Чтение онлайн

Зорі на небі почали бліднути, отже, скоро світанок. Чернець ворухнувся, підтягнув полу, і Мігу витріщив очі: з-під неї звисали важкі піхви ятагана.

— Ієреміє! — долинув згори голос Герасіма. — Ти не бачиш нічого?

— Нічого! Тільки небо й вода.

— Де ж той маяк? — здивувався стерновий. — Ми ж мали його бачити вже з годину тому!

— Мабуть, чорти дмухнули й погасили його! — відпинав Ієремія.

Мігу закам'янів на трапі, притиснувши кулаки до рота. Голоси на палубі додали йому відваги. Якусь часину він міркував, дивлячись на ченця, потім тихенько спустився в каюту, сторожко прислухаючись, розв'язав бесаги, почав нишпорити там, і його пальці натрапили на дріт клітки… Крізь ілюмінатор проникало вранішнє світло…

— Ієреміє! — знову почувся, тепер уже по-справжньому занепокоєний, голос Герасіма. — Піди-но збуди капітана!

Цієї миті Мігу метнувся в люк, майнув по палубі, немов чорти за ним гналися, скотився по трапу в каюту капітана, не постукавши, хоч це було не в його звичці, і зупинився аж біля койки Антона Лупана.

— Пане, пане, вставайте!

— Що таке, Мігу? — спитав капітан, розплющуючи очі й спантеличено дивлячись на нього.

Юнга задихався, показуючи рукою надвір:

— Чернець… чернець — пан П'єр Ваян!

Ієремія постукав у двері капітанської каюти. Зсередини почув вибачливий голос Мігу:

— Нічого мені не привиділось! Ось паспорт: я знайшов його в бесагах!

Оскільки ніхто не відповів на стукіт, Ієремія постукав ще раз, потім відчинив двері й зайшов усередину.

— Пане, Герасім послав мене…

Але враз затнувся, бо капітан, глянувши на якусь книжечку, пополотнів, і руки затремтіли, мов у хворого.

— Так, це його паспорт!.. — прошепотів він, і стіни каюти попливли перед ним.

На першій сторінці було чітко виведено: «П'єр Ваян» і всі необхідні дані, але з фото дивився якийсь незнайомий чоловік років сорока, з довгим кістлявим обличчям, з орлиним носом, з важкими бровами над пронизливими очима. Антон Лупан блискавично згадав, що цей погляд він уже відчув на собі на пристані Галати з-за спини Акопа, трохи згодом ще раз відчув його, коли мимохідь побачив, як зблиснули очі старого торговця тютюном на базарі. Враз він усе збагнув, і його охопив розпач. Щастя, яке оповило душу в Стамбулі, коли вірив, що знайшов друга, тепер розвіялось. Паспорт — безперечний доказ смерті П'єра Ваяна, оскільки чоловік на фото інакше не зважився б користуватись його документами.

— Пане, що сталося? — спитав його перелякано Мігу. — П'єр Баян — ваш друг чи ворог?

— Цей чоловік не П'єр Ваян, а його вбивця! — відповів Антон, витяг шухляду і взяв револьвер. — Де він зараз?

— На палубі, на носі. Я ще вчора вранці запідозрив, що тут щось не чисте, але коли знайшов паспорт, то подумав…

Хлопець замовк.

— Мігу, іди в каюту, підніми людей! — звелів Антон, ховаючи револьвер до кишені. — Але роби все спокійно, ніби нічого не трапилось.

Ієремія стояв біля дверей і спантеличено дивився на них.

— Що таке, Ієреміє? — капітан нарешті побачив його.

— Пане, вже четверта година, а Скіроса не видно й сліду.

— А маяк?

— Не бачили ми й маяка цілу ніч.

— Гаразд, розберемося з цим пізніше. Зараз у нас інший клопіт. Чернець на палубі?

— Так, дідько його знає, що він собі думає, але десь о третій вийшов з каюти й стоїть на носі, мов мумія.

— Добре! Будь біля нього, але прихопи добрячу мотузку, бо його доведеться зв'язати.

Обрій на сході порожевів. Зорі згасли на затуманеному небі, лиш шматочок сонного місяця ліниво гойдався на клотику.

Каштан ступив на мокру від нічної прохолоди палубу, глянув на пустельний обрій і попрямував на ніс.

Чернець стояв, вдивляючись у горизонт, ніби дозорець він, а не Ієремія.

Антон зупинився за кілька кроків позад нього і спокійно сказав, вихоплюючи револьвер з кишені:

— Доброго ранку, П'єре Ваян!

На ці слова чернець скочив мов опечений і кинув руку на ятаган.

Мігу, який саме вихопився з люка, зупинився на мить, потім метнувся до нього і, перш ніж той устиг утямити, що й до чого, смикнув за бороду й відірвав її, відкривши голе обличчя.

— Безбородий! — скрикнув Герасім, випустивши стерно з рук.

Акоп тихенько скрикнув і впав непритомний на люк.

Пірат зненацька обхопив рукою Мігу й притиснувся з ним до парапету, тримаючи його перед собою, мов щит.

— Якщо вистрілиш, я його вб'ю! — скреготнув він кубами.

Антон завагався. В отворі люка з'явився Хараламб, потім Крістя Бусуйок, обидва з рушницями в руках.

— Кидайте зброю й перейдіть усі на корму! — накатні Безбородий. — Якщо не підкоритесь, я викину його ні борт!

Зненацька якась чорна тінь майнула в повітрі й опинилась на спині пірата.

— Негріле! — закричав Miry, вириваючись із залізних обіймів. — Не пускай його, Негріле, не пускай!

Безбородий покотився по палубі, захрипів, смикнувся кілька разів, намагаючись розціпити собачі зуби, потім притих.

Негріле стояв над піратом, наїжений, мов лісовий звір, з налитими кров'ю очима, дихаючи вогнем, та глухо гарчав. В його крові прокинувся дух його предка — вовка.

Пірат не рухався, тільки спазм стрепенув його коліном.

Підійшов Ієремія з мотузкою в руках.

— Хлопче, вгамуй-но пса, бо він-таки доконає його!

Безбородий розплющив очі й загнано подивився навкруг, з його шиї рясно цебеніла кров.

— Ну гаразд, братику ти мій! — докірливо обізвався Ієремія. — Чи ти при своєму розумі, чоловіче, чинити зло зеленому хлопчакові? — Потім звернувся до Антона: — Пане, поки я його в'язатиму, хай хтось принесе бинт — перев'яжемо й горлянку.

— Справді, треба потурбуватися про нього! — гаркнув Герасім. — Особливо про шию. У нього ж нема другої, на яку я накину зашморг, бо вже давно його наготував.

Капітан спустився в каюту, приніс бинт та йод і перев'язав пірата. Після цього Ієремія потягнув його, мов мішок, по палубі і прив'язав до малої щогли.

— Отак-то, братику, тепер будь розумником і чекай присуду!

— Герасіме, ти впевнений, що правильно весь час тримав курс? — спитав капітан, підходячи до стерна й дивлячись на компас.

— Пане, я ж біля стерна не від учора!

— Коли перемінився вітер?

— Десь об одинадцятій.

Антон розгублено глянув на смугу за кормою.