель, закопиливши губу, пішов, а натомість виглянула Рита з окрайцем хліба і цибулиною. Даючи «милостиню», вона сердито прошепотіла:
– Чого тобі? Адже умовились…
– О четвертій будемо, як казали. Але зараз новина, Роман прислав. Прибули зв'язкові з центру, швидко повертаються. У тебе нічого свіжого нема?
Рита зачинила двері, вийшла на сходи, глянула вниз і вгору, трохи нахилилася до Жоржа:
– Дванадцятого через Дарницю і Конотоп пройде ешелон з новою технікою. Якісь «фердинанди». Танки, чи що… У мене все в порядку. Чекаю на вас сьогодні.