Чтение онлайн

– Кiре, вiзьми на пробу, - вiддав наказ капiтан.

I всi четверо попрямували до входу в корабель...

По обiдi Скеля запитав астробiолога:

– Ну, що там зi смарагдовою речовиною?

– Поки нiчого, - якось неохоче вiдповiв Ярослав.
– Я опустив її в насичений розчин гiберелiну.

– Але чому ти думаєш, що в речовинi, котра перебувала в умовах, де температура якихось двi з половиною тисячi градусiв, пощастить виявити бiологiчнi ознаки?

Астробiолог хотiв був пояснити, що навертає його до таких припущень. Коли враз завила сирена. На контрольному пунктi побiля цифри "3" спалахнула авральна лампочка. Третiй вiдсiк... Це була астролабораторiя.

Астробiолог метнувся до виходу. Услiд за ним кинувся штурман. Оклик Федора Скелi "зупинiться!" наздогнав їх побiля самiсiньких дверей.

Капiтан увiмкнув екран, що займав усю задню стiнку каюти, i перед зором трьох космонавтiв постала астролабораторiя. Хитромудрi прилади, заставленi рiзними ретортами i штативами стелажi. Але що це? Яка сила зрушила з мiсця термостати? їхнi чорно-матовi куби хаотично громадились тепер у кутку. Один iз кубiв раптом луснув, i крiзь розколини навально поповзло щось бухке, зелене, схоже на оленячий мох.

– Спори!
– прошепотiв астробiолог.

– Кiре, - гукнув капiтан, - негайно в третiй вiдсiк. Задрай вихiд звiдтiля...

Робот кулею вилетiв у коридор. Та наблизившись до третього вiдсiку, вiн дещо уповiльнив крок i став пересуватись обережно, мовби крадькома. На екранi було добре видно його кулясте тiло, мiцнi кiнцiвки, вогники фотоелементiв. Зовнi все було начебто спокiйно. Але кожен iз космонавтiв з хвилини на хвилину чекав якоїсь бiди.

Досi корабель мчав крiзь космiчнi простори без особливих пригод. Навiть дiставшись району загадкового Антареса, екiпаж не виявив нiяких пiдтверджень гiпотези академiка Свiтлова. Хоч би якiсь тобi ознаки високоорганiзованої матерiї. Навпаки, украй висока радiацiя, рiвень котрої безперервно зростав, схиляла до думки, що життя в цих сферах неможливе. Але яка в такому разi природа загадкової зеленої маси? Чому на неї анiскiльки не впливають найсильнiшi радiацiйнi бурi?

Нiмий ураган, що шаленiв зовнi, не минув дарма для тих, хто перебував за грубою обшивкою "Петра Голубничого". Мiкрочастинки, з величезною швидкiстю бомбардуючи корабель, породжували у внутрiшнiх вiдсiках вторинне випромiнювання. Подеколи стiнки тiєї чи iншої секцiї починали тьмяно свiтитися. Вторинне поле було зовсiм кволе. Чутливi прилади ледь фiксували його. Розкрити фiзичну природу поля нiяк не щастило. У всякому разi, воно виявляло себе досить дивно: пiд дiєю загадкових променiв космонавтам часто-густо дуже хотiлося спати. А за роботiв i казати нiчого. В один iз днiв вони зовсiм вийшли з ладу. Космонавти натикалися на своїх бiлкових супутникiв у найнесподiванiших мiсцях. Роботи позаклякали в закутках вiдсiкiв, на гвинтових сходах, у коридорах,- власне, скрiзь, де їх захопила страшна каталепсiя.

Виконуючи наказ капiтана, їх перенесли у тринадцятий вiдсiк, де зберiгалося рiзне спорядження. Вантажити своїх побратимiв на манiпулятори допомагав Кiр - єдиний iз роботiв, котрого випромiнювання не вивело з ладу.

За першим проектом екiпаж "Петра Голубничого" мав складатися iз сорока двох чоловiк. Сюди, звiсна рiч, не входили кiберпомiчники. Але що успiшнiше проходили випробування нової серiї бiлкових роботiв, то цифра ця зменшувалась. Кiнець кiнцем Координацiйна рада ухвалила сформувати екiпаж всього з трьох осiб: капiтана, штурмана й астробiолога. Мiсця всiх iнших членiв екiпажу посiли бiлковi роботи. Слiд сказати, вони успiшно виконували свої обов'язки, аж поки не сталася з ними ця бiда...

Федiр Скеля, Микола Борт i Ярослав Смiливець невiдривно стежили за тим, що вiдбувається на екранi. Ускочивши до третього вiдсiку, Кiр притьмом зачинив за собою дверi. Перед ним було страшне видовисько. Зелена маса бухла, росла, заповнювала собою весь вiльний простiр. Вона завиграшки трощила, гнула й ламала все на своїй путi. Навiть термостати, виготовленi з надмiцного нейтриту, репали, як динi.

