Чтение онлайн

— Гаразд, — погодився Акоп, розуміючи, що нема іншої ради. — Можна вантажити речі?

— Звичайно!.. Гей, Крісте, відчини трюм. А ти, Мігу, притримай Негріле, щоб не залишив нашого гостя без свити.

На пристані стояв митник, байдуже дивлячись на Акопові мішки, але час від часу боязко зиркав по боках. Коли пожитки були вже в трюмі, вірменин підійшов до нього, всунув щось у кишеню, одержав папір з печатками і повернувся на палубу, полегшено зітхнувши.

— Тепер можете спокійно йти, — сказав йому Антон. — Але завтра щоб були тут перед обідом.

— Іти? — злякався вірменин. — Навіщо йти, якщо заплатив? Я залишаюся тут! — І він сів зверху на трюмі.

— Вас ніхто не проганяє, — відказав капітан. — Я думав, може, у вас є справи в місті.

Невдовзі повернувся Герасім. До завтра не відчалюватиме жодне судно — ні пароплав, ні вітрильник, ні навіть баркас.

— Де ми покладемо спати вірменина? — спитав Антон. — Забрати його до себе в каюту, чи ви візьмете в кубрик?

— Подивимось, що він сам скаже… Гей, пане, ходімо вибирати ліжко! Бажаєте каюту-люкс чи вдовольнитесь звичайною? Але це коштуватиме ще один ікосар, бо за ночівлю ми не домовлялися.

— Я спатиму тут. У мене є подушка й ковдра.

— Ти глянь на нього, скупія! — прошепотів Герасім до Антона. — Він ладен повіситись за ікосар!

— Та облиш його, Герасіме! Він щедро заплатив! Знаєш, скільки я взяв з нього? Сорок золотом!

— А це ж як, пане?

— У нього виявилось зайве майно.

— Бачу, ви осягаєте ремесло купця, — задоволено усміхнувся Герасім. — Ну, якщо так, треба поводитися з ним чемніше… Ефенді Акопе, я пожартував! За каюту не треба платити нічого.

На його подив, вірменин навіть не поворухнувсь.

— Дякую, я вже сказав — буду тут. Я не можу спати в каюті, бо задихаюся від спеки.

— Яка спека? — прошепотів Герасім. — Чи я не бачив, як він гасав по пристані, мов жеребець? — І додав голосніше, ледве стримуючись, щоб не засміятися: — Добре, ефенді Акопе! Спіть, де хочете, але знайте, на палубі є великий пес-вовкодав, його звати Негріле. Познайомитеся з ним самі!

Рано-вранці Антон подався на Каїк-хане і знайшов там Хараламба.

— Не треба стояти тут весь час. Поки нема поїзда, можна піти в місто, але постарайся прибути сюди вчасно.

Потім Антон сів у шлюпку й подався на Гайдар-пашу.

П'єра Ваяна не було ніде.

У дирекції залізниць капітан «Сперанци», заплативши бакшиш кільком чиновникам, дізнався, що П'єр Ваян тут не працює. Один із чиновників, байдуже сховавши хабар до кишені, порадив звернутися до військового міністерства, але Антон не міг собі цього дозволити — він уже розтринькав усі гроші по кабінетах оттоманських чиновників.

Він піде в Пірей з дошками кіра Леоніди, потім верметься сюди й почекає трохи, ходитиме в недалекі рейси по архіпелагу, коли з'являтиметься вантаж, адже це, власне кажучи, не змінювало його планів. Все одно в Середземному морі треба залишатися до наступної весни — щоб зібрати необхідні кошти для майбутньої подорожі.

Але що там діється в порту? Якийсь солдат у фесці, в червоній туніці і в зелених шароварах з примкнутим багнетом до гвинтівки вартував біля корми «Сперанци», Крістя Бусуйок стояв на палубі, а Акоп заламував собі руки.

— Що сталося? — спитав Антон, вибігаючи на палубу.

— Штраф, пане, — відповів плотогон, показуючи папір з печаткою.

Папір з султанським гербом сповіщав турецькою й французькою мовами, що, оскільки з судна скидали сміття в порту, шхуна «Сперанца» під румунським прапором повинна заплатити штраф у розмірі тисячі лір, інакше…

Капітан відчув, що втрачає самовладання. Він навіть не уявляв, що фінанси падишаха в такому жалюгідному стані!

— А той башибузук на пристані чого стоїть?

— Його поставили вартувати нас. Щоб ми не втекли. Саме тут нагодився Герасім.

— Що будемо робити? — спитав його Антон, показуючи папір.

Стерновий почухав голову.

— Тисяча лір? Гм!.. Хитрий султан!.. Але заспокойтеся, пане, на цю болячку є ліки! Ходімо разом, а там буде видно!

Коли вони ступили на трап, їх наздогнав Акоп:

— Ефенді капітане, поговоріть там, переконайте, якщо вони погодяться, я можу позичити вам трохи. Ви дасте мені розписку…

— Бісів купець! — сказав Герасім, коли вони вже повертали до контори. — Розорений-розорений, а з нас може останню сорочку зняти.

Капітан порту був похмурий чоловік з вигнутим, мов ятаган, носом.

— Ви прислали нам оце? — спитав Герасім, підходячи до столу.

Капітан почепив на ніс окуляри, які на ньому мали вигляд двох бесаг на спині слона.

— Так, я. Ви принесли гроші?

— Ви, мабуть, жартуєте, ефенді! Тисяча лір за те, що ми нібито викинули сміття? Чим ми могли вас розгнівити?

— А, не знаєте, хоч і моряки!.. Сміття осідає на дно сьогодні, завтра, потім кораблі не зможуть пристати до берега.

Герасім подумав якусь хвильку, пильно дивлячись на капітанів ніс, ніби саме звідти міг прийти порятунок. І тут побачив склянку, яку капітан підніс до рота.

— Ефенді капітане, — почав стерновий, уздрівши порятунок не на носі, а в склянці. — Здається, ваші розрахунки неправильні. Я вважаю, якщо підніметься дно, то підніметься й вода.

— Це неправда!

— Ні, правда, і я вам докажу. Ось дивіться, я беру склянку, наливаю в неї воду, отак-о… А тепер, будьте ласкаві, візьміть окуляри… Що відбувається, коли моряк кидає совок сміття біля берега? — Герасім обернувся до Антона й пошепки попросив кілька ікосарів. — Ну, дно піднялося чи ні? — спитав він, опустивши монету У воду.

Каштан начепив окуляри, перехилився через стіл і придивився до гранчастого скла.

— Не бачу, не піднялося! — відповів він, хитаючи головою.

Стерновий опустив ще одну монету, вона м'яко лягли на першу.

— А зараз, ефенді капітане?

— Тепер піднялося, але дуже мало.

— Справді? Ну дивіться ще, але якщо й зараз буде мало, я піду до каді… [12]

— Добре, добре! — згодився похмурий капітан, забираючи склянку. — Воно могло б піднятися й вище, але досить, не будемо більше говорити про це… А на каді ти даремно сподіваєшся — у нього більмо на оці, 1 він на все дивиться по-дурному…