ЖАНРЫ

Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)

Михановский Владимир Наумович

Шрифт:

Та що там корабель! Навiть одне одного люди впiзнають не без труднощiв. Так рiзне свiтло вiд трьох сонць спотворило їхню зовнiшнiсть.

Глибокi багатобарвнi тiнi, звиваючись, повзли по землi, коли з-за обрiю вервечкою одне за одним випливло ще три сонця: бiле, синє й оранжеве.

Бракує мовi людськiй слiв, аби змалювати фантастичну картину, що спалахнула раптом перед зором зачудованого екiпажу. Це було якесь безумство барв. Дивовижнi свiтловi комбiнацiї змiнювали одна одну щомитi, i тому здавалося, нiби всi довколишнi предмети перебувають у безперервному русi. Кожна деталь пейзажу раптом набула фантастичних ознак. Свiт загубив чiткi обриси, став розмитий, нереальний.

Люди iнстинктивно з'юрмилися в тiсний гурт, перекидаючись короткими реплiками: вони розумiли одне одного з пiвслова.

О, звичайно, пiсля цiєї експедицiї в людськiм лексиконi з'являться новi слова. Не можуть не з'явитися, бо без них не передати веремiї барв цього надзвичайного свiту...

Я пiдвiв голову, з великим зусиллям одiрвавшись вiд прадавньої книжки. Свiтло настiльної лампи помiтно зблiдло, наче злиняло. Я повiльно вертався до дiйсностi. Очi болiли, нiби їх запорошили пiском. Усе ще не розумiючи, чому лампа така блiда, я пiдвiвся, пiдiйшов до вiкна. За тонкою i прозорою плiвкою пластика займався свiтанок.

Та нiч у батьковiй бiблiотецi лишилась у моїй пам'ятi на все життя. А з прадавньою книжкою я не розлучався вiдтодi, як з дорогим талiсманом. Нi, менi не властиве нiяке марновiр'я. Просто приємно було усвiдомлювати, що я будь-якої митi можу погортати пожовклi сторiнки, котрi породили менi в душi нi з чим незрiвнянну насолоду.

Лишається додати - книжку я втратив пiд час пiщаної бурi на Марсi. Тi ж таки скаженi смерчi червоного пiску забрали в мене сiм'ю...

Та я не розповiв iще про найцiкавiше стосовно сузiр'я Близнят - мету польоту "Грегора". У своїй оповiдi я зупинився на трьох братах, трьох Касторах - двох велетнях i третьому карликовi.

Уявiть собi здивування астрономiв, коли вони виявили, що кожна з цих трьох зiрок у свою чергу розпадається на пару сонць! Сонця кожної пари дуже близькi одне вiд одного (зрозумiло - в космiчних масштабах). Саме через близькiсть їх тривалий час i не могли сприймати порiзно. Так предмети, що знаходяться поряд, зливаються в один, якщо вiддалятися од них. Розрiзнити двох космiчних сусiдiв поталанило тiльки тодi, коли людина озброїлась новим могутнiм засобом дослiдження - спектральним аналiзом.

Виявилося, новi близнята, на яких розпадаються два старшi брати Кастор А i Кастор В,- вiддаленi один вiд одного всього на десять мiльйонiв кiлометрiв. Зовсiм мало в масштабах космосу. Особливо, коли мова йде про такi солiднi об'єкти, як зорi. I справдi, це в п'ять разiв менше, анiж вiдстань од Меркурiя до нашого Сонця. Проте Меркурiй - планета. А тут iдеться про вiдстань мiж двома зiрками.

Ну, а як же третiй, найменший брат, Кастор С? Виявляється, вiй не вiдстає од старших братiв! Кастор С теж iз двох близнят, звiсна рiч, карликiв. Розташованi вони, сказати б, зовсiм поряд. Вiдстань мiж них якихось 2,7 мiльйона кiлометрiв. Це вдвiчi менше за дiаметр нашого Сонця.

Отож далека зiрка Кастор являє собою дивовижну систему, що складається iз шести сонць. Чотири з них - великi й розжаренi, а два - маленькi, холоднi, темно-червонi. Он який вiн, далекий свiт, так яскраво описаний у стародавнiй книжцi, що над нею я просидiв першу у своїм життi безсонну нiч.

Ще до того, як Вища Координацiйна рада призначила мене на "Грегор", котрий вирушав до сузiр'я Близнят, я часто думав: а чи є планета в дивовижнiй системi Кастора? Що, коли картини, описанi нашими предками, не фантазiя, а реальнiсть?

До свого записного бiоблокнота я ретельно занотовував новi й новi данi про свiт iз шести сонць. Вiдомостей не бракувало: газети, журнали, радiо, телебачення Сонячної системи постiйно придiляли незвичайному свiтовi свою увагу...

Дивно - "Грегор" майже досяг мети. Навiть не вiриться. Навмання натискую на клеми бiоблокнота, i тихий голос, найоiднiший менi голос тiєї, якої вже нема на свiтi, неквапом промовляє:

"...Рух шести сонць Кастора вiдбувається з максимальною узгодженiстю, чим нагадує чудово вiдрегульований годинниковий механiзм. Ми маємо по сутi три парнi зiрки, i кожне з таких парних сонць обертається довкола загального центра мас, тобто довкола однiєї i тiєї ж точки... Карлики, як їм i належить, найспритнiшi. (На цiм мiсцi я зримо уявляю собi легку усмiшку тiєї, що колись на Марсi начитала менi текст). Вони умудряються здiйснити повний оберт усього за дев'ятнадцять годин. Дещо солiднiше поводяться старшi брати. Кастор В описує повне коло протягом трьох земних дiб. Двiйники Кастора А ще вайлуватiшi: аби зробити повний оберт, їм потрiбно дев'ять днiв. Так живе дивовижна родина iз шести сонць. Iнших таких сiмей, мабуть, нема в усьому Всесвiтi. Принаймнi людинi вони невiдомi..."

Ара, як i я, захоплювалась астрономiєю. Вона марила далеким свiтом, що його осяває аж шiсть сонць. Пам'ятаю, якось пiд час вiдпочинку на моїй батькiвщинi, бiля Середземного моря, ми з Арою намислили спорудити на мiському пляжi модель загадкового свiту. Довiдавшись про наш намiр, друзi стали допомагати нам.

Передусiм я пiдрахував на портативному калькуляторi, в якiй пропорцiї треба зменшити розмiри, аби модель помiстилася на прибережнiй дiлянцi. Дiставши потрiбнi цифри, ми взялися до роботи.

Середнiй дiаметр двох найбiльших сонць - пари Кастор А - було взято за один сантиметр. За цi два сонця правили уральськi самоцвiти. Спецiально опромiненi, вони горiли в пiтьмi бiлим гарячим свiтлом. Вiдстань мiж ними, вiдповiдно до астрономiчних даних, становила всього п'ять сантиметрiв - на те вони, власне, i близнята! Працювали ми неквапом, ретельно дотримуючись розмiрiв. Кожен самоцвiт було покладено на крихiтний самохiдний вiзок. Вiзок повзав по заданiй траєкторiї з заданою швидкiстю, що її можна було регулювати по радiо.

По тому настала черга другої пари зiрок - Кастора В. Цi два сонця, за якi правили такi самi самоцвiти, тiльки дещо менших розмiрiв, ми помiстили на вiддалi пiвсотнi метрiв од першої пари.

Третя пара сонць - два червоних карлики, Кастор С - завдала нам чималих клопотiв. Йдеться не про їхнє виготовлення: за тьмянi пурпуровi сонця ми взяли два опромiненi рубiни, з горошину кожен. Та коли постало питання, куди ж помiстити цю пару сонць, з'ясувалося, що вона має бути вiддалена вiд чотирьох своїх побратимiв на... шiстсот метрiв. Так треба було, аби не зрадити масштабностi. Я спробував змiнити пропорцiї, щоб уся система могла вмiститися на нашiй дiлянцi, одначе Ара рiшуче запротестувала.

– Соромся!
– сказала вона.
– Ти береш участь у великому актi творення. Нiчого жартувати, якщо створюєш нову сонячну систему...

– Щоправда, за готовими кресленнями, - кинув хтось iз товаришiв.

– Тим паче!
– пiдхопила Ара.
– Творець не пасує перед труднощами.

I ось настав кiнець кiнцем вечiр, коли все було готове. Ми й не сподiвалися, що наша вигадка приверне таку увагу. Юрби народу оточили з трьох бокiв наш витвiр. Нiхто не переступав накреслену лiнiю, завдовжки мало не кiлометр. З четвертого боку ряхтiло лагiдне море. Тiльки-но почало смеркати, до берега стали причалювати яхти, баркаси, ялики. Люди не запалювали на щоглах вогнiв, i на тлi призахiдного неба такелажнi лiнiї видавалися зовсiм чорними.

Поделиться с друзьями: