Чтение онлайн

— Дідько його знає! Але якщо це так, то він не вийде на Скіросі, поки я не перевірю його бесаги.

З настанням вечора вітер послабшав, і лот показав, що «Сперанца» зменшила швидкість до шести вузлів.

О восьмій до стерна став Ісмаїл. Герасім засвітив ліхтарі. Сонце заходило, зачервонивши море. Десь далеко попереду заблимав маяк на острові Лемнос, але невдовзі він мав зникнути за хвилями, бо «Сперанца» швидко ковтала милі. Острів Страціо із заходом сонця одразу втратив кривавий відблиск і тепер ледь виднівся, ніби похмура тінь над сизим овидом.

Антон підійшов до Герасіма, який мав ставати до стерна опівночі, уточнив, як тримати курс і додав:

— Якщо вітер не переміниться і не втихне, о другій ночі ти побачиш маяк на мисі Картсімо. Триматимеш ліворуч від нього, і ми вийдемо на Скірос.

— Ясно!

— А тепер усім спати!

Спускаючись у каюту, Мігу віч-на-віч зіткнувся з ченцем, який піднімався по трапу, і швидко відхилився, даючи тому пройти.

На палубі чернець потягнувся, аж кості затріщали, потім глянув на море. Негріле підвівся й почав гарчати.

Запала темна, беззоряна ніч. Маяк на острові Лемнос зник за кормою. Тільки на заході виднілись його рудуваті спалахи.

Чернець постояв так трохи, вдивляючись у темряву, потім, тиснучись до парапету, бо остерігався Негріле, пішов на корму.

— Хто там? — злякано вигукнув Акоп.

— Я, сину, господь з тобою! — смиренно відповів чернець.

Вірменин зітхнув і знову ліг, намагаючись заснути. Ісмаїл стояв біля стерна. Шкала компаса ледь погойдувалась при слабкому світлі прихованого ліхтаря.

— Добрий вечір, керманичу! Бог на поміч! — обізвався чернець по-турецькому, зупиняючись поряд.

Ісмаїл стрепенувся.

— Який бог, твій чи мій? — буркнув він, глянувши на карту, замість того, щоб радіти, що можна перекинутися з кимось рідною мовою, бо вже досить попомучився із мовою гяурів.

— Бог один, сину!

— То кажи аллах, бо його так звати!

Чернець тихенько засміявся, помовчав якусь час ну, бо не хотів починати із стерновим теологічну суперечку.

Бачачи, що гість не йде і нічого не каже, а тільки стоїть, мов мумія, Ісмаїл спалахнув з досадою:

— Тобі не хочеться спати! Ти вдень виспався. Іди геть звідси!

Замість відповіді чернець підсунувся ближче до компаса, ніби вперше його бачив.

— Що таке, сину?

— Оце?.. Компас.

— А для чого він?

— А ти що, не знаєш? Показує дорогу!

Чернець здивувався ще дужче і аж прилип до компаса.

— А світло звідки? Він сам світиться?

Ісмаїл, досі похмурий, усміхнувся.

— Як це він може світитися? Він що, сонце чи місяць?

— А як же тоді, керманичу? Скажи, бо, бачу, ти людина мудра.

Турок набундючився:

— Там усередині є лампа!

— Лампа? Ти глянь, яке чудо! А чому її не видно?

— І не треба, щоб було видно. Бо вона сліпила б очі. Лампа прихована, вона світить збоку, щоб видно було тільки шкалу.

І, втішений необізнаністю цього богобоязливого мандрівника, Ісмаїл відчинив дверцята й показав йому ліхтар. Чернець нахилився, щоб краще роздивитися, і все дивувався:

— Ти тільки глянь! Я думав, що в моряків є якась, таємниця! А воно лампа як лампа! Бачиш, сину, якщо багато мандруєш по світу, то багато чому навчишся!..

Балакаючи, чернець усе крутився біля компаса.

— То, кажеш, ця машина показує дорогу! А я думав, що ви ходите тільки по сонцю або по зірках… Але якщо вона тобі показує дорогу, особливо вночі, це означає, що тут є рука господня!

Ісмаїл чмихнув, утративши терпець.

— Рука аллаха! — хутенько кинув чернець.

— Тут магніт. І не забивай мені більше голову! — вибухнув стерновий, виведений із себе. Потім злякано миркнув на компас. — Через твої балачки я помилюсь дорогою!

І справді, поки вони балакали, стрілка повернулась на дві четверті на північ. Ісмаїл крутнув ручки, поставивши корабель на попередній курс. Щастя, що Герасім спав, а то намилив би шию.

— Ану, геть звідси! — гаркнув Ісмаїл на ченця.

Той розтав у темряві.

Мале вітрило на правому борту почало надиматися, ніби знавісніло, потягнувши рею. Герасім проснувся, спантеличено протер очі і гукнув, обернувшись до стерна:

— Ісмаїле, що ти там робиш? Не бачиш, що пішов убік?

Кок втупився очима в компас.

— Та все йти правильно! — відповів він, знову переходячи на мову гяурів.

— То що ж це за чортівня? Чому так зненацька перемінився вітер? — сказав Герасім, підходячи до стерна.

Глянувши на компас, він упевнився, що все правильно, і тільки знизав плечима:

— Дідько його знає. Між цими островами заплутується навіть вітер.

На небі почали з'являтися зорі, переморгуючись між собою й сіючи над морем бліде світло, при якому горизонт був так близько, що, здавалося, його ось-ось проткни бугшприт.

«Сперанца» йшла вперед, не дивуючись, що хвилі б'ють не в корму, а по борту, ніби намагаючись перескочити через палубу.

Мігу не пам'ятав, як він заснув і скільки спав, бо проснувся від тієї самої дивної тривоги, що переслідувала його й минулої ночі. Хтось навшпиньки тихенько вийшов з каюти, залишивши прочинені двері. Прохолодне нічне повітря ввірвалося в люк і вдарило в обличчя, прогнавши сон. Каюта була оповита темрявою. Тільки ілюмінатор виднівся вгорі світлою плямою.

Мігу перехилився і глянув униз. Наскільки він міг побачити, ченця не було. Але бесаги темніли біля койки.

Надворі було спокійно. Тихенько бурмотіло море, та вряди-годи билися хвилі об борт; удари спокійніші, значить, вітер послабшав, отже, хвилі поменшали.

Хлопця охопив неясний страх. Він тихенько скочив з ліжка, навпомацки одягнувся, потім, босий, навшпиньки вийшов у двері. Над люком гойдалося небо з блідими зірками. Було так тихо, що чулося калатання власного серця.

Обережно ступаючи по трапу, юнга піднявся на два східці, напружуючи слух. Раптом він зупинився, ледь не закричавши з ляку. Чернець принишк у люку, але витяг шию, намагаючись щось побачити за парапетом. Вітер розвівав його скуйовджену бороду, схожу на овечу вовну взимку. Пола ряси звисала так, ніби трималась на чомусь твердому.