Докладно проiнструктувати Кiра капiтан не мiг. Адже вiн i сам не знав, що собою являє зелений напасник. Кiровi було надано повну свободу дiй. Вiн мав залежно вiд обставин обрати найдоцiльнiшу тактику, пам'ятаючи, звiсна рiч, i про безпеку корабля, i про можливу загрозу трьом космонавтам, i про необхiднiсть виконати кiнцеве завдання, покладене на "Петра Голубничого". Напохватi було найпростiше розв'язання проблеми: спробувати негайно знищити таємничий мох. Та поспiшати з цим було нерозумно: адже в районi Антареса екiпаж попри всi сумнiви сподiвався виявити високоорганiзоване життя. Тим часом нiхто не мiг знати, яких форм воно тут прибрало...

Тiльки-но Кiр задраїв люк, як на нього згори опустилась якась довга зелена швабра. Вона погойдувалась, наче жива, i мало не торкалася чорної лискучої поверхнi робота.

Кiр прожогом вiдскочив у куток i закам'янiв у вичiкувальнiй позi.

Зелений мох став повiльно з усiх бокiв пiдступати до нього.

Робот зовнi видавався спокiйним. На екранi було чiтко видно, як ворушаться його вусики-антени, холодно блимають цятки фотоелементiв, тремтять мiкролокатори. Перш нiж розпочати дiяти, Кiр збирав iнформацiю. В цю мить вiн перебирав у пам'ятi тисячi варiантiв, шукаючи найдоцiльнiшого помiж них.

– Капiтане! Вже, мабуть, можна!
– благально сказав Ярослав.

Скеля натис клему виклику. Шерех i писк радiоперешкод наповнили кают-компанiю.

– Прибув до третього вiдсiку, - почувся чiткий Кiрiв голос.
– Аналiз повiтря у вiдсiковi...

– Коротше... Доповiдай про найголовнiше!
– попередив капiтан.
– Енергiя в твоєму переговорному акумуляторi кiнчається.

Микола Борт винувато кашлянув. Протягом кiлькох днiв вiн збирався поставити Кiровi новий акумулятор. Та все нiяк не мiг вибрати слушного моменту... Тепер ця дрiбниця може спричинитися до фатального наслiдку.

– Аналiз повiтря у вiдсiковi, - повторив Кiр, - свiдчить, що процентний склад кисню дедалi стає менший.

Космонавти мовчки перезирнулись: це була нова ланка у вервечцi несподiванок.

– Маю намiр розпочати дослiдження зеленої субстанцiї, - спокiйно казав далi Кiр, наче перебував не на кораблi, що дiстався далекої зоряної системи, а на тренувальному полiгонi. Щоправда, його голос звучав глухiше, анiж звичайно. Та причиною цьому був виснажений акумулятор...

Минуло кiлька хвилин. Але Кiр не рухався з мiсця, вичiкував. Мабуть, якiсь мiркування утримували його вiд активних дiй.

Рухливий язик, що скидався на зеленаве полум'я, пiдповз по пiдлозi вiдсiку до стелажа, гнучко охопив його з усiх бокiв. Стелаж гойднувся i полетiв долу, засiявши пiдлогу склом i друзками. Бiльшiсть реторт розбилась, i отруйний дим вiд мiшанини реактивiв заповнив увесь вiдсiк.

– О-о!
– застогнав Ярослав, наче вiд зубного болю, i на мить прикрив долонею очi.

– Спокiйно!
– поклав йому на плече руку капiтан.
– Зараз це не головне.

Коли дим розвiявся, перед космонавтами постала страхiтлива картина: зелена маса, звиваючись, повзла в усi боки. Здавалося, перевантаження, що виникало внаслiдок прискореного руху корабля, для неї не iснувало. Можна було подумати, нiби в бiолабораторiї раптом попри всi закони фiзики запанувала невагомiсть.

Микола перший звернув увагу на одну неймовiрну обставину: предмет, що до нього торкався мох, кудись зникав. Ось зелений язик натрапив на осцилограф, i прилад повiльно розтанув, наче був вилiплений iз снiгу.

– Мабуть, вiн загубив свiй колiр, став прозорий, - висловив припущення Ярослав.
– Проклята плiснява, чи що воно там таке, позбавила його пiгменту...

– А я думаю, вона просто розчинила його в їдких кислотах, - докинув Микола.

– Боюся, кожен iз вас далекий вiд iстини, - похитав головою капiтан. Ну, та давайте подивимось, що буде далi